Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow пер-план arrow ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914-18
   

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914-18

— війна між двома блоками держав — Троїстим союзом та Антантою, зумовлена екон. суперництвом, колон, політикою, б-бою за сфери впливу, джерела сировини і, як наслідок, поділом держав на антагоніст, табори. Франко-прусська війна 1870—71, поява на політ, карті світу об'єднаної Німецької імперії, докорінна зміна традиц. балансу сил на європ. континенті вивели Німеччину на чільне місце в Європі. У жорсткому суперництві за ринки збуту загострилися екон. суперечності між

Німеччиною і Росією, а особливо між Німеччиною та Англією. Включившись у б-бу за володіння колоніями лише після 1871 і претендуючи на рівні права у колон, володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії, Німеччина виявляла особливу активність у завоюванні ринків. Виявами зіткнення колон, інтересів держав стали: рос.-япон. війна 1904—05 за домінування на Дал. Сході; марокканська криза 1905, італо-тур. конфлікт за панування у Кіренаїці та Триполітанії (тепер обидві історичні області — у складі Лівії) 1911; балканська криза 1912—13, спричинена наростанням нац.-визв. руху балкан. народів проти тур. панування та претензіями Росії на контроль над протоками Босфор і Дарданелли. Загострилися й ін. міждерж. суперечності: англо-німецькі — у Сх. та Пд.-Зх. Африці; англо-французькі — в Сіамі (тепер Таїланд) і долині Нілу; англо-російські — в Ірані та Афганістані.

Взаємні претензії європ. держав призвели до утворення антагоніст, воєнно-політ. блоків. 1879 Німеччина уклала угоду з Австро-Угорщиною, до якої 1882 приєдналася Італія. Утворився Троїстий союз. У відповідь 1893 було укладено франко-рос. договір. Вел. д-ви, отже, розділилися на два табори: з одного боку — Росія і Франція, з другого — Німеччина, Австро-Угорщина, Італія. Швидке посилення англо-нім. суперечностей змусило Англію шукати союзників. 1905 було підписано англо-французьку, а 1907 — рос.-англійську угоди, якими завершилося утворення Антанти. Після виходу з Троїстого союзу Італії (1915) і вступу до нього Туреччини і Болгарії об'єднання стали називати Четверним союзом. Німеччина, закінчивши переозброєння своєї армії, об'єктивно була заінтересована в якомога швидшому розв'язанні війни проти держав Антанти.

Приводом до початку П. с. в. 1914—18 стало вбивство австр. ерцгерцога Франца Фердинанда, вчинене 28.VI 1914 у боснійському місті Сараєві серб, студентом Гаврилом Принципом. Підштовхувана Німеччиною, Австро-Угорщина 23.VII 1914 пред'явила Сербії ультиматум, а 28 липня оголосила їй війну. Оскільки на боці Сербії стояли Росія, Англія та Франція, 30 липня Росія розпочала заг. мобілізацію, на що Німеччина наст, дня відповіла вимогою протягом 12 год. припинити її. Не одержавши відповіді й формально дотримуючись 3-ї Гаазької конвенції про відкриття воєнних дій 1907, Німеччина І.УІІІ 1914 оголосила війну Росії, 3 серпня — Франції, а невдовзі нім. війська вторглися у нейтр. Бельгію. 4 серпня війну Німеччині оголосила Великобританія.

Війна набула загальноєвропейського, а згодом і світ, характеру. Того ж 1914 на бік Антанти стали Сербія, Бельгія, Люксембург, Японія; 1915 — Італія, 1916 — Румунія та Португалія, 1917 — Греція і США. Всього навколо Антанти згрупувалося 25 держав. Осн. події війни розгорталися на суші, а на морі відбулася лише одна велика битва — під Ютландом (1916). Гол. театри бойових дій: Зх. фронт (на зх. кордоні Німеччини), Сх. фронт (на сх. кордоні Німеччини), Пн. Італія, Балкани, Осман. імперія та нім. колонії.

