Станіслав (1739, Ястшембники — 12. XII 1812, м. Тульчин, тепер Вінн. обл.) —польс. поет. Навчався у Парижі. Придворний поет польс. короля С. А. Понятовського, після смерті якого жив у Москві, Петербурзі, з 1802 — на Україні. Літ. діяльність почав байками. Творчість Т. сповнена суперечностей: засуджуючи шляхетську сваволю ("До Ігнація Красіцького"), релігійний фанатизм з позицій просвітительського матеріалізму ("Ода на падіння єзуїтів", вид. 1822; "Ода не для друку", вид. 1882), висловлюючи співчуття до простого народу (поема "Полянка"), Т. водночас створив ряд панегіриків на честь короля, Катерини II та її сановників. Найкращий твір Т.— поема "Софіївка" (1806; про парк в Умані). її переклав К. Рилєєв (1821), А. Міцкевич написав до неї коментарі (1822). Т. виступив і як перекладач.
Тв.: Укр. перекл.— [Байки]. В кн.: Антологія польської поезії, т. 1. К., 1979.
В. Г. Полек.
