Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow оск-ото arrow ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГИЯ
   

ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГИЯ

[від грец.— вухо,— ніс,— горло і — вчення] — розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення хвороб вуха, носа і горла (глотки, гортані, трахеї) і суміжних ділянок, розробляє питання лікування хворих та запобігання зазначеним хворобам. Отіатрія (що займається вивченням і лікуванням патології вуха та ін.) і риноларингологія (вивчає захворювання носа, горла і гортані) існували як різні спеціальності. Об'єднання їх в одну дисципліну зумовлене анатомічною близькістю і функціональним зв'язком органів, що вивчаються, частою взаємозалежністю захворювань їх і деякою спільністю методів дослідження. В О. прийнято такі скорочення: ОРЛ (оториноларингологія) або ЛОР (ларингооторинологія). Деякі дані про захворювання вуха, носа і гортані були відомі ще до н. е. (Єгипет, Індія, Китай, Греція та ін.), але оформлення О. як окремої галузі почалося лише в середині 19 ст. Значним поштовхом для розвитку О. стала розробка ендоскопічних методів, що дали змогу проводити огляд оком недоступних у звичайних умовах глибоких порожнин вуха, носа, гортані, носоглотки, трахеї. В Зх. Європі в галузі О. успішно працювали такі вчені: Й. Чермак (чес), А. Труссо (франц.), Ф. Бецольд (нім.), А. Поліцер (австр.) та ін. В дореволюційній Росії О. була мало розвинута. Усього до Великої Жовтн. соціалістич. революції налічувалось 5 ларингологічних клінік. Першу клініку і кафедру О. відкрив у Петербурзі (1893) М. П. Симановський. На всю Росію було всього 400 лікарів-отоларингологів. Розвиткові О. в 19 ст. сприяла діяльність С. П. Боткіна, О. Ф. Пруссака, Д. І. Кошлакова і його учня М. П. Симановського та ін.; на Україні — В. О. Караваєва, В. П. Покровського. Л. А. Маровського, М. М. Жука, М. М. Ломиковського та ін. В 1895 в Одесі було відкрито перше на Україні отоларингологічне відділення (О. І. Гешелін); згодом такі відділення виникли в Києві (А. С. Деленс, М. П. Трофімов) і Харкові (О. О. Скрипт), 1907 було організовано клініку хвороб вуха, носа і горла при Київ. ун-ті. Проте широко розвиватись вітчизн. О. почала лише після Великого Жовтня. В 1922 О. почали викладати в усіх мед. ін-тах як обов'язковий предмет. Велику роль у розвитку вітчизн. О. відіграