(від мінерали і грец. — вчення) — наука, що вивчає мінерали, їхній хім. склад, внутрішню будову, фіз. і хім. властивості, умови утворення й зміни. Об'єктом дослідження М. є численні мінеральні індивіди, з яких складаються гол. чин. різні гірські породи і руди. При мінералогічних дослідженнях користуються такими осн. методами: макроскопічним, мікроскопічним, хіміко-аналітичним, рентгено-структурним, спектральним тощо. М. тісно пов'язана з геологією, фізикою, хімією, кристалографією, кристалохімією та ін. науками. Залежно від того, в якому аспекті досліджують мінерали, у М. виділяють такі осн. напрями: описова М. (дає характеристику хім. складу, структури, морфології та властивостей мінералів); регіональна М. (досліджує розподіл мінералів у земній корі); генетична М. (вивчає умови утворення мінералів); експериментальна М. (досліджує фіз.-хім. умови мінералоутворення за допомогою моделювання). М. почала формуватися на перших етапах розвитку людського суспільства на основі практичних потреб людини — виготовлення знарядь праці, зброї, предметів побуту, прикрас тощо. Перші відомості про мінерали є в працях учених античного світу. Найстародавніший трактат "Про каміння" належить давньогрец. ученому Теофрасту. В зведенні про мінеральні речовини Плінія Старшого дано систематику мінералів за практичним використанням їх. Більш досконалий і повний опис мінералів є в працях середньо-азіат. учених Ібн-Сіни і Біруні. Пізніше важливі праці з М. опублікував у Європі Г. Агрікола. Розвиток вітчизн. М. пов'язаний з працями М. В. Ломоносова і В. М. Сєвергіна, якого вважають основоположником хім. напряму в М., що його продовжував Д. І. Соколов. Розвиткові фізико-морфологічного напряму М. сприяли німецький мінералог А. Г. Вернер і французький кристалограф Р. Ж. Аюї (1743—1822), у Росії послідовниками цього напряму були М. І. Кокшаров (1818—92) і П. В. Єремеєв (1830—99). У розвитку хім. напряму в М. у нашій країні велику роль відіграли Є. С. Федоров, В. І. Вернадський, О. Є. Ферсман, А. Г. Бетехтін та ін.
З серед. 20 ст. розвивається кристалохім. напрям М., осн. рисою якого є дослідження взаємозв'язку внутр. будови і хім. складу мінералів, що дає ключ до пізнання властивостей, морфології і генезису їх. На Україні значний внесок у розвиток М. зробили М. Д. Сидоренко, М. І. Безбородько, М. К. Шматько (1875—1959), Є. К. Лазаренко та ін. В республіці мінералогічні дослідження проводяться в Геохімії і фізики мінералів інституті АН УРСР, Київ. і Львів. ун-тах та ін. установах. З 1979 видається "Минералогический журнал".
Літ.: Вернадский В. И. Избранные сочинения, т. 2—3. М., 1955—59; Бетехтин А. Г. Курс минералогии. М.р 1961; Поваренных А. С. Кристаллохи-мическая классификация минеральных видов. К., 1966; Лазаренко 6. К. Курс мінералогії. К., 1970; Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник. К., 1975; Годовиков А. А. Минералогия. М., 1975; Белов Н. В. Очерки по структурной минералогии. М., 1976.
О. С. Поваренних.
