— філос. категорія, що виражає відносну нерухомість, сталість предметів і явищ навколишнього світу. На відміну від абсолютного та універсального руху, що властивий матерії в цілому і є способом її існування, С.— це стан, притаманний окремим матеріальним формоутворенням — предметам, явищам і процесам. У постійних змінах матерії існують моменти її тимчасової стабільності, рівноваги і сталості, тобто стану С, який на противагу абсолютному руху має похідний, відносний характер і виступає як момент універсального руху. Наявність відносного С.— істотна умова становлення та існування якісно визначених предметів, умова диференціації матерії на окремі форми руху, завдяки чому стає можливим пізнання об'єктивної реальності. Разом із тим сталість предмета, явища, процесу, матеріальних формоутворень взагалі має місце лише в певному відношенні, з боку певної якості і лише в певних кількісних межах. Окремий рух прагне до стабільності, сукупність рухів ІІ знищує. Тому С. завжди відносний. Ігнорування відносного С. матеріальних формоутворень означає абсолютизацію безмежної мінливості, приводить до заперечення стабільності й рівноваги в навколишньому світі (див. Релятивізм), до заперечення якісної визначеності й оформленості і в кінцевому підсумку — до заперечення пізнаванності об'єктивного світу (див. Агностицизм). І навпаки, абсолютизація С. веде до заперечення мінливості, якісних змін, розвитку (див. Метафізика).
|
