Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow мінл-міш arrow МІФОЛОГІЯ
   

МІФОЛОГІЯ

(грец. від— переказ і — слово, вчення) — 1) Наука про міфи й міфологічну свідомість різних народів. 2) Система міфів і міфологічна свідомість того чи ін. народу. Різні наук. школи по-різному оцінюють і сприймають міфи, вважаючи їх або способом і формою певного донаук. мислення й світогляду, або різновидом реліг. свідомості, тісно пов'язаним з обрядовою, ритуальною дією, спрямованою передусім на природу, її сили, або розповіддю, що грунтується на уособленні (персоніфікації) явищ природи і соціальних відносин з виразною тенденцією до їхньої символізації. Але треба визнати синкретичність міфа. Для нього характерна велика кількість різних уявлень про один і той же предмет чи явище, які в умовах сучас. логічного мислення сприймаються як образні (метафоричні). Саме тому міфи включають у корпус літ. творів старод. і новішого часу. Інтерес до міфів з'явився в давнину. Давньогрец. філософи намагалися пояснити міфи як алегорії (напр., Зевс — алегорія вогню), як інакомовні повчання або філос. ідеї. У тому самому середовищі виникло й інше тлумачення міфів і богів — як обожування істор подій і осіб (Геродот, 5 ст. до н. е., Евгемер, 4—3 ст. до н. е.). Принципово ін. підхід до міфів виник в епоху романтизму й передромантизму. Й. Г. Гердер вбачав у міфотворчості вияв поетичного начала. Г. Гейне бачив у М. намагання розкрити причинність явищ. Він висловив думку про особливе, відмінне від сучас. мислення, міфол. сприйняття, яку пізніше, в 20-х рр. 20 ст., сформулював л. Леві-Брюль у концепції про "первісне мислення". Ф. В. Й. Шеллінг розглядав міф "зсередини", як самостійне явище, як світ, побудований за своїми законами. Один із засновників порівняльно-істор. мовознавства — Я. Грімм поставив собі завдання — створити й порівняльну індоєвроп. М. У цьому напрямі в 20 ст. працював франц. учений Ж. Дюме-зіль та ін. В кін. 19 — на поч. 20 ст. значну роль у міфологічних дослідженнях відіграла "антропологічна школа" Е. Тейлора, Дж. Фрезера та ін. В. Вундт вважав, що міф пов'язаний з емоційними спалахами, з психологічним станом, близьким до естетичного співпереживання. Нім. учений Е. Кассірер розглядав М., поряд з мовою і мистецтвом, як особливу символічну форму культури. Істотну сторону міфа — функціональну підкреслив англ. учений Б. К. Малиновський, вказавши на соціально-організуючу силу міфа в суспільстві, що його створило й "переживає". На основі праць Б. К. Малиновського виникла т. з. функціональна школа. Структуральна школа франц. ученого К. Леві-Строса визнає вторинність ритуалу щодо міфа і приділяє велику увагу формальній стороні міфа. Але М. як наука про міфи й міфологічну свідомість може успішно розвиватися тільки на основі комплексних досліджень формальної, змістової, функціональної та соціальної сторони міфа з урахуванням істор. і соціально-екон. умов, у яких перебував етнос, що його породив. Міфи, як і мова, мають універсали. Віднесення міфа до того самого ряду, що й мова та інформація, і розгляд його у рамках семіотики характерне для ряду сучас. учених (Р. Бард, Є. М. Мелетинський, В. М. Топоров, Вяч. Вс. Іванов та ін.). Міфи й системи міфологічних поглядів за формою й змістом мають етнічно чи локально забарвлений характер. До старод. писемно зафіксованих міфологічних систем належать давньоєгип., шумерська й аккадська, хеттська, ха-наанська, давньокитайська, давньояпонська, давньоіндійська, давньоіранська, давньогрец., давньоримська та ряд ін. Міфологічні системи й уявлення зберігались і в усній формі. М. відтворена в образотворчому мист. і л-рі. Кожен народ має свою М., як і мову. Укр. М. становить закінчену й автономну систему міфів, міфологічних персонажів, міфологічних уявлень і дій, що виявляються в нар. обрядах і в фольклорі — в піснях, казках, загадках тощо. З генетичної й типологічної точок зору українська М. є невід'ємною частиною сх.-слов'ян. і, ширше,— всієї слов'ян. М. Укр. М. має ряд особливостей, характерних для окремих етногр. зон (Карпати, Полісся, Волинь, Полтавщина та ін.). Істор. корінням вона сягає далекого минулого — праслов'янського і, глибше,— індоєвроп. періоду. Сліди цього минулого у вигляді сюжетів міфів , окремих мотивів, символів, табу, оберегів та ритуальних дій зберігаються й досі чи зберігалися донедавна. Історичних свідчень про давньоруську міфологію періоду Київ. Русі небагато. Найдавнішими вважаються запис київ. літописця Нестора під 980 про т. з. київ. пантеон — про те, як великий кн. Володимир Святославич поставив поза своїм "те-ремним двором" кумирів — Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокош, а також згадка про Перуна і Белеса в клятвах давньорус. послів. "Київ. пантеон" більшість учених вважає не локально київським, а спільнодав-ньоруським, а деякі вчені — навіть спільнослов'янським. Але для останньої думки немає вагомих доказів, тим більше, що зх.-слов'ян. пантеон — поморський (у Зх. Прибалтиці) мало подібний до київського і за структурою, і за характером богів (Святовит, Триглав та ін.), а в пд. слов'ян взагалі не зафіксовано ніякого пантеону. Однак імена таких божеств, як Перун і Велес, залишили слід у пд.-слов'ян топоніміці й фітонімії. Коли ця, "вища", М. у слов'ян була мало виражена і пантеон божеств відновлюється в осн. гіпотетично, то персонажі "нижчої" М. представлені дуже широко. Великим багатством відзначається "нижча" М. в українців. Персонажі укр. М. пов'язані переважно з дуже розвиненою агр. магією і з культом предків, що підпорядкований агр. циклові і багато в чому його доповнює. Ряд персонажів циклічний, як і сам агр. культ. Так, русалки найчастіше з'являються на "русальному тижні" (тиждень після Трійці), вони сприяють цвітінню жита і " красуються" разом з ним. Аналогічну функцію, спрямовану на підвищення родючості, виконують "залізна баба" й польовик. Все це добрі, хоч чимось і небезпечні духи, яким протиставлені злі духи або істоти, пов'язані з "нечистою силою", які здатні нівечити врожай, відбирати молоко в корів — відьми, босоркуни, мари та ін. С.-г. магія яскраво виражена в усіх укр. календарних обрядах починаючи з зимової Коляди і кінчаючи літнім Купалом і жнивним обрядовим циклом. Для цих обрядів характерне запалювання вогнів (багать), "чатування" сонця, яке "купається" і "виграє", прикрашування "бороди" з колосся в останній день жнив, ряд дій, що "оберігають" від "нечистої сили" тощо. В зв'язку з ними в українців, як і в ін. слов'ян. народів, дуже поширений культ рослин — дуба (що асоціюється з громом і, як вважають, з Перуном), берези, клена, липи, барвінку — у весільній і поховальній обрядності; осики, кропиви, маку, льону й часнику як оберегу. З культових тварин і птахів у реліктовому вигляді в деяких ритуалах виступають коза, вовк, свиня, заєць, півень, лелека, зозуля та ін. Існували марновірства щодо земноводних (змії, вужа, жаби) і комах (сонечка, павука, мурашки, мухи). Особливі міфологічні уявлення пов'язані з упирями, "нечистими" і "ходячими" покійниками й чортом, який в укр. традиції найчастіше після багатьох метаморфоз (кіт, що котиться клубком, немовля, свиня тощо) стає вихором. Майже всі ці моменти і явища мають паралелі і в ін. слов'янських та деяких ін. європ. міфологічних системах. Укр. М. яскраво (хоч і фрагментарно) відображена в творах М. Гоголя, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Коби-лянської, О. Олеся, О. Сторожен-ка та ін. Істотний внесок у розробку питань української і слов'ян. М. загалом зробили О. О. Потебня, П. П. Чубинський, М. Ф. Сумцов, В. М. Гнатюк, П. С. Єфименко, М. П. Драгоманов, Ф. К. Волков, Б. Д. Грінченко, М. І. Коробка та ін. Див. також Поганство і статті про окремі міфологічні персонажі. Іл. див. на окремому аркуші, с. 432—433, а також до статей про міфологічні персонажі.

Літ.: Потебня А. А. Объяснение малорусских и сродных народных песен, т. 1—2. Варшава, 1883—87; Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. X., 1914: Аничков Е. В. Язычество и древняя Русь. СПБ, 1914; Стеблин-Каменский М. И. Миф. Л., 1976; Мелетинский Е. М. Поэтика мифа. М., 1976; Мифы народов мира. т. 1.М., 1980; Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981; Мифологии древнего мира. Пер. с англ. М., 1977; Фречэр Дж. Дж. Золотая ветвь. Пер. с англ. М., 1980.

М. I. Толстой.

Міфологія - leksika.com.uaМіфологія - leksika.com.uaМіфологія - leksika.com.ua