—основний водний шлях у Київській Русі. Описаний у "Повісті временних літ" і в творі візант. імператора Константина VII Багрянородного "Про управління імперією". Складався з системи річкових шляхів і волоків між ними. Довжина — понад 3 тис. км. Зв'язував пн. землі Давньої Русі з пд.-рус. землями та Балтійське море з Чорним морем. Цей шлях виник у 9 — на поч. 10 ст. Він проходив Балтійським морем і Фінською затокою, по Неві й Ладозькому оз., р. Волхову до оз. Ільмень, а звідти по Ловаті та її притоках до Зх. Двіни і далі через притоки Зх. Двіни до Дніпра, потім по Дніпру до Чорного моря і вздовж зх. берега Чорного м. до Константинополя. Дніпровський шлях через Десну, Сейм і Сож був зв'язаний з притоками Дону, Оки й Волги, через Прип'ять з Бугом. Шлях мав велике значення для розвитку внутр. і зовн. торгівлі Давньої Русі, сприяв різноманітним зв'язкам окремих сх.-слов'ян. племен, що прискорювало їхню етнічну консолідацію й держ. об'єднання.
