Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow У-українська arrow УЗБЕЦЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

УЗБЕЦЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Узбекистан.

Загальні відомості. Узб. РСР утворено 27.Х 1924. Розташована в центр, частині Серед. Азії. На Пн. і Зх. межує з Каз. РСР, на Сх.— з Кирг. РСР і Тадж. РСР, па Пд.— з Туркм. РСР. На Пд. також проходить частина держ. кордону СРСР з Афганістаном. Включає Каракалпацьку Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. Поділяється на 11 адм. областей, має 158 р-нів, 113 міст і 90 с-щ міськ. типу. Карти див. на окремому аркуші, с. 416—417.

Державний лад. Узб. РСР — суверенна рад. соціалістична д-ва, що входить до складу СРСР. Діючу Конституцію Узб. РСР прийнято 19.IV 1978 позачерговою 6-ю сесією Верховної Ради Узб. РСР 9-го скликання. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган Узб. РСР — однопалатна Верховна Рада Узб. РСР, що обирається населенням строком на 5 років. Верховній Раді Узб. РСР підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Узб. РСР — постійно діючий орган Верховної Ради республіки, який здійснює в межах, передбачених Конституцією Узб. РСР, функції найвищого органу держ. влади республіки в період між сесіями Верховної Ради Узб. РСР. Верховна Рада утворює Уряд Узб. РСР — Раду Міністрів Узб. РСР — найвищий виконавчий та розпорядчий орган держ. влади республіки, відповідальний перед нею і підзвітний їй. Місцевими органами державної влади в областях, районах, містах, селищах і кишлаках Узб. РСР є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються населенням строком на 2,5 року. Всі Ради нар. депутатів Узб. РСР обираються громадянами, які досягли 18 років, на основі заг., рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий суд. орган республіки — Верховний Суд Узб. РСР, обирається Верховною Радою Узб. РСР строком на 5 років.

Природа. У. розташований у межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї. Більша частина тер. республіки рівнинна, зайнята Тиранською низовиною. В межах рівнинної частини виділяються плато Устюрт, гори Букантау, Тамдитау, Кульджуктау (вис. до 785 м), западина Минбулак (—12 м) та алювіально-дельтова рівнина Амудар'ї з окремими височинами — Кубетау, Мангир, Тузкир та ін. Більшу частину рівнин займає пустеля Кизилкум. На крайньому Пн. Сх.— хребти Тянь-Шаню: Каржантау, Угамський, Пскемський, Чаткальський, Курамінський. На лівобережжі Сирдар'ї розташована лесова рівнина — Південний Голодний степ. Ферганська долина відокремлює Зх. Тянь-Шань від хребтів Алайського, Туркестанського та Зеравшанського. На крайньому Пд.— Кашкадар'їнська та Сурхандар'їнська улоговини, розділені Гіссарським хр. (вис. до 4643 м, пік ім. XXII з'їзду КПРС) та його відрогом Байсунтау, вздовж пд.-сх. кордону У.— хр. Бабатаг. У. багатий на різноманітні корисні копалини, гол. з них — нафта і газ, є також вугілля, заліз., поліметалеві, марганцеві, титанові, алюмінієві руди, мінеральні солі; нерудна сировина: плавиковий та польовий шпати, графіт, озокерит, сірка, кварц, вапняки, гіпс, дорогоцінне каміння, джерела мінеральних вод. На тер. У. поєднуються риси помірного та субтропічного, середземноморського клімату. Пересічна т-ра січня (на рівнинах та в передгірних районах) бл. —8° (ст. Чурук на Устюрті), на крайньому Пд. +2,8° (Термез), абс. мінімум —37° (ст. Чурук). Пересічна т-ра липня від +26° на Пн. до +30° на Пд., абс. максимум + 49,6° (Термез). Річна кількість опадів 100—200 мм на рівнині та понад 1000 мм в горах. На тер. У. значна кількість льодовиків, які відіграють важливу роль у живленні рік. Внутр. води належать до безстічного бас. Аральського м. Гол. ріки — Амудар'я та Сирдар'я. Ріки мають снігово-льодовикове живлення, води більшості з них використовують для зрошення. В межах республіки — частина Аральського м. Є штучні озера-водосховища — Каттакурганське, Кайраккумське, Чардаринське, Тюябугузьке, Чарвакське та ін. Переважають ландшафти пустель і напівпустель. У пустелі (до вис. 250—300 м) на піщаних та сіро-бурих пустельних грунтах, такирах, солончаках ростуть осока, акація жовта, калігонум, саксаул, астрагали, солянки; у напівпустелі на світлих сіроземах — тонконіг, полин. У передгір'ях на звичайних і темних сіроземах (на вис. 500— 1500 м) — ефемери та ксерофітні злаки, а також напівчагарники й чагарники — фломіс, псоралея, кузинія, ферули, мигдаль, баярка, фісташки. Середньогір'я (вис. 1500—3000 м) зайняті лугово-лісовою рослинністю на підзолистих бурих та коричневих грунтах. Серед різнотрав'я та різноманітних чагарників (шипшина, жимолость, барбарис, таволга) трапляються окремі дерева та гаї волоського і горіха, клена туркестанського, аличі, фісташки, яблуні (на Пн.) та граната, інжира, унабі (на Пл.). На високогір'ях — в основному типчакові степи на бурих лугово-степових грунтах. В У. багатий та різноманітний тваринний світ. У степах водяться джейран, вовк, лисиця; в пустелях — заєць-толай, каракал, барханний кіт, багато дрібних гризунів та плазунів (степова черепаха, круглоголовки, агами, гекони, варан, степовий удав, ефа та гюрза), а також птахів (саксаульна сойка, дрофи, беркут); у тугайних лісах — дика свиня, очеретяний кіт, тигр, багато птахів (качки, чаплі, фазани, чорні ворони, рижі славки); в горах — барс, ведмідь, сурки, полівки, з птахів — кеклик, улар, орли, грифи та ін. Характерні саранові та павукоподібні (скорпіони, фаланги, каракурт). Для охорони та розведення рідкісних тварин і рослин в У. створено заповідники: Зааминський, Чаткальський, Нура-тинський, Кизилсуйський, Арал-пайгамбарський, Каракульський, Зеравшанський, Бадайтугайський, Кизилкумський та ін., 9 заказників, Народний парк. О. Ю. Пославська.

Населення. Осн. населення — узбеки (10 569 тис. чол., тут і нижче 1979, перепис). У республіці живуть також росіяни (1666 тис. чол.), татари (649 тис. чол.), казахи (620 тис. чол.), таджики (595 тис. чол.), каракалпаки (298 тис. чол.), корейці (163 тис. чол.), киргизи (142 тис. чол.), українці (114 тис. чол.) та ін. Пересічна густота нас— 38,1 чол. на 1 км2 (1983). Найгустіше населені Андиж., Ташк., Ферг. і Хорезм. області, найрідше — Каракалп. АРСР, Бухар. обл. Міське населення становить 42 % (1983). Найбільші міста: Ташкент, Самарканд, Андижан, Наманган, Коканд, Бухара, Фергана.

Історія. Тер. У. заселена з часів палеоліту. В 1-му тис. до н. е. на тер. У. виникли рабовласницькі д-ви Бактрія, Хорезм, Согд (див. Согдіана), Парфянське царство. В 6 ст. до н. е. на більшій частині Серед. Азії встановлено владу Ахеменідiв. У 329—327 до н. е. цю територію завоював Александр Македонський. Місцеве населення вело боротьбу проти загарбників; одним з найбільших було повстанця під проводом Спітамена (4 ст. до н. е.). В період розвитку рабовласницьких відносин (4 ст. до н. е.— 5 ст. н. е.)на землях сучасного У. було створено широку іригаційну систему, зростали міста. Близько 250 до н. е. на території Серед. Азії виникло Греко-Бактрійське царство. Після його розпаду в серед. 2 ст. до н. е. утворилися самостійні держ. об'єднання у Фергані, на Пн. У. і в Хорезмі, на Пд. У. З кін. 1 ст. до н. е. і до серед. 4 ст. н. е. Серед. Азія, включаючи тер. сучас. У., входила до Кушанського царства. В серед. 5ст. завершилося утворення на тер. Серед. Азії д-ви ефталітів. Вона розпалася в 60-х рр. 6 ст. під натиском тюрків; останні створили д-ву Тюркський каганат. В 7— 8 ст. тер. У. завоювали араби, які насильно запровадили іслам. Проти завойовників спалахнув ряд повстань, зокрема під проводом Муканни (8ст.). В 9—10 ст. тер. У. входила до Тахіридів держави і Самані дів держави. Відбувався дальший розвиток продуктивних сил, розвивалися с. г., ремесла і торгівля (зокрема, з Китаєм, Булгарією, Руссю), культура; склалися феодальні відносини. В кін. 10 ст. більша частина тер. У. ввійшла до складу д-ви Караханiдів, пд. частина — до д-ви Газневідів. У 1219—21 У. завоювали орди Чінгiсхана. Тяжкий гніт завойовників викликав ряд нар. повстань, найбільшим з них було повстання 1238 в Бухарі під проводом Махмуда Тарабі. В 2-й пол. 14—15 ст. тер. У. входила до складу д-ви Тімура і Тімуридів. У кін. 15 — на поч. 16 ст. Серед. Азію завоювали кочові узб. племена на чолі з Шейбані-ханом (див. Шейбаніди, Шейбанідів держава). Кочовики-узбеки ввійшли до складу середньоазіат. тюркомовної народності, яка сформувалася тут у 11—12 ст., передавши їй свою назву. Значного розвитку набула узб. культура, зокрема л-ра. В 16 ст. від Бухарського ханства відокремилися самостійні уділи — Хорезм, Балх та ін. Виникло Хівинське ханство. В 40-х рр. 18 ст. Бухару завоювали Іран. війська Надір-шаха. На поч. 18 ст. утворилося Кокандське ханство.В 1-й пол. 19 ст. значно розширилося екон. і політ. проникнення царської Росії в узб. ханства, що почалося ще в кін. 18 ст. Посилилося проникнення сюди й англ. капіталу. В 2-й половині 19 ст. почався наступ російських військ на територію У. В 1867 на приєднаних землях було утворено Туркестанське генерал-губернаторство з центром у Ташкенті. В 70-х рр. Кокандське, Бухарське і Хівинське ханства визнали протекторат Росії. Приєднання У. до Росії, незважаючи на колоніальну політику царизму, мало історично прогресивне значення: було ліквідовано феод. роздробленість, феод. війни і міжусобиці; У. було втягнуто в екон. систему заг.-рос. капіталізму, що розвивався, формувався нац. робітн. клас. На У. поширився вплив прогресивної рос. науки й культури. У. став одним з осн. постачальників бавовни для рос. пром-сті. З кін. 19 ст. відбувався дальший розвиток міст, пром-сті. З розвитком капіталістичних відносин в У. почався процес формування узб. бурж. нації. В с. г. панували феод. відносини. У 80—90-х рр. відбулися перші виступи робітників. На початку 20 ст. в У. виникли с-д. гуртки. Трудящі брали активну участь у революції 1905—07. В революц. подіях 1905 в У. брали участь солдати окремих частин рос. армії. В Ташкенті, Самарканді та ін. містах було створено с.-д. військ. орг-ції. В 1912 відбулося повстання саперів під Ташкентом. Середньоазіатське повстання 1916 охопило майже всю тер. У. Після Лютн. революції 1917 в краї почалося створення Рад робітн. і солдат. депутатів. Відбувалося формування й конт. революц. націоналістичних орг-цій узб. буржуазії, феодалів і духівництва. В квітні 1917 в Ташкенті було створено Туркестанський к-т Тимчасового уряду, до якого перейшла вся влада в краї. Поворотним пунктом в історії У. була перемога Великої Ж овтн. соціалістичної революції. 28.Х (10.XI) 1917 в Ташкенті почалося збройна повстання робітників і солдатів, що завершилося 1 (14).XI встановленням Рад. влади в місті. Протягом листопада 1917 — січня 1918 Рад. влада перемогла на значній частині тер. У., за винятком Бухарського і Хівинського ханств. Утворена узб. бурж. націоналістами з допомогою рос. білогвардійців у листопаді 1917 в Коканді т. з. Кокандська автономія була в лютому 1918 ліквідована загонами червоногвардійців і повсталими сел. масами. У квітні 1918 було утворено Туркестанську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР. У лютому 1920 трудящі Хіви, підтримані частинами Червоної Армії, повалили феод. деспотичний режим і в квітні створили Хорезмську народну радянську республіку. На весну 1920 було визволено майже всю Ферганську долину. У вересні 1920 було встановлено Рад. владу в Бухарі, невдовзі тут було проголошено Бухарську народну радянську республіку. На поч. 1922 значну частину її захопили басмачі (див. Басмацтво). їхні осн. сили розгромлено влітку 1922, повністю знищено 1926. Після розгрому інтервентів і внутрішньої контрреволюції трудящі У. стали на шлях мирного соціалістичного будівництва. Навесні 1921 було почато земельно-водну реформу. В жовтні 1924 внаслідок національно-державного розмежування радянських республік Середньої Азії утворено Узб. РСР. До 1929 до її складу входила Тадж. АРСР. За роки Рад. влади У. з відсталої окраїни царської Росії перетворився на передову індустр.-агр. республіку. В 1926— 29 на всій тер. Узб. РСР проведено зем.-водну реформу. В 30-х рр. здійснено колективізацію с. г., створено великі іригаційні споруди, зокрема Великий Ферганський канал та ін. канали. За роки передвоєн. п'ятирічок збудовано понад 500 пром. підприємств, у т. ч. з-д "Ташсільмаш", Ташкентський текст. комбінат та ін. Велику допомогу У. в соціалістичному будівництві подали всі братні народи СРСР. Робітники центр. районів Російської Федерації, Сибіру, Уралу, України брали участь у спорудженні Чирчикського електрохім. комбінату, Великого Ферганського каналу тощо. Здійснювалася культур. революція. Сформувалася узб. соціалістична нація. В результаті проведення ленінської нац. політики У. здійснив перехід від феод. ладу до соціалізму, минувши капіталізм. З початком Великої Вітчизн. війни 1941—45 нар. г-во республіки було перебудовано на воєн. лад. З прифронтових районів, у т. ч. з України, в У. евакуювали бл. 100 пром. підприємств, значну кількість наук. установ і культур. закладів. У республіці було сформовано ряд військ. з'єднань. 120 тис. воїнів з У. нагороджено орденами й медалями, 282 чол. удостоєно звання Героя Рад. Союзу (в т. ч. 45 чол. за подвиги в битві за Дніпро 1943). Трудящі У. подали значну допомогу у відбудові нар. г-ва районів, визволених від нім.-фашист. окупантів. Зокрема, на Україну було відправлено багато тракторів, автомобілів, паровозів, пром. устаткування тощо. В післявоєнний період нар. г-во У. досягло значних успіхів. Трудящі У. разом з усіма народами Рад. Союзу перетворюють у життя лінію партії на удосконалення розвинутого соціалізму. Узб. РСР нагороджено орденами Леніна (1939, 1956, 1980), Дружби народів (1972), Жовтневої Революції (1974).

М. А. Ахунова.

Комуністична партія Узбекистану. В лютому 1925 на І з'їзді партійної орг-ції Узбекистану оформлено створення Комуністичної партії (більшовиків) Узбекистану — КП(б) Узбекистану, що виділилася із складу КП(б) Туркестану (створена 1918) після нац.-держ. розмежування республік Середньої Азії. З жовтня 1952 має сучасну назву. На 1.І 1983 налічувала 578 700 членів і 26 953 кандидати у члени партії. Черговий, XX з'їзд відбувся 3—5.ІІ 1981. Пер ший секретар ЦК Компартії Узбекистану— І. Б. Усманходжаєв (з 1983). ЛКСМ Узбекистану засновано в квітні 1925. На 1.І 1983 в її лавах було 3 171 993 комсомольці. Профспілки Узбекистану на 1.І 1983 налічували 5700 тис. чоловік.

Народне господарство. У.—республіка багатогалузевої індустрії та інтенсивного механізованого с. г. Нар. г-во У. є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. У.— район зростаючої важкої пром-сті, розвинутої легкої і харч. пром-сті, найпотужніша в СРСР бавовняна база (61 % бавовни-волокна СРСР, 1982), що стала стрижнем усього агропромислового комплексу республіки. Загальносоюзне значення мають також шовківництво, каракулівництво, плодівництво, виноградарство, овочівництво. У загальносоюзному тер. поділі праці республіка посідає 1-е місце за виробн. бавовни-волокна, шовку-сирцю, стебла кенафу, бавовнозбиральних машин, бавовноочищувачів, тракторних бавовняних сівалок, бавовноочисного устаткування; 2-е місце — за випуском прядильних машин і виробн. каракулю; 3-є місце — за виробн. мостових електричних кранів, бавовняних тканин, олії, рису, овочів: 4-е місце — за видобутком природного газу, виробн. шовкових тканин. Обсяг пром. продукції У. 1982 зріс порівняно з 1940 у 18 раз, с. г.— у 4,73 раза. В 1982 у валовому сусп. продукті республіки частка пром-сті становила 33,8 %, с. г.—32,4 %, буд-ва — 11,1 %, транспорту і зв'язку — 4,3 %. Капіталовкладення в нар. г-во республіки 1982 дорівнювали 5963 млн. крб. (1940 — 202 млн., 1965 — 2021 млн. крб.). Продуктивність праці 1982 зросла проти 1970 в пром-сті в 1,2 раза, в с. г.— більше ніж в 1,3 раза, в буд-ві — в 1,6 раза. Нац. доход республіки збільшився за 1971—82 в 2,4 раза. Виплати і пільги з сусп. фондів споживання зросли за цей період в 2,2 раза, роздрібний товарооборот — у 2,3 раза. Введено в дію 64 101 тис. м3 заг. (корисної) житл. площі. У. входить до Середньоазіатського екон. району СРСР і має тісні зв'язки з іншими районами країни.

Промисловість. У.— республіка високорозвинутої індустрії. Тут створено значний паливно-енерг. комплекс з потужною електроенергетикою, велике машинобудування, кольорову металургію, хім., легку і харч. пром-сть. За роки Рад. влади істотні зміни відбулися в тер. розміщенні промислового виробництва. В 1913 бл. 70 % всіх пром. підприємств було розміщено у Ферганській долині; нині гол. індустр. районом став Ташкент і Ташк. обл. Створено потужні пром. вузли в Самарк. і Бухар. обл., збудовано підприємства в пд. районах і пониззі Амудар'ї. Прискореними темпами розвивається пром-сть у Джизак. Кашкадар., Сирдар. і Наманг. обл. Енергетика представлена Чирчик Бозсуйськими ГЕС, Фархадською і Чарвакською ГЕС, Кувасайською, Ташкентською, Ан-гренською, Навоїйською, Сирдар'їнською ДРЕС. Понад 90 % електроенергії виробляють теплові електростанції. Основною галуззю паливно-енергетичного комплексу республіки є газова промисловість (понад 70 % палива). Осн. райони газодобувної пром-сті — Бухар. і Кашкадар. обл., а також Ферг. і Сурхандар. обл. Вугільна пром-сть зосереджена в Ангренському і Шаргунському басейнах, нафтова — гол. чин. у Ферг. долині і Бухар. обл., а також Сурхандар. і Кашкадар. обл. Чорна металургія представлена Узб. металургійним заводом (Бека-бад). Кольорова металургія є однією з провідних галузей і має загальносоюзне значення, розвинута в основному в Ангрен — Алмаликському р ні, представлена мідною, свинцево-цинковою, вольфрамо-молібденовою, алюм. галузями (Алмаликський гірничо-металург. комбінат, Узб. комбінат тугоплавких і жароміцних металів у м. Чирчику, "Узбекзолото" та ін.). На кін. 60-х рр. У. став одним з великих центрів хім. пром-сті. Особливо розвинуто вироби, мінеральних добрив для бавовництва — Чирчикське виробниче об'єднання "Електрохімпром", Кокандський суперфосфатний і Самарк. хім. з-ди, ферг. виробниче об'єднання "Азот", виробниче об'єднання "Навоїазот", Алмаликський хім. завод. Підприємства гідролізної пром-сті (Андижан, Фергана, Янгіюль), по виробн. хім. волокон і ниток (Фергана), пластмас (Ахан-гаран, Джизак), товарів побут. хімії (Алмалик, Наманган), лакофарбової продукції (Ташкент). Машинобудування представлено багатьма галузями. В У. створено базу с.-г. машинобудування, що обслуговує як місц. потреби бавовницького агропром. комплексу, так і потреби ін. республік Серед. Азії (з-ди "Ташсільмаш", "Узбексільмаш", "Чирчиксільмаш", Ташкентський тракторний та ін.). Маш.-буд. підприємства У. випускають також машини, екскаватори, підйомні крани, кабель, радіотех. апаратуру, устаткування для текст., вуг., хім., нафтової і газової пром-сті (Ташкент, Самарканд, Андижан, Коканд, Чирчик). Розвиваються верстатобудування та інструментальна пром-сть, приладобудування, трансп., буд.-шляхове та ін. машинобудування. Осн. продукція пром-сті буд. матеріалів: цемент, шифер, стінові матеріали, залізобетонні конструкції, вироби з пластмас, мінеральної вати тощо (Бекабад, Кувасай, Ангрен, Ахангаран, Навої, Ташкент). Провідна галузь легкої пром-сті — текст., у т. ч. бавовноочисна (Янгіюль, Андижан, Коканд, Бухара, Каттакурган), бавовняна (Ташкент, Фергана, Бухара, Наманган), шовкова (Маргілан, Самарканд, Наманган); розвинута швейна, шкіряно-взут., хутрова пром-сть. В У. зростає виробн. нетканих матеріалів. Розвивається фарфоро-фаянсова (Ташкент, Самарканд, Кувасай), меблева пром-сть. З галузей харч. пром-сті найрозвинутіші олійно-жирова (переробляє в основному бавовняне насіння), маслосироробна і молочна, м'ясна, консервна, рибна й виноробна (Ташкент, Самарканд, Кітаб, Фергана, Андижан, Янгіюль, Наманган, Муйнак та ін.).

Сільське господарство. За роки Рад. влади в У. с. г. перетворилося на високомеханізовану інтенсивну галузь, важливу ланку агропром. комплексу республіки. Його спеціалізацію визначають бавовництво, шовківництво, каракулівництво, плодівництво й рисівництво. Заг. обсяг валової продукції с. г. 1982 зріс проти 1965 в 2 рази. На кін. 1982 в республіці було 854 колгоспи і 1099 радгоспів. Осн. райони землеробства — оазиси (на рівнинах), долини й улоговини (в передгір'ях); найбільший — Ферг. долина. С.-г. угіддя 1982 становили бл. 63,3 % заг. зем. площі республіки (28,3 млн. га), з них лише 4,2 млн. га, або 14,7 % припадає на орні землі, 83,4 % — на пасовища. Основа с. г. — поливне землеробство. В 1982 площа зрошуваних земель становила 3701 тис. га (2-е місце в СРСР). Гол. іригаційні канали: Великий Ферганський, Пн. Ферганський, Пд. Ферганський, Нарпайський, ім. В. І. Леніна, Ескіангарський, Пд.-Голодностепський, Аму-Бухарський, Великий Андижанський, Великий Наманганський та ін.; водосховища: Чардаринське, Кайраккумське, Чарвакське, Каттакурганське.Тюябугузьке, Пд.-Сурханське та ін. Осн. зернові культури — рис, кукурудза, джугара (на поливних землях), пшениця, ячмінь, зернобобові (на богарних землях); технічні — бавовник, тютюн, кенаф, олійні. В 1982 площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці становила 143,9 тис. га (1940— 18,9 тис. га), виноградників відповідно 64,2 тис. га (22,0 тис. га). Вирощують абрикоси, персики, вишні, яблука, груші, мигдаль, сливу, аличу та ін.; в пд. районах — субтропічні культури: гранат, інжир, хурму, цукр. тростину тощо. Найбільші райони плодівництва — Ферг. долина, Зеравшанський оазис, долини Чирчику і Ангрену. Важлива галузь с. г.— тваринництво. Його розвиткові сприяє наявність значних пустельних і напівпустельних, гірських і передгірних пасовищ, відходів переробки бавовни-сирцю. В передгір'ях і горах — тваринництво м'ясо-молочного напряму і м'ясо-вовнове вівчарство, в пустельних і напівпустельних рівнинах — вівчарство (м'ясо-вовнове і каракулівництво). В гірських і адирних частинах Ферг. долини розвинуте козівництво. Поголів'я (млн., на 1.1 1983): великої рогатої худоби — 3,9 (в т. ч. корів — 1,5), свиней— 0,7, овець і кіз — 9,5, птиці — 28,2 млн. голів. Розводять також коней, верблюдів. Розвиваються птахівництво, свинарство, бджільництво, кролівництво, рибництво, звірівництво. В 1982 було вироблено м'яса (в забійній вазі) 378 тис. т, молока — 2446 тис. т, яєць — 1727 млн. шт., вовни — 24,5 тис. т. Парк с.-г. машин становить (тис. шт., кін. 1982): тракторів (фіз. одиниць) — 163,4, зернозбиральних комбайнів —10,4, бавовнозбиральних машин — 37,4, вантажних автомобілів — 51,9. У республіці широко здійснюються спеціалізація і концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На кін. 1982 в У. налічувалося 240 міжгосп. підприємств і орг-цій, у т. ч. тваринницьких — 102.

Транспорт. Основний вид транспорту — залізничний (80 % вантажообороту республіки). За роки Рад. влади експлуатаційна довж. з-ць зросла порівняно з 1913 більше ніж в 3 рази і порівняно з 1924 — більше ніж у 2 рази і 1982 становила 3,5 тис. км. Після пуску 1972 лінії Кунград — Бейнеу республіки Серед. Азії одержали другий вихід в Європ. частину СРСР і на Кавказ. Осн. магістралі: Ташкент — Оренбург — Москва, Ташкент — Красноводськ. Заг. довж. автошляхів — 69,0 тис. км, з них 58,1 тис. км—з твердим покриттям. Гол. автомагістралі: Ташкент — Алмалик, Ташкент — Чиназ, Великий Узбецький тракт (Ташкент — Термез), Ферг. кільце (об'єднує міста Ферг. долини), Зеравшанський тракт, Ташкентська кільцева та ін. Судноплавство по Амудар'ї, Аральському м. Важливе нар.-госп. значення має трубопровідний транспорт. Великі газопроводи: Середня Азія — Центр. Бухара — Урал, Бухара — Ташкент — Фрунзе — Алма-Ата. Заг. довж. газопроводів на тер. У.— 7690,8 км. Авіалінії сполучають Ташкент з усіма обл. центрами У. і всіма республіками СРСР. У Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981 —1985 роки і на період до 1990 року в У. на одинадцяту п'ятирічку передбачено збільшити виробн. пром. продукції на 28—31 % , середньорічний обсяг валової продукції с. г. — на 17— 19%. Продовольчою програмою СРСР на період до 1990 року передбачено ефективніше використовувати створений меліоративний комплекс. Поряд з розвитком бавовництва прискореними темпами збільшувати виробництво зерна, тваринницької продукції, овочів та баштанних культур, плодів і ягід. Розширити виробн. кукурудзи на поливі. Ширше розвивати кормовиробн. на зрошуваних землях, а також раціонально використовувати гірські, пустельні й напівпустельні пасовища. Здійснювати комплексне освоєння земель Каршинського і Джизакського степів. Розвивати високими темпами харч. галузі промисловості.

Д. А. Шарахмедов.

Охорона здоров'я. В 1982 в Узб. РСР налічувалося 199,9 тис. лікарняних ліжок (117,4 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 52,3 тис. лікарів (30,7 лікаря на 10 тис. ж.) та 147,7 тис. осіб серед. мед. персоналу; діяли 1657 жіночих консультацій, дит. поліклінік та амбулаторій. Лікарів готують 4 мед. ін-ти: 2 — в Ташкенті, в Андижані і Самарканді. Найвідоміші курорти: кліматичні — Шахімардан, Акташ, бальнеологічні — Чартак, Чиміон, Ташкентські Мінеральні Води, Джейран-Хана, Кизил-Тепе.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. До приєднання до Росії на тер. У. домінуючим типом шкіл були конфесіональні школи, зокрема мектеби, медресе, корихони та ін. Жінки, як правило, не здобували ніякої освіти; як виняток у реліг. школи приймали іноді дочок феод. знаті. Після приєднання У. до Росії з'явилися світські навч. заклади: рос. школи, гімназії, спец. тех. школи, учительська семінарія, реальне уч-ще, створено мережу т. з. рос.-тубільних шкіл, які повинні були готувати кадри перекладачів і дрібних чиновників з місц. населення. Після 1905 організовуються новометодні школи. В 1897 98 % корінного населення У. було неписьменним. У 1914/15 навч. р. загальноосв. школами було охоплено 2—3 % хлопчиків-узбеків мол. шкільного віку, в тех. школах навчалося бл. 500 учнів, вузів не було. Рад. влада відкрила узб. народові шлях до освіти й розвитку нац. культури. У 20-х рр. розгорнуто роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, яку в основному завершено наприкінці 30-х рр. Особлива увага приділялася жіночій освіті. З 1945/46 навч. р. розпочато перехід до заг. 7-річного навчання. В 1959 запроваджено обов'язкове 8-річне навчання. В 9-й п'ятирічці (1971—75) в основному завершено перехід до заг. серед. освіти. В 1982/83 навч. р. в У. в 9,4 тис. загальноосв. шкіл налічувалося 4,2 млн. учнів, у 236 серед. спец. навч. закладах — 251,5 тис. учнів, у 43 вищих навч. закладах — 288,8 тис. студентів. Найбільші вузи: Ташкентський університет імені В. І. Леніна, Самаркандський університет; пед., мед., с.-г., полі-тех., текстильної та легкої промисловості інститути — в Ташкенті; Андижанський педагогічний інститут мов, Нукуський університет імені Т. Г. Шевченка та ін. У 1982 профес.-тех. уч-щами підготовлено 139,1 тис. кваліфікованих робітників. У республіці діє Академія наук Узбецької РСР (35 н.-д. установ; 42 академіки і 58 членів-кореснондентів; 1982), у її складі Ін-т механіки і сейсмостійкості споруд, Ін-т ядерної фізики, Ін-т математики, Астрономічний ін-т, Ін-т кібернетики з Обчислювальним центром, Ін-т хімії рослинних речовин та Відділ біоорганічної хімії, Ін-т ботаніки та інші наукові установи. Всього в республіці працюють 36,6 тис. наук, працівників, зокрема 1 тис. докторів і 14,0 тис. кандидатів наук (1982). На кожну тисячу працівників, зайнятих у нар. г-ві, вищу й серед. (повну і неповну) освіту мають 899 чол. (1983). Серед позашкільних закладів — палаци й будинки піонерів і школярів, станції юних техніків і натуралістів, дит. спорт. школи тощо. В 1982 в У.—7,3 тис. масових б-к (фонд — 68,5 млн. одиниць зберігання), зокрема найбільша з них — Держ. б-ка Узб. РСР ім. А. Навої в Ташкенті; 28 театрів, цирк, філармонія, концертні зали ім. Я. М. Свердлова та "Бахор"; 5,8 тис. кіноустановок з платним показом; 4,3 тис. клубних закладів; 36 держ. музеїв: Ташкентський філіал Центр. музею В. І. Леніна, Держ. музей історії народів Узбекистану ім. Айбека, Держ. музей мистецтв Узб. РСР, Держ. музей л-ри ім. А. Навої, Музей дружби народів СРСР, Респ. музей природи — в Ташкенті, Держ. музей історії культури та мистецтва Узб. РСР в Самарканді та інші.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1982 в У. видано 2310 назв книг і брошур тиражем 40,9 млн. прим., з них 936 — узб. мовою тиражем 22,5 млн. прим. В республіці виходять 85 журналів та ін. періодичних видань річним тиражем 130,5 млн. прим.; у т. ч. 26 — узбецькою мовою річним тиражем 94,1 млн. прим., 287 газет річним тиражем 962 млн. прим., у т. ч. 192 — узб. мовою річним тиражем 724 млн. прим. Працюють вид-ва: "Узбекистан", "Укітувчі" ("Учитель"), "Фан" ("Наука"), "Медицина", вид-во л-ри та мистецтва ім. Г. Гуляма, "Каракалпакистан" ("Каракалпакія"), Головна редакція Узб. Рад. Енциклопедії. Друковані органи ЦК Компартії Узбекистану — журн. "Узбекистон коммуністі" ("Комуніст Узбекистану") та "Партия турмуши" ("Партійне життя"), узб. і рос. мовами. Друковані органи ЦК Компартії Узбекистану, Верховної Ради і Ради Міністрів Узб. РСР — газ. "Совєт Узбекистоні" ("Радянський Узбекистан", узб. мовою), "Хакікаті Узбекистон" ("Узбекистанська правда", тадж. мовою), "Ленін байраг'и" ("Ленінський прапор", тат. мовою). В Ташкенті — Узб. телеграфне агентство (УзТАГ). Регулярне радіомовлення — з 1927; респ. радіомовлення ведеться узб., рос., тадж., казах., каракалп., тат., уйгурською мовами. Телевізійні передачі — з 1956. Телецентр — в Ташкенті. Ретранслюються телепередачі з Москви, Фрунзе, Душанбе. Література. Узб. л-ра сягає своїм корінням у глибоку давнину. В багатій і різноманітній усно-поетичній нар. творчості значне місце займають казки про тварин, а також фантастичні, побутові. Серед останніх виділяється жанр латифа (анекдот), що приписувався жартівникам-дотепникам Алдару Кусі, Каліплешивцю, Ходжі Несреддіну. Значного поширення набув епічний жанр — дастан; героїчний епос "Алпамиш ", героїко-романтичний епос "Горогли", цикл"Рустам-хон", любовно-романтичні твори "Юсуф і Зулейха", "Фархад і Ширін", "Лейлі і Меджнун". Перші писемні пам'ятки "Покаянна молитва маніхейців" (5 ст.), орхоно-єнісейські написи (7—12 ст.)— т. з. доісламська л-ра. До 11 ст. належить дидактичний твір "Знання, що дає щастя" (1069) Юсуфа Баласагуні, "Словник тюркських наріч" (1072—74), складений Махмудом Кашгарі. В кін. 12 — на иоч.13 ст. з'явився дидактичний твір "Подарунок істин" Ахмада Югнакі. Починаючи з 14 ст. узб. л-ра розвивалася досить інтенсивно і представлена ліричною та епічною поезією, елегійними віршами, романтичними дастанами, мемуарною л-рою в прозі, історіографією. Починає примикати світська тематика (любовно-романтична поема на біблійно-коранічний сюжет "Юсуф і Зулейха" Дурбека, кін.14 — поч. 15 ст.). Розквіту давня узб. література досягла у творчості Алішера Навої, який писав тюркською мовою. Л-ра 16— 19 ст. розвивалася у двох напрямах — придворно-панегіричному і демократичному. Набула поширення і суфійська література. В 16 ст. жили і творили М. Саліх, 3. М. Бабур, у 17—18 ст.— Абул-газі, Турді, Б. Машраб. У кін. 18—на поч. 19 ст. виступили поетеси Надіра, Увайсі, Махзуна; в 1-й пол. 19 ст.— поети М. Ш. Гульхані, Агахі, Махмур, М. Хорезмі. Л-ра 2-ї пол. 19 ст. формувалася під безпосереднім впливом рос. культури. Представниками прогресивно-демократичного напряму були поети М. А. Мукімі, фуркат, Завкі, Аваз Отар-огли та ін. Демократичний напрям прокладав собі шлях у боротьбі проти ідеології бурж.-націоналістич. руху кін. 19 ст. Основоположником узбецької радянської л-ри був Хамза Хакім-заде Ніязі. В 20-х рр. з сатиричними та істор. романами виступив А. Кадирі. В л-ру прийшло нове покоління творчої молоді— Айбек, Гафур Ґулям, А. Каххар, X. Алімджан, Уйгун, К. Яшен. В 20—30-х рр. в узб. л-рі переважала поезія (поети М. Шейхзаде, С. Абдулла, Міртемір, Зульфія та ін.). Пізніше в узб. л-рі з'явилися імена письменників А. Умарі, С. Джури, Хаміда Гуляма, А. Мухтара, Т. Тули,

Р. Бабаджана, С. Зуннунової та ін. Утвердився жанр істор. і побутового роману (А. Кадирі, А. Каххар, X. Шамс та ін). У роки Великої Вітчизняної війни узб. письменники виступали з патріотичними творами (Гафур Ґулям, X. Алімджан, Уйгун, М. Шейхзаде та ін.). Післявоєн. період характеризується великою кількістю жанрових форм, різноманітністю тематики. В 50—60-х рр. з романами виступили Айбек, І. Рахім, Шухрат, С. Ахмад, Ш. Рашидов, А. Мухтар, Мірмухсін, Р. Файзі та ін. В розвиток жанру повісті значний внесок зробили А. Каххар, С. Ахмад, П. Кадиров, А. Якубов, У. Умарбеков,У. Хашимов, У. Усманов та інші В 60—70-х рр. в поезію прийшло нове поповнення—Е. Вахідов, А. Аріпов, Сайєр,