Зх. фронт був відкритий нім. вторгненню (його ударну силу становили майже 60 дивізій) у Бельгію і Люксембург в обхід фортифікаційних споруд на франц.-нім. кордоні («лінія Мажино»). 2.IX 1914 німці, зламавши опір 92 франко-англо-бельг. дивізій, були вже за 25 км від Парижа. Проте війська Антанти зненацька перейшли в контрнаступ. У ході битви на р. Марні 5 нім. армій (900 тис. чол.) зазнали поразки від 5 франц. армій та англ. експедиц. корпусу (разом — 1 082 тис. чол.) і відступили. З літа 1914 війна набула позиц. характеру. Німцям не вдалося досягти гол. мети — у ході блискавич. наступу завдати поразки Франції і потім перекинути війська проти Росії. Тим часом рос. військ, командування, взаємодіючи із союзниками на Зх. фронті, силами 1-ї і 2-ї армій здійснило вторгнення у Сх. Пруссію. Однак, втративши 500 тис. вояків, у серед, вересня рос. війська змушені були відступити. На ггд.-зх. напрямку 8-а рос. армія 18.VI 1914 зайняла Львів і відтіснила австро-угор. війська до річок Сян і Дунаєць, загрожуючи пром. центрам у Силезії. Ціною значних зусиль нім. військам вдалося зупинити рос. наступ. Об'єднані австро-нім. сили на поч. травня 1915 прорвали фронт і до кін. літа просунулися на 300 км углиб рос. території. У взаем, атаках, які суттєво не змінювали лінії фронту, а лише збільшували людські втрати, пройшов увесь 1915.

Починаючи з 1915 і до закін. війни Англія та Німеччина вели запеклу б-бу на морі. Британці наполегливо розшукували і захоплювали кораблі нейтр. країн, запідозрені у перевезенні вантажів до Німеччини. Дедалі ширше використовувались підводні човни. Найб. розмаху підводна війна набула 1917, коли у відповідь на дії нім. флоту брит, флот блокував нім. порти.

В лют. 1917 уряд США розірвав дип. відносини з Німеччиною, але війну їй ще не оголосив, оскільки для цього не було форм, приводу. Після того як на поч. квітня 1917 німці потопили 5 амер. торг, суден, агресивність Німеччини щодо США дістала й докум. підтвердження. Брит, розвідка перехопила і передала амер. уряду нім. дип. депешу (т. з. ноту Циммермана), яка свідчила, що Німеччина вела таємні переговори з Мексикою про утворення воєн, союзу проти США. Все це підштовхнуло США до рішучих дій, і вже 6.IV 1917 вони офіційно оголосили війну Німеччині. Проте жодної офіц. угоди з Антантою США не уклали, вступивши у війну як позаблок. країна. 29.IV 1915 Італія, яка певний час займала вичікувальну позицію, підписала Лондонський договір з Англією, Францією та Росією, стала на бік Антанти, відкривши новий фронт. Однак у результаті тривалих боїв австр. дивізії повністю блокували італ. армію, завдавши їй значних втрат. Від остаточного розгрому італійців врятували війська Антанти. Тим часом на Балканах війська нім. блоку, здолавши Сербію, у жовтні 1915 взяли Белград. Болг. і тур. війська перемогли 1916 Румунію, але зазнали невдачі у Греції.

Османська імперія виявилася стійкішою, ніж передбачалося: війська з Австралії, Нової Зеландії і Англії зазнали невдачі в боях проти турків. 1917 у війні настав злам: скориставшись повстанням арабів (1916), яке охопило більшу частину Аравійського п-ва, британці рушили на Багдад. 1918 Туреччина зазнала поразки в результаті рос. наступу у Вірменії та завдяки симпатії до Великобританії нас. Курдистану і Палестини, а до Франції — Лівану та Сирії. У лист. 1914 нім. колонії Того, в Океанії та на частині тер. Китаю капітулювали. 9.VII 1915 нім. Пд.-Зх. Африка (тепер Намібія) капітулювала перед південноафр. військами. 18.ІІ 1916 припинив опір Камерун. Усі колонії, за винятком нім. Сх. Африки (Танганьїка), оголосили про вихід з війни відразу після капітуляції Німеччини. Ост. рік війни розпочався важливою політ, подією — у січні 1918 амер. президент В. Віль-сон оприлюднив у конгресі США свої знамениті «14 пунктів», що закладали основи післявоєн. миру. Цей док-т суттєво вплинув на події на фронтах, а ще більше — на післявоєнне облаштування світу. У жовтні (листопаді) 1917 до влади в Росії прийшли більшовики, і З.Ш 1918 у м. Брест-Литовську новий рос. уряд, поступившись німцям територією понад 1 млн. км2 з населенням 62 млн. чол., уклав сепарат. мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Оскільки рос. фронту вже не існувало, Німеччина повністю зосередила свої армії на Заході. Розпочавши у березні 1918 масовий наступ, нім. дивізії знову, як і 1914, вийшли на р. Марну. Перед цією небезпекою країни Антанти домовилися нарешті про єдиного командувача, — франц. маршала Ф. Фоша. Оборонна лінія союзників прогнулася під силою нім. удару, але не була прорвана. Німці, які тепер атакували, зазнавали жахливих втрат, як раніше англійці й французи. 8.VII 1918, у день, який нім. командування назвало «чорним днем німецької армії», союзники завдали нім. військам могут. контрудару. Кинувши у бій 450 танків, британці змусили німців відступити. Американці тепер могли висаджуватися на узбережжі Франції цілодобово, і нім. генерали усвідомлювали, що війну програно. Вони вже не вірили в перемогу і сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах. Найкращим для них варіантом було припинити опір відповідно до «14 пунктів» В. Вільсона.

У жовтні 1918 у Франції розгорнуто потужну амер. армію. Долю Німеччини було вирішено. Наприкінці вересня 1918 нім. генерали П. Пн-денбург і Е. Людендорф заявили своєму уряду, що армія вже не має сил боротися, і поставили вимогу укласти перемир'я. З пропозицією про перемир'я нім. принц Макс Баденський звернувся до В. Вільсона. До Німеччини приєдналася також Австро-Угорщина. За час, поки тривали переговори про умови перемир'я, з війни вийшли Болгарія, Туреччина, Австро-Угорщина. На тлі революції, що розпочалася у Німеччині, в Комп'єнському лісі, на залізним, станції Ретонд (Франція), 11.XI 1918 було підписано перемир'я. На континенті офіційно настав мир.

П. с. в. 1914—18 охопила 38 країн з населенням понад 1,5 млрд. чол. Близько 10 млн. вояків загинуло, майже 21 млн. було поранено. Німеччина втратила 1,8 млн. чол., Росія — 1,7 млн., Франція — 1,4 млн., Австро-Угорщина — 1,2 млн., Великобританія — 950 тис, Італія — 460 тис, США — 115 тис, Канада — 60 тис, Австралія — 60 тис, Нова Зеландія — 16,7 тисячі. Війна забрала життя бл. 5 млн. мирних жителів.

П. с. в. 1914—18 затримала госп. і культурний розвиток цілого покоління. Найб. екон. збитків від війни зазнали: Великобританія —30 %, Німеччина - 20 %, Франція - 15 %, США -14 %. Було вщент зруйновано вел. території, особливо у Франції, Бельгії, Росії, на яких точилися бої. Розпалися традиц. імперії: Австро-Угорська, Німецька, Російська, Османська. Постали нові європ. д-ви: Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Чехословаччина, Угорщина, Австрія, Сербо-хорватсько-словенське королівство. Не спромоглися відстояти свою незалежність Україна, Грузія, Азербайджан та середньоазіатські емірати. Війна загострила також класові, міждерж. та етн. суперечності у світі, зумовила рев. вибухи в Європі, розколола світ на демократичний і тоталітарний, зруйнувала міжнар. правове поле, породивши нову міжнар.-прав, систему, закріплену Версальським мирним договором 1919.

Літ.: Фей С. Происхождение мировой войны, т. 1—2. М.. 1934; Fussell P. The Great War and Modern Memory. London, 1975; Eksteins M. Rites of Spring: The Great War and Birth of the Modern Age. Boston, 1989; Первая мировая война: политика, идеология, историография (К 75-летию начала войны). Куйбышев, 1990; Joll J. The Sources of World War I. London, 1992; Гунчак T. Україна. Перша пол. XX ст. К., 1993; Нагаєвський І. Історія Укр. д-ви двадцятого століття. К., 1994; Первая мировая война: дискуссионные проблемы истории. М., 1994; A Dictionary of Twentieth-Century World History. Oxford-N.Y., 1997; Перша світ, війна і слов'ян, народи: Мат-ли міжнар. наук, конференції. 14—15 трав. 1998. К., 1998; Первая мировая война. Пролог XX века. М., 1999; Россия и Первая мировая война: Материалы Междунар. науч. коллоквиума. СПб., 1999.

П. Б. Полянський.

 

Схожі за змістом слова та фрази