— 1) Етичне поняття, яке в широкому розумінні є синонімом моралі. 2) Характеристика особливого виду практичної діяльності людей, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами та принципами. Розрізняючи ці поняття, Г. В. Ф. Гегель визначав мораль як сферу суб'єктивних уявлень людини про добро і зло та ін. етичні цінності, мотиви поведінки, цілі і наміри, а М.— як практичні звичаї і нрави, об'єктивовану мораль. Як сутність моралі, М., на думку Гегеля, має вищий смисл, бо означає здатність людини творити добро не за зовн. примусом, а в силу внутр. свідомості та добровільності, а тому збігається з моральною свободою особи. Поняття "мораль" і "моральність" розрізняють і деякі рад. вчені. Одні вбачають відмінність між ними в способі регуляції поведінки: мораль — за допомогою зовнішніх щодо індивіда засобів (контроль, примус, громадська думка), М.— в силу внутр. моральних переконань. Інші вважають, що мораль— специфічна форма духовного відображення сусп. буття й діяльності людей (гносеологічний підхід), а М.— функціонування певного виду сусп. відносин (соціологічний аспект). Третя точка зору розрізняє мораль, моральну свідомість, моральні норми та М.— втілення їх у життя. Сенс цього підходу в тому, що він методологічно пояснює діалектику перетворення духовного (моральна свідомість) на практичне (моральна поведінка) через моральне виховання, освіту і навчання. Цей аспект поняття правомірно наголошує на тому, що М. є сфера відносин людей, прояву їхньої цілеспрямованої активності. В умовах розвинутого соціалізму саме на моральне виховання покладається важливе завдання формування активної життєвої позиції та високих моральних якостей особи — будівника комунізму. "В основі комуністичної моральності лежить боротьба за зміцнення і завершення комунізму. Ось у чому полягає і основа комуністичного виховання, освіти і навчання",— відзначав В. І. Ленін (Повне зібр. тв., т. 41, с. 298).
|
