— здатність споруд зберігати первісний стан рівноваги при діянні на них зовнішніх сил; розділ будівельної механіки, який стосується методів розрахунку споруд на стійкість. Якщо споруда не спроможна чинити опір діючому навантаженню, вона під впливом найменших сторонніх чинників (зовнішніх, внутрішніх) змінює своє первісне положення або первісну форму деформівного стану (а іноді і те й інше разом). Перехід споруди з стійкого стану в нестійкий часто наз. втратою стійкості, межу цього переходу — критичним станом споруди, а відповідні навантаження — критичними. В результаті втрати стійкості звичайно відбувається зсув (ковзання) споруди або вона перекидається. Резерв С. с. оцінюють розрахунком, необхідним насамперед в разі діяння на споруду горизонтальних сил, напр. гідростатичного тиску на греблю, сейсмічних сил і вітру на висотні споруди, тиску грунту на підпірні стінки. У розрахунку на зсув горизонтальні сили, які діють на споруду, порівнюють з силами, що утримують її в нерухомому стані (силами тертя, зчеплення). У розрахунках на перекидання зіставляють значення перекидального моменту з утримуючим моментом (створюваним власною вагою споруди) відносно зовн. ребра фундаменту споруди. С. с.— одна з осн. вимог при проектуванні і зведенні споруд. Див. також Динаміка споруд, Коливання конструкцій, Переміщення в будівельній механіці.
Літ.: Киселев В. А. Строительная механика. М., 1980.
Г. В. Ісаханов.
