— поняття, за допомогою яких метафіз. матеріалізм протиставляв властивості, що притаманні самим речам (первинні якості), властивостям, що їх нібито породжують речі в людських органах чуттів (вторинним якостям). Терміни запровадив у 18 ст. Дж. Локк, який до первинних якостей відносив протяжність, величину, фігуру та ін., переважно механічні властивості, до вторинних — колір, звук, смак, запах. Акцентувавши увагу на факті зв'язку людських відчуттів із специфічною будовою органів чуттів, теорія П. і в. я. витлумачувала цей факт з суб'єктивно-ідеалістичних позицій, проголосивши вторинні якості суб'єктивними, позбавленими об'єктивного змісту. Використавши цю непослідовність, суб'єктивний ідеалізм проголосив усі чуттєві якості суб'єктивними, а предметний світ — сукупністю людських відчуттів. Ідею П. і в. я. разом з її суб'єктивістськими висновками остаточно подолала марксистсько-ленінська філософія, яка, виходячи з вчення про суспільно-практичну основу людського пізнання, розкрила діалектичний взаємозв'язок суб'єктивного і об'єктивного в чуттєвому сприйнятті дійсності.
