Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОРОННИЙ КРАЙ
   

КОРОННИЙ КРАЙ

— адм.-тер. одиниця Австрійської (з 1867 — Австро-Угорської) імперії. Утворювалися на приєднаних землях. Користувалися внутр. автономією, маючи певні (призначені та обрані) політ.-адм. органи. В окремий К. к. 1774 була виділена Галичина разом з частиною польс. земель, які внаслідок поділу Речі Посполитої 1772 потрапили до складу Австрії. Край мав різні назви: «Королівство Галичини і Лодомерії (Володомерії)», «Королівство Галичини і Володомерії разом з Великим князівством Краківським» з центром у Львові, а згодом — К. к. Галичини. В адм. плані край було поділено на 6 округів (циркулів), до складу яких входило 59 дистриктів (у 1777 кількість останніх зменшено до 19). В 1780—86 запроваджено новий адм. поділ, згідно з яким налічувалося уже 18 округів (поділ на дистрикти ліквідовано), з них 12 становили укр. частину краю — Сх. Галичину. В 1786—1849 на правах 19-го округу до складу «королівства» входила Пн. Буковина, а в 1849 вона одержала статус окремого К. к., який охоплював укр. та рум. етнічні території. З 1846 закріпився поділ Галичини на 74 повіти (вони подекуди наз. староствами). В К. к. було запроваджено загальноприйняту в д-ві централіз. систему управління. В Галичині адм. апарат краю до 1849 очолював губернатор, а пізніше — намісник (на Буковині після 1849 — президент). Вони призначалися імператором і були підлеглими йому та його міністрам. Крайовим начальникам підпорядковувалася поліція, крайові та пов. органи управління, управи міст. Вони призначали більшість чиновників, боролися зі всілякими небажаними для уряду виявами, наглядали за пресою тощо. Окружну, а потім і пов. ланку держ. влади очолювали старости. Органами крайового самоуправління були становий сейм (1775—1848, див. Галицький сейм) з дуже обмеженою компетенцією та постійний становий комітет із 7 членів, обраних на 6 років, а в 1861—1914 — крайові сейми в Галичині та Буковині (як законод. органи) та крайові комітети (як викон. органи) автономії.

Уся діяльність сеймів підпорядковувалася центр, владі. Імператору належало право скликання та розпуску сеймів, призначення нових виборів. Безпосереднє керівництво крайовим виборним органом здійснювали голова (марша-лок) сейму та його заступник, які призначалися імператором. Посаду маршалка галиц. сейму посідав, як правило, представник польс. магнатів, а заступника — львів. греко-катол. митрополит. Буковинський сейм очолювався одним з рум. магнатів, а заступником призначався буков. митрополит. Крайові сейми були однопалат. органами, обраними на 6 років. Вибори до них були нерівними для різних соціальних груп населення. До складу сейму автоматично (за посадою) входили т. з. вірилісти — правлячі архієпископи і єпископи трьох христ. обрядів (4 — римо-католицького, 1 — вірмено-католицького, 3 — греко-католицького) і ректори Львів, та Краків, ун-тів. До того ж, виб. право не було загальним. Усі виборці поділялися на 4 курії (великих землевласників, торг.-пром. палат, великих міст та невеликих міст і сільс. громад). У виборах до галиц. і буков, крайових сеймів через високий майновий ценз брало участь лише 9—10 % населення. За національністю - серед депутатів галиц. сейму переважали поляки, а буковинського — румуни. Засідання сеймів проводилися раз на рік.

Компетенція крайових сеймів була обмеженою і стосувалася виключно госп. справ (управління власним майном, культурні та шкільні справи, сільське та лісове г-во, буд-во шляхів сполучення, затвердження крайового бюджету, актив якого створювався з додатків до безпосередніх держ. податків тощо). В галузі місц. самоврядування здійснювався нагляд за пов. міськими та сільс. органами, чиї рішення затверджувалися сеймом або крайовим комітетом. Останній був викон. органом сейму, складався з крайового маршалка (голови) і 6 членів, обраних сеймом на 6 років. Укр. політ, сили постійно ставили перед імп. владою вимогу про утворення окремого К. к. з укр. частини Галичини, Буковини та Закарпаття, реформу системи виборів до сеймів. Австр. уряд тривалий час відмовлявся це зробити, а деякі заходи, задумані ним напередодні Першої світ, війни (утворення 2 виб. курій до сейму — польс. і української та обіцяне створення окремого К. к.), не були здійснені. З розпадом Австро-Угорської імперії (1918) самоліквідувався і поділ на К. к.

Літ.: Кульчицький В. Держ. лад і право в Галичині (в другій пол. XIX - на поч. XX ст.). Л., 1966; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис сусп.-політ, руху (XIX ст. — 1939 р.). Івано-Франківськ, 1993; Кульчицький В. С, Настюк М. І., Тишик Б. И. Історія д-ви і права України. Л., 1996; Історія України: нове бачення. К., 2000.

В. А. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази