Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow вік-вяз arrow ВРАНГЕЛІВЩИНА
   

ВРАНГЕЛІВЩИНА

- політ, режим рос. білогвардійщини у формі військової диктатури на Пд. України у квітні — листопаді 1920. Склався після провалу наступу на Москву військ генерала А. Денікіна та кризи його режиму на Пд. Росії внаслідок розриву з ку-бан. козаками, під ударами більшовицьких Пд. і Пд.-Сх. фронтів. Залишки білогвардійців відкотилися до Криму, де 4.IV 1920 головне командування ними було передано генерал-лейтенантові барону П. Врангелю. Новий головком підхопив гасло відновлення єдиної і неділимої Росії. Замість денік. Південнорос. уряду він спочатку створив у Севастополі Раду при головнокомандувачі, а 16.УІІІ 1920 сформував з монархістів, октябристів і кадетів т. з. уряд Півдня Росії на чолі з О. Кривошеїним. Останній ще за Гетьманату прибув до Києва і заснував там раду держ. об'єднання Росії. Реставрація імперії у вигляді федерації була осн. метою новоств. уряду. Одним з його гол. нормат.

актів став «Закон про землю», який передбачав передачу селянам маєтків розміром понад 600 десятин землі, однак з викупом за 5-кратною вартістю річного врожаю і виплатою викупу впродовж 25 років. Робітникам врангелівці обіцяли захист від зловживань підприємців, а франц. патронам — концесію на всі укр. залізниці, три чверті видобутку нафти і чверть — донец. вугілля. Як і ін. рос. політ, та військ, сили, «уряд Півдня Росії» грабував укр. народ: від продовольства і флот, майна до істор. і культур, цінностей. Врангель і Кривошеїн прагнули відновити створені ще Тимчасовим урядом волосні думи, волосні управи, сел. громади тощо. Але реальними правителями на місцях виявилися білогв. контррозвідка, воєн-но-суд. комісії та каральні експедиції. Ідейні переконання генералів та офіцерів врангел. армії під впливом перебігу подій на укр. фронтах, з одного боку, і більшов. агітації, з другого, з часом трансформувалися. Беззаперечно визнавала незалежність УНР та частина білогвардійців, яка йшла за Рос. політ, комітетом Б. Савинкова. Вони сформували навіть козачу бригаду, яка діяла у складі армії УНР. Підтримували останню на пн. крилі і вояки рос. генерала Пере-микіна. Ін. частина врангелівців, зокрема генерал-лейтенант Я. Слащов-Кримський, схилилася влітку 1920 до союзу з С. Петлюрою на грунті визнання прав України на автономію, але у складі загальнорос. федерації, зі створенням укр. нац. органу управління — Української народної громади, нац. війська із збереженням «українських історичних особливостей» (жовто-синій прапор з біло-синьо-червоним кутом тощо), із призначенням С. Петлюри головнокомандувачем цим військом. У липні 1920 Врангель дав згоду на створення у Севастополі політ, центру, завданням якого було об'єднання розрізнених укр. загонів для боротьби з більшовиками і побудови «демократичної правової України на загальноросійських федеративних засадах». Деякі керівні врангелівці (зокрема, нач. штабу армії П. Шатилов) дотримувалися імперської ідеї Великої Росії, рішуче відкидали замахи на неї з боку «української партії». Частина білогвардійців повірила обіцянкам черв. Москви щодо повного замирення та прощення і вирішила залишитися у Криму (чимало з них були розстріляні більшовиками одразу після захоплення півострова військами Червоної армії). Сам Врангель утік за кордон, де і помер 1928. Літ.: Свирид М. А. Разгром белополяков и Врангеля (1920 г.). К., 1958.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази