— театр. видовище, в якому діють ляльки, що рухаються за допомогою акторів (здебільшого актори сховані від глядача). Т. л. розрізняють за конструкціями ляльок і засобами ляльководіння: театри горішніх ляльок (рукавичні; ляльки демонструються над ширмою, що ховає актора), театр маріонеток (ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту), тіньовий театр та ін. Текст ролі читає, як правило, ляльковод, іноді — читець. Відомості про Т. л. зустрічаються в античній л-рі. З давніх часів лялькові вистави відомі також на Сході (Китай, Японія, Індія, Індонезія). Улюбленим героєм Т. л. у європ. народів був розумний, дотепний представник народу: в Італії — Пульчінелла, у Франції — Полішинель, в Англії — Панч, в Чехословаччині — Кашпарек, у Німеччині — Гансвурст, в Росії — Петрушка, на Україні —Запорожець, та ін. Великого поширення Т. л. набув на Україні та в Білорусії у 18—Т9 ст. (див. Вертеп). В СРСР працює понад 100 Т. л. В їх репертуарі — твори для дітей (зокрема, казки народів світу) і дорослих (героїчні п'єси, політ. сатира, пародії тощо). Провідний Центр. театр ляльок засн. 1931 (худож. керівник — нар. арт. СРСР С. Образцов). На Україні Т. л. є у всіх обласних центрах, а також у Кривому Розі.
Літ.: Федоров А. Я. Из истории кукольного театра. М., 1940; Смирнова Н. И. Советский театр кукол. 1918 — 1932. М., 1963; Смирнова Н. И. Театр Сергея Образцова. М., 1971 Королев М; М. Искусство театра кукол. Основы теории. Л., 1973; Симонович-Ефимова Н. П. Записки петрушечника и статьи о театре кукол. Л., 1980: Образцов С. В. Моя профессия. М. 1981.
М. Г. Лабінський.