Г. Джураєва, Е. Ахунова, Б. Байкабулов, X. Худайбердиєва, X. Шаріпов та ін. Перші драми в узб. л-рі належать Хамзі, Кадирі та ін. У драматургії плідно працювали і працюють К. Яшен, 3. Фатхуллін, І. Султан, Уйгун, Б. Рахманов,H. Сафаров, С. Азімов, М. Шейх-заде та ін. Літературознавство і літ. критика почали розвиватися в 20-х рр. Це праці А. Хашимова, А. Шарафутдінова, С. Хусаїнова. В 50—70-х рр. з'явилися дослідження І. Султана, Л. Каюмова, X. Абдусаматова, X. Якубова та ін. Творча дружба узб. і укр. культур розквітла після Великого Жовтня. В Узб. РСР перекладені твори Т. Шевченка,I. Франка, укр. рад. письменників. Випущено зб. статей і віршів "Т. Г. Шевченко" (1939). У 1944 узб. мовою видано книгу укр. поезії "Гнівна Україна", Україні присвятили свої твори X. Алімджан, Уйгун. Узб. тематика відтворена у циклі віршів М. Бажана, у творах С. Крижанівського, М. Терещенка, книгах Т. Масенка, О. Ільченка, І. Ле. Укр. мовою видані книга узб. поезії "Зі Сходу на Захід" (1947), твори А. Навої, М. А. Мукімі, Хамзи, Айбека, А. Каххара, Ш. Рашидова, П. Турсуна, Мірмухсіна. Спілка письменників — з 1934. 3. У. Умарбекова. Архітектура. Найдавніші споруди на тер. У.— овальні курені з очерету та дерева (поселення Джан-бас-Кала-4 в Хорезмі; 6—5-е тис. до н. е.) або багатокімнатні сирцеві напівземлянки (Чустське поселення у Ферган. долині; 2—1 тис. до н. е.), де жили родові громади. З серед. 1-го тис. до н. е. розвивалися міста з суцільною забудовою, огороджені фортечними стінами і баштами з бійницями (Кизил-Тепе, Афрасіаб та ін.). Осн. буд. матеріалами були сирцева цегла і бита глина (пахса). В 4 ст. до н. е.— 3 ст. н. е. міста, як і раніше, мали оборонні стіни, але в їхній прямокутній забудові виділялися вулиці і квартали, торг.-ремісничі та палацові комплекси. В 4—8 ст. найпоширенішим типом поселення було укріплене помістя феодала з замком (кешком) на високій земляній платформі (Занг-Тепе поблизу Термеза). У 9—12 ст. інтенсивно забудовували нові і розширяли старі міста (Бухара, Самарканд, Ташкент та ін.). Вироблялася типологія середньовіч. культового — мечеті, медресе, мавзолеї (мавзолей Саманідів у Бухарі тощо) і цивільного — караван-сараї, криті ринки — зодчества. В 11 — на поч. 13 ст. у буд-ві широко застосовували випалену та глазуровану цеглу, фігурну кладку, різьблення по ганчу, теракоту з різьбленим геом. візерунком. Утворився тип купольної споруди з прямокутним порталом (пештаком), прорізаним високою стрільчастою аркою (караван-сарай Рабаті-Малік поблизу Керміне, 11 ст.; мавзолей Санд-жара в Мерві, 11 ст.). У 14—17 ст. у великих містах розширяли фортифікаційні споруди, прокладали нові магістралі, створювали площі, великі архіт. ансамблі. В цей час розвивали і ускладнювали склепінчасто-купольні конструкції, в оздобленні будівель широко застосовували полив'яну теракоту, глазуровані плитки, майолікову і цегляну мозаїку, розпис, сталактитове ліплення. Серед споруд цього часу — мечеть Бібі-Ханим (1399—1404), мавзолей Гур-Емір (1404—05), ансамблі Шахі-Зінда (14—15 ст.) і площі Регістан (15—17 ст.), всі — в Самарканді; обсерваторія Улугбека поблизу Самарканда (15 ст.); медресе Мірі-Араб (1535—36) в Бухарі тощо. Після приєднання У. до Росії в містах виросли нові райони з регулярним плануванням і будинками європ. типу. Після встановлення Рад. влади в У. реконструйовано міста (Андижан, Бухара, Самарканд, Ташкент, Фергана), створено нові міста (Чирчик, Ангрен та ін.). В архітектурі громад. будівель 30—40-х рр. використовували засоби конструктивізму та неокласицизму, елементи середньовічного буд-ва та нар. житла (Будинок уряду в Ташкенті, 1931—32, арх. С Полупанов; Ташк. пед. ін-т, 1938—40, арх. А. та Є. Жмуйда; Узб. театр опери та балету ім. А. Навої в Ташкенті, 1938—47, арх. О. Щусєв). Архітектура 60—70-х рр. спирається на індустр. методи буд-ва, принципи каркасного великопанельного та великоблокового домобудування, що дало змогу споруджувати будівлі підвищеної поверховості. Споруди нових міст (м. Навої, арх. О. Коротков та ін.) і старих (Самарканд, Ташкент, після землетрусу 1966) відзначаються чіткою функціональністю просторових компо зицій, монументальністю об'ємів, у оформленні їх широко використовують монументальний живопис і скульптуру, мотиви нар. декору (Палац мистецтв, 1962—64, арх. В. Березін та ін.; будинок Ради Міністрів Узб. РСР, 1965—67, арх. Б. Мезенцев та ін.; Ташк. філіал Центр. музею В. І. Леніна, 1970, арх. Є. Розанов та ін.; готель "Узбекистан", 1974, арх. І. Мерпорт та ін.; Палац дружби народів СРСР ім. В. І. Леніна, 1981, арх. С. Адилов та ін.; Будинок кіно, 1982, арх. Р. Хайрутдінов, С. Азізов та ін., всі — у Ташкенті; кінотеатр "Узбекистан", 1963, арх. М. Симонов та ін.; палац культури "Фархад", 1972, арх. В. Власов та ін., обидва — в м. Навої; готель "Самарканд" у Самарканді, 1971, арх. О. Айдінова та ін.). У 1934 створено Спілку архітекторів Узб. РСР. А. І. Кременцова,

Д. А. Шарахмедов.

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки мистецтва доби мезоліту на тер. У.— наскельний живопис Зараут-Саю з зображеннями тварин і сцен полювання. До доби неоліту належать деякі пам'ятки Ходжикента і Бастандика, до 1-ї третини 1-го тис. до н. е.— геми-інталії з Афрасіаба, браслети з округи Ташкента, близькі до ахеменідського мистецтва. Худож. виробам бронзового віку притаманні риси "звiриного стилю". Коли на Пд. У. у перші віки н. е. з'явилися культові буддійські споруди, їх почали оздоблювати живописом і скульптурою, яку виконували з глини або висікали з каменю (фриз з Айртама). Розвивається мистецтво кераміки, дрібна пластика з теракоти (статуетки богинь, вершників тощо). У 6—8 ст. був поширений середньовічний согдійський настінний живопис. У 9—12 ст. розвивалися ткацтво, торевтика, худож. скло і кераміка. Архіт. споруди ззовні прикрашали багатоколірною мозаїкою (переважно сині та блакитні кольори), різьбленими мармуровими плитами й решітками. В інтер'єрах застосовували розписи і різьблення. В кін. 14—15 ст. були поширені виробн. тонких тканин, квітчастих вишивок, карбування, ювелірна справа. В цей час високого рівня досягли каліграфія і мініатюра. В 2-й пол. 19 ст. зародився сучас. живопис. У рад. час широко розвинулися різні види образотворчого мист. У перші роки розвивалися агітаційно-масові види мистецтва — плакат і сатиричний малюнок. Майстри книжкової графіки об'єдналися навколо журн. "Муштум". Наприкінці 30-х рр. розвинулися тематична картина і портрет (П. Беньков, 3. Ковалевська, О. Татевосян,

В. Уфімцев), пейзаж (М. Карахан, У. Тансикбаев), а також графіка

(В. Кайдалов, С. Мали, В. Рождественський). У роки Великої Вітчизн. війни було створено агітаційні "Вікна УзТАГу". У повоєн. час розвиваються всі види образотворчого мистецтва, в якому поруч з майстрами старшого покоління плідно працюють художники

А. Абдуллаєв, В. Євенко, В. Жмакін, Ч. Ахмаров, скульптори

Ф. Грищенко, Н. Кримська та ін. Серед сучас. живописців —

Д. Умарбеков, Г. Абдурахманов, В. Бурмакін, Ю. Талдикіна, Р. Чариєв; скульптори А. Ахмедов, М. Мусабаєв, Д. Рузибаєв; графіки К. Башаров,

І. Васильєва, Ю. Павлов та ін. Розвиваються традиційні види декоративно-ужиткового мист.: кераміка, вишивка, карбування на міді, ювелірна справа, золотошвейна справа, килимарство, різьблення (дерево, ганч, мармур). У 1938 засновано Спілку художників Узб. РСР.

А. І. Кременцова, Д. А. Шарахмедов.

Музика. Пам'ятки матеріальної культури і писемні документи свідчать про давні джерела муз. спадщини узб. народу. Розрізняють фольклор (календарні, трудові, весільні пісні тощо) і профес. мистецтво усної традиції (макоми — великі циклічні вокально-інструм. твори). В основі узбецької народної музики — діатоніка, трапляються й елементи хроматизму. Широко використовується ладотональна змінність і модуляції. Нар. пісням властивий поступовий мелодійний рух, багатство мелізмів, різноманітність ритміки. Муз. інструменти: струнно-смичкові — гіджак, кобуз, сато; струнно щипкові — домбра, дутар, танбур, уд, рубаб; струнно-ударний — чанг; духові тростинні — буламан, сурнай, кошнай; флейтові — най, гаджирнай; мундштучні духові — карнай;

ударні мембранні — дойра, нагора; самозвучащі — сафойль, кошу к та ін. Виконавство сольне й ансамблеве.

З встановленням Рад. влади було створено рос. оперний театр (1918), початкові й серед. муз. навч. заклади в Ташкенті, Самарканді, Фергані, Бухарі, відкрито н.-д. ін-т музики і хореографії (1928, Самарканд), Вищу муз. школу (1934, Ташкент; з 1936 — консерваторія). В розвитку узб. музики важлива роль належить Хамзі Хакімзаде Ніязі, який 1918 —19 створив перші узб. революц. пісні. У 30-х рр. формувалися і муз.-сценічні жанри. Перші нац. узб. опери створено у співавторстві з рос. та укр. музикантами ("Буран" М. Ашрафі та С. Василенка, 1939; "Лейлі і Меджнун" Р. Глієра та Т. Садикова, 1939). Зароджувалася балетна і камерно-інструм. музика. У роки Великої Вітчизн. війни інтенсивно розвивалися жанри пісні (М. Ашрафі, М. Бурханов, О. Козловський,

Т. Садиков та ін.), муз. драми і опери ("Улугбек" О. Козловського), камерної та симф. музики (М. Ашрафі, Г. Мушель). У повоєнні роки розвивався узбецький романс (Т. Садиков, М. Бурханов, М. Левієв та ін.). В камерно-інструментальній музиці створено сольні, ансамблеві цикли (Г. Мушель, С. Юдаков та ін.). Симф. музика представлена переважно малими формами — поемою, увертюрою, рапсодією

(О. Козловський, І. Акбаров). Як самостійний жанр утвердилася кіномузика. В 60—70-х рр. дальшого розвитку набула симф. музика (симфонія, концерт). Нові тенденції визначились у муз.-сценічній творчості. Композитори звернулися до сюжетів з творів світ. класики (опера "Конлі туй" І. Акбарова, за п'єсою "Криваве весілля" Гарсіа Лорки), л-ри союзних республік (опера "Момо ер" І. Акбарова за повістю "Материнське поле" Ч. Айтматова). Зріс інтерес до сучас. тематики в муз. комедії (М. Левієв, С. Джаліл). Створено балети на різноманітні теми ("Кашмірська легенда" Г. Мушеля, "Амулет кохання" М. Ашрафі та ін.), кантати і ораторії (І. Акбаров, М. Ашрафі), в камерно-інструм. музиці розвивався жанр квартету (Б. Гієнко, І. Акбаров), зароджувалася фп. соната (Е. Саліхов, Й. Закіров). Популярною стала сольна камерна музика — для узб. нар. інструментів (О. Козловський), циклічні і концертні твори для оркестру нар. інструментів (Б. Гієнко, І. Хамраєв,

С. Бабаєв, Д. Закіров), естрадна пісня. Серед виконавців: диригенти — нар. артисти СРСР М. Ашрафі та Д. Абдурахманова, нар. арт. Узб. РСР Ф. Шамсутдінов; співаки — нар. артисти СРСР X. Насирова, С. Кабулова, В. Грінченко, нар. артисти Узб. РСР Н. Хашимов, К. Закіров, Д. Нізамходжаєв та ін.; артистки балету — нар. артисти СРСР Г. Ізмайлова, Б. Карієва; танцівниці — нар. артистки СРСР Тамара Ханум, М. Тургунбаєва. У республіці працюють Узб. Великий театр опери га балету ім. А. Навої (1939, Ташкент),Самаркандський театр опери та балету (1964), Узб. муз. театр ім. Мукімі (1939, Ташкент), Театр оперети (1971, Ташкент), Узб. філармонія (1936), Держ. симф. оркестр Узб. РСР (1938), Хорова капела (1952), оркестр узбецьких народних інструментів ім. Т. Джалілова (1938), ансамбль "Лязгі" (1958), Уздержконцерт (1966; з ансамблем "Ялла", 1972, та ін.), Ін-т мистецтвознавства ім. Хамзи Хакімзаде Ніязі (1928), консерваторія (1936, Ташкент). Спілка композиторів Узб. РСР — з 1938.

Між У. та Україною існують тісні мистецькі зв'язки. На Україні гастролювали оркестр узб. нар. інструментів ім. Т. Джалілова, муз. ансамбль під керівництвом Тамари Ханум, Узб. Великий театр опери та балету ім. А. Навої (тут, зокрема, 1961 поставлено оперу "Арсенал"

Г. Майбороди) та ін. В У. виступали солісти Київ. філармонії, капела бандуристів УРСР, Укр. нар. хор ім. Г. Г. Верьовки, Київ. театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Під час 1-ї світової війни в Ташкенті працював С. Людкевич; у Ташк. консерваторії 1941—44 викладали професори Київ. консерваторії Л. Ревуцький, Д. Бертьє, К. Михайлов.

Театр. Джерела узб. Театр. мистецтва — в нар. обрядах та іграх, календарних святах. Виразником нар. ідеології, що відіграв важливу роль у розвитку соціальної, політ. і громад. думки, став комедійно-сатиричний жанр театру масхарабозів і кизикчі. В 17— 18 ст. великого поширення набув театр ляльок. Після приєднання Серед. Азії до Росії велике значення мали виступи рос. акторів і драм. та муз. труп. На поч. 20 ст. серед передової узб. інтелігенції зародився рух за створення узб. театру європ. типу. В зародженні нового узб. демократичного театру і драматургії визначну роль відіграла діяльність Абдулли Авлоні і Хамзи Хакімзаде Ніязі. В 1915 в Коканді Хамза організував аматорський театр, який поставив кілька п'єс, зокрема його власну п'єсу "Отруєне життя". В 1918 у Фергані він створив перший узб. рад. театр — Крайову мандрівну політ. трупу, що виступала на фронтах громадян, війни та в містах республіки. Ставилися революц. п'єси Хамзи "Хай живуть Ради", "Гей, робітниче!", "Ферганські трагедії", "Бай і батрак" та ін. У 1919 М. Уйгур створив у Ташкенті другий узб. рад. театр ім. К. Маркса (актори:

А. Хідоятов, М. Мухамедов, А. Джалілов та ін.). Створювалися театри і в ін. містах, розвивалася худож. самодіяльність. У кін. 1920 на базі об'єднання учасників Крайової мандрівної політ. трупи і трупи театру ім. К. Маркса створено Зразкову крайову драм. трупу (худож. керівник—М. Уйгур). Багатьох акторів, талановиту молодь було направлено в Москву в драм. студію при Узб. будинку освіти. Інша група вчилася майстерності (1925) в Театр. технікумі ім. Ахундова в Баку. Багато випускників цих студій увійшло до складу Центр. пересувної трупи в Самарканді (1925), яка була реорганізована 1929 в Держ. узб. Драм. театр. нині Узб. театр драми ім. Хамзи (з 1931 працює в Ташкенті, з 1933 — академічний). Цей театр став центром театр. культури У. В 1939 в Ташкенті створено Театр комедії, 1940 реорганізовано в Театр муз. драми і комедії ім. Мукімі. В 30 — на поч. 40-х рр. на сценах узб. театрів було поставлено спектаклі: "Спалимо" і "Честь та любов" К. Яшена, "Гамлет" і "Отелло" У. Шекспіра та ін. В роки Великої Вітчизн. війни було створено фронтові концертні бригади, які виступали в діючій армії. В співдружності з майстрами евакуйованих театрів Москви і України діячі узб. мистецтва створили ряд патріотичних спектаклів про героїзм рад. людей, їхній патріотизм у боротьбі проти фашизму: "Фронт" В. Соловйова, "Смерть окупантам" К. Яшена, антифашист. п'єса "Професор Мамлок" Ф. Вольфа та ін. В Театрі музичної драми і комедії ім. Мукімі (тепер Узбецький музичний театр ім. Мукімі) поставлено "Наталку Полтавку" І. Котляревського узб. мовою (реж. А. М.Бучма, художник М. Драк), в Намангані — "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського (за творчою допомогою Дніпроп. укр. муз.-драм. театру ім. Т. Г. Шевченка), режисер і педагог М. Верхацький став організатором і першим директором Ташк. театр. ін-ту, художник В. Меллер здійснив оформлення кількох вистав в узб. театрах. У післявоєн. період репертуар театрів У. розширився, ставилися спектаклі, що відображали сучасність, видатні твори світової драматургії. Визначним явищем нац. театру кін. 40 — поч. 50-х рр. стали спектаклі: "Кремлівські куранти" М. Погодіна, "Хамза" К. Яшена і А. Умарі, "Зоря Сходу" Н. Сафарова, "Шовкове сюзане" А. Каххара, "Макар Діброва", "Калиновий гай" О. Корнійчука, "Фауст і смерть"

О. Левади тощо. В п'єсі "Провідна зоря" Яшена 1957 вперше в узб. драматургії створено образ В. І. Леніна (в ролі вождя—нар. арт. СРСР

Ш. Бурханов). Період 60—80-х рр. характеризується різноманітністю жанрових форм: епіко-героїчні твори ("Люди з вірою" І. Султана.

"Оптимістична трагедія" В. Вишневського), істор. п'єси ("Фуркат"

А. Авезова, т. Ходжаєва, "Мірзо Улугбек" М. Шейхзаде), психологічні побутові драми ("Честь" А. Ширванзаде, "Тополька моя в червоній хусточці" Ч. Айтматова), комедії ("Витівки Майсари" Хамзи та ін.). Широко ставляться твори рос. рад. драматургів і зарубіжних класиків. Серед провідних театрів республіки: Узб. театр драми ім. Хамзи, Узб. драматич. театр "Йош гвардія" ("Молода гвардія"), обидва—в Ташкенті, узб. драм. театри в Каттакургані та Самарканді, рос. драм. театри в Ташкенті, Самарканді, Фергані, узб. театри юного глядача ім. Ю. Ахунбабаєва, рос. ТЮГ—в Ташкенті, театри ляльок у Ташкенті і Андижані, Каракалп. муз.-драм. (Нукус) та ін. Велике значення для розвитку узб. театру мала творчість режисерів — нар. артистів Узб. РСР М. Уйгура, Я. Бабаджанова, О. Гінзбурга, Т. Ходжаєва; акторів — нар. артистів СРСР А. Бакірова, А. Хідоятова, С. Ішантураєвої, Ш. Бурханова,

А. Ходжаєва, М. Мансурова, Л. Саримсакової, Р. Хамраева, Г. Загурської, нар. арт. Узб. РСР Я. Абдуллаєвої, Г. Агзамова, К. Єфремової,

Е. Малікбаєвої, А. Турдиєва, Н. Хачатурова, А. Файзієва, М. Юсупова та ін.

Кіно. В 1924 Наркомос Узб. РСР прийняв постанову про створення тресту "Узбекдержкіно", почалося будівництво кінофабрики "Шарк Юлдуз" (тепер кіностудія "Узбек-фільм" ім. К. Ярматова). У кін. 20-х рр. групу молоді було направлено в моск. та ленінгр. навч. заклади, створювалися спец. курси. Значну роль у становленні нац. кіно відіграв Н. Ганієв — перший директор і актор узб. студії. В 20-х рр. режисери В. Вис-ковський, О. Фреліх, М. Доронін, М. Авербах, К. Гертель та оператори А. Дорн, Ф. Веріго-Даровський зняли фільми: "Мусульманка" (1925), "Друга дружина", "Чадра", "Шакали Равата" (всі — 1927), "Критий фургон" (1928), "Останній бек" (1930). Спробу показати індустріалізацію в У. зроблено у фільмі Н. Ганієва "Піднесення" (1931). В 1937 вийшов перший звуковий фільм "Клятва" (реж. А. Усольцев-Гарфо). У роки Великої Вітчизн. війни в Узб. РСР було евакуйовано кіностудії ін. республік. У співдружності з ними було поставлено фільми: "Олександр Пархоменко" (1942), "Два бійці" (1943; обидва — реж. Л. Луков), "Насреддін у Бухарі" (1943, реж. Я. Протазанов). Досягненням після воєн. років стали фільми "Тахір і Зухра" (1945, реж. Н. Ганієв), "Алішер Навої" (1948) та "Авіценна" (1957; обидва — реж. К. Ярматов). У кін. 50 — на поч. 60-х рр. в узб. кіно прийшли випускники ВДІКу та Вищих режисерських курсів. Знято фільми: "Зоря Улутбека" (1965, реж. Л. Файзїєв), "Ти не сирота" (1963), "Ташкент — місто хлібне" (1970), "Абу Рейхан Біруні" (1974; всі — реж. Ш. Аббасов); історико-революц. фільми реж. К. Ярматова — "Буря над Азією" (1965), "Вершники революції" (1968),"Загибель чорного консула" (1970), "Одна серед людей" (1974), а також режисерів А. Хамраєва — "Білі, білі лелеки" (1965), "Надзвичайний комісар" (1970), "Без страху" (1971) та Е. Ішмухамедова — "Ніжність" (1967), "Які наші роки!" (1981). Розвивається документальне і науково-популярне кіно, 1961 створено студію науково-популярних і хронікально-документальних фільмів. Широко відомі документальні фільми М. Каюмова. Виходять кіножурнал "Советский Узбекистан" і сатиричний кінозбірник "Наштар" ("Ланцет"). У Ташкенті з 1968 (раз на 2 роки) проводиться Між-нар. кінофестиваль країн Азії, Африки і Латинської Америки. В 1958 створено Спілку кінематографістів Узб. РСР. Іл. див. на окремому аркуші, с. 443—449.

А. І. Кременцова, Д. А. Шарахмедов.

Літ.: Ленин В. И. О Средней Азии и Узбекистане. Ташкент, 1957; Рашидов Ш. Р. Советский Узбекистан. М., 1982; Бабушкин Л. Н., Когай Н. А. Физико-географическое районирование Узбекской ССР. В кн.: Труды Ташкентского государственного университета им. В. И. Ленина, в. 231. Ташкент, 1964; История Узбекской ССР, т. 1—4. Ташкент, 1967—68; История Узбекской ССР. С древнейших времен до наших дней. Ташкент, 1974; Победа Октябрьской революции в Узбекистане, т. 1. Сборник документов. Ташкент. 1963; Хроника событий Великой Октябрьской социалистической революции. Ноябрь 1917 — июнь 1918 г. Ташкент, 1975; История гражданской войны в Узбекистане, т. 1—2. Ташкент, 1964—70; Вклад трудящихся Узбекистана в Победу в Великой Отечественной войне. Ташкент, 1975: История рабочего класса Узбекистана, т. 1—3. Ташкент, 1964—66; История рабочего класса Советского Узбекистана. Ташкент, 1974; Худайбердыев Н. Д. Узбекистан в единой семье советских республик. Ташкент, 1978; Народы СССР — Ташкенту. Братская помощь народов СССР в ликвидации последствий землетрясения в Ташкенте (І966—1969 гг.). Сборник документов. Ташкент, 1970; Узбекская Советская Социалистическая Республика. Природа, население, хозяйство, территориально-производственные комплексы, перспективы. Ташкент, 1982; Зиядуллаев С. К. Современное состояние экономики Узбекистана и перспективы ее развития. Ташкент, 1982; Торжество ленинских идей культурной революции в Узбекистане. Ташкент, 1970; Валиев А. К. Расцвет культуры в Узбекистане. Ташкент, 1974; Жирмунский В. М., Зарифов X. Т. Узбекский народный героический эпос. М., 1947; Турсунов Т. Формирование социалистического реализма в узбекской драматургии. Ташкент, 1963; Рустамов Э Р. Узбекская поэзия в первой половине XV века. М., 1963: Абдумавлянов А., Бабахачов А. История узбекской литературы. Ташкент, І966: История узбекской советской литературы. М., 1967; Кор-Оглы X. Г. Узбекская литература. М., 1976; Воронина В. Л. Народные традиции архитектуры Узбекистана. М., 1951; Кадырова Т. Ф. Современная архитектура Узбекистана. Ташкент, 1974; Пугаченкова Г. А., Ремпель Л. И. История искусств Узбекистана с древнейших времен до середины девятнадцатого века. М., 1965; Искусство Узбекской ССР. [Альбом]. Л., 1972; Фахретдинова Д. А. Декоративно-прикладное искусство Узбеки стана. Ташкент, 1972; Искусство Советского Узбекистана. 1917 — 1972. М.. 1976; История узбекской советской музыки, т. 1—2. Ташкент, 1972—73; История узбекской музыки. М., 1979; Узбекский советский театр, кн. 1. Ташкент, 1966; Рахманов М. Р. Узбекский театр с древнейших времен до 1917 года. Ташкент, 1981; Акбаров X. Зрелость. 30-летний путь узбекского кино (1935—1965). Ташкент, 1971; Узбекская Советская Социалистическая Республика. Энциклопедия. Ташкент, 1981.

узбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaузбецька радянська соціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази