Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Б-бл arrow БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ
   

БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ

— система правових, орг., екон., фін., матеріально-тех., технол., осв. та ін. заходів, спрямованих на охорону, відтворення і раціональне використання на глобальному рівні корінних екосистем, видів тварин і рослин, а також місць їх знаходження, елементів ландшафтів з метою підтримання їх оптимальної і пост, продуктивності, при забезпеченні особливого захисту унікальних районів, типових представників усіх видів екосистем та середовищ перебування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин.

Термін новітній. Офіційно введений до міжнар.-правового лексикону Конвенцією про біологічне різноманіття, яку укладено в ході Всесв. конференції ООН з навкол. середовища й розвитку (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 5.VI 1992). Під цим документом стоїть і підпис України від 11.VI 1992 (ратифікований ВР України 29.ХІ 1994). Від концепції охорони природи концепцію Б. р. з. відрізняє структуризація не на регіональному, а на глобальному рівні, а також мета — максимально зберегти не окр. види чи системи, а біол. різноманіття в цілому. Біол. різноманіття нашої планети охоплює сьогодні, за різними оцінками, від 4 до 20— 30 млн. видів тварин і рослин, серед яких описаними є 1 447 609 видів. 90 % з них представлені в тропіч. лісах, причому більшість є ендемічними. Загроза втрати біол. різноманіття (від видів до співтовариств та значних виділів біоти) має тенденцію до прискорення. За прогнозами, майже п'ята частина видів рослин перебуває під загрозою зникнення до 2010.

В основі зазначеної Конвенції лежить компроміс, формула, яка, з одного боку, декларує держ. суверенітет над природ, ресурсами, а з другого — формулює цільову спрямованість усіх держав на стале використання елементів біол. різноманіття при справедливому розподілі переваг, що випливають з можливості використання генет. ресурсів планети. Гол. новелою документа є можливість країн, що мають природні ресурси і відкривають до них доступ ін. країнам, у свою чергу отримати доступ до сучас. технологій і передачі останніх: «Кожна Договірна Сторона вживає відповідних законодавчих, адміністративних або політичних заходів з тим, щоб Договірним Сторонам, зокрема країнам, що розвиваються, які надають генетичні ресурси, забезпечувався доступ до технології, яка передбачає використання цих ресурсів, і передавалася ця технологія на взаємно узгоджених умовах...» (ч. З ст. 16).

До обов'язків договірних сторін належать: співробітництво (ст. 5); розпізнавання видів і моніторинг у сфері біол. різноманіття (ст. 7), розробка стратегій, планів або програм збереження і стійкого використання біол. різноманіття (ст. 6), причому здебільшого in situ (тобто в місцях природ, місцезнаходження видів), зокрема шляхом встановлення охоронних зон (ст. 8), а також їх збереження ex situ (тобто консервація конститутивних елементів біол. різноманіття поза їх природ, місцезнаходженням) як додатковий, допоміжний захід. Сторони зобов'язані інтегрувати вимоги щодо біол. різноманіття шляхом сталого використання живих ресурсів (ст. 10), а також оцінки впливів на навкол. середовище та зведення до мінімуму несприятливих наслідків (ст. 14). Розвинені д-ви мають надавати країнам, що розвиваються, нові та дод. фін. ресурси, які б дозволили примиритися з витратами, пов'язаними з реалізацією вказаних заходів. Слід зазначити, що участь у відповідних витратах країн, які знаходяться на стадії переходу до ринкової економіки (до цієї групи належить і Україна), має добровільний характер, тоді як для економічно розвинених країн вона є обов'язковою.

Проте незалежно від того, як розподіляються витрати на реалізацію Конвенції, ч.4 ст. 20 документа ставить виконання конвенц. обов'язків третіми країнами в залежність від допомоги, яку вони отримуватимуть. У цьому положенні сконцентрована осн. філософія Конференції у Ріо-де-Жанейро щодо єдності проблем збереження природ, багатств і розвитку. Щоб запобігти катастроф, винищенню природ, багатств у тропіках, розвинені країни мають надавати населенню країн цієї зони відповідну економіч. підтримку, яка б урівноважила втрати від обмеження їх діяльності, що базується на утилітарному підході до природи. Конвенція про біол. різноманіття дала поштовх розвитку нац. законодавчих систем у відповідній сфері. Це стосується і України. Окр. аспекти збереження біол. різноманіття в Україні регулюються Законами «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про екологічну експертизу» (1995), Положенням про Червону книгу України (1992) та ін. Реалізується програма перспективного розвитку заповідної справи в

Україні (1994). Н. Р. Малишева.

 

Схожі за змістом слова та фрази