Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Б-бл arrow БІБЛІЯ
   

БІБЛІЯ

[лат. biblia - книга, з грец. ßißAia -книги, від ßißÄ.oc (ßußXog) - папірус, за назвою міста Бібл, звідки привозили папі­рус] — старод. пам'ятка писемності, зібран­ня давніх текстів, канонізованих у межах іудаїзму та християнства; Святе Письмо цих релігій. Складається з двох частин: Старого Завіту, визнаного в обох релігіях, та суто християнського Нового Завіту. За традиц. уявленнями, Завіт — це угода, со­юз між Богом та людьми: Старий Завіт ук­ладений Богом з одним народом (євреями), а Новий — через Ісуса Христа — Всевишній уклав з усім людством. Старий Завіт склада­ється з пам'яток давньоєвр. л-ри 12—2 ст. до н. е. (окр. фрагменти сягають 14 ст. до н. е.), написаних давньоєвр. та почасти арамейсь­кою мовами. За іудаїст. традицією, поділя­ється на три структурні цикли: Тора (П'я-тикнижжя Мойсея), Пророки (ряд давніх хронік і творів євр. пророків 8-4 ст. до н. е.), Писання (тексти ліричного, морально-повч. та реліг.-філос. змісту). Христ. традиція, та­кож виокремлюючи П'ятикнижжя Мойсея, виділяє у Старому Завіті ще цикли істор., пророцьких та повчальних книг. Низка тво­рів, написаних чи відредагованих у євр. діаспорі протягом 3—1 ст. до н. е., за жанром та спрямуванням наближених до традиц. євр. «писань», не була визнана ортодокс, свяшеництвом у Палестині. Проте перший переклад Старого Завіту грец. мовою, вико­наний, за переказом, в Александра' 70 єру­салимськими перекладачами (звідси і назва перекладу — Септуагінта) у 3 ст. до н. е., вклю­чав і ці твори. Версія Септуагінта була засвоєна православною і (з деякими корек­тивами) катол. церквами, але відкинута (з 16 ст.) протестантами, які повернулися до ортодокс, («палестинського») канону Ста­рого Завіту. Звідси неоднакове сприйняття Старого Завіту різними христ. течіями: 50 книг у православних, 45-у католиків, 39 -у протестантів.

З приводу структури Нового Завіту в біль­шості християн немає розбіжностей. Туди входять 27 книг, написаних у 1—2 ст. н. е. геб-раїзованим грец. діалектом «койне». Це — 4 Євангелія («добрі звістки» про вчення та спасительну місію Христа), істор. книга Діянь Святих Апостолів, 21 апостольське Послання (епістол, твори теол. і морально-ди-дакт. змісту, що належать або приписують­ся апостолам Павлу, Петру, Якову, Іоанну та г Юді) й апокаліптичного Одкровення Івана Богослова. Перші три Євангелія (за Матвієм, Марком, Лукою) через спільність матеріалу визначаються як «синоптичні» (від грец. сгиуоттхбс. — «спільний огляд»). Останнє, за Іваном Богословом, є підкреслено теологічним, подає зразки ранньохрист. містики. Перші слов'ян, переклади Б. здійснили просвітителі Кирило і Мефодій (9 ст.). 1499 було вперше зібрано повну слов'ян. Б. (Ген-надіївський список). У 1517—19 побачила світ «Біблія Руска» білорус, просвітителя Юрія Франциска Скорини; 1556—61 виконане Пе-ресопницьке Євангеліє; 1581 видрукувана Острозька Б. Серед пізніших укр. перекладів — Новий Завіт П. Куліша та І. Пулюя (1880); повна Біблія П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуя-Левицького (1903). У 1921-40 повний переклад здійснив І. Огієнко; 1963 вийшов переклад І. Хоменка. Б. містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їхній залежності від волі Бога-Творця. Основою людського життя, як індивідуального, так і народного, за Б., є правдиве боговшанування та бого-поклоніння. Під цим кутом зору Б. подає історію розвитку форм релігійності — від зовнішніх, обрядових до внутрішніх, вмотивованих реліг. почуттям та вірою. Кульмінац. подія бібл. історії — діяння на землі Ісуса Христа як Месії, насамперед його спокутна жертва, що, за христ. ученням, є для усього людства шляхом до спасіння. Б. як одна з найвизначніших збірок сакральних текстів вирізняється надзвичайним жанровим і тем. розмаїттям. Окрім міфол. викладів, істор. оповідей, реліг. публіцистики, філос.-мораліст, творів, лірич. поезії, зразків реліг. містики, Б. наповнена текстами, в яких відображений кількатисячолітній розвиток правничої ідеології. Засадничі поняття Б. — Завіт (угода), Закон, Заповіт (як нормат. кодекс), Суд, відплата та ін., маючи теол. зміст, формувалися, однак, під впливом реального розвитку нормат. (у т. ч. юридичної) регуляції багатоманітних відносин у давньому сусп-ві. Крім того, поряд із законодавством реліг.-обряд, характеру (про особливості боговшанування, жертвоприношення та свят, облаштування святилищ, реліг. обов'язки священиків і віруючих) бібл. книги містять юрид. настанови цілковито світ, змісту. Система цих настанов досить розвинена та структурована і базується, очевидно, на проголошеному ще в перших книгах Старого Завіту (підтвердженому в Новому) розрізненні Божого та «людського» закону. Останній у Б. містить елементи державного (принципи царської влади, громадянство, організація війська, судочинство), кримінального (злочини проти держави, моралі, особи, проти власності), цивільного (сім'я і шлюб, трудові та економічні відносини) права. Спостерігається істор. еволюція звичаєвого права у формах як прецедентних, так і кодифікованих юрид. систем. Бібл. пра вові норми, зберігаючи первісність у Старому Завіті, у Новому зазнали цілком помітного впливу рим. системи права. Поліфункціональність бібл. текстів зумовила не лише їх безпосереднє використання у богослужб. та богосл. практиці іуд. та христ.

Острозька біблія. Титульна сторінка - leksika.com.ua

релігій. Б. вплинула також на розвиток л-ри, образотворчого мист-ва, філософської думки. Це стосується і церковного та світського права, правничої ідеології та правової культури. Напр., ідея Божого закону як джерела права ініціювала еволюцію ідеї «природних прав» людини, а біблійний «Завіт з Богом» став одним із джерел теорії «суспільного договору». Нині Б. в цілому або її окр. книги перекладено майже всіма сучасними писемними мовами. За статистикою, вона є найпоширенішою книгою у світі.

С. І. Головащенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази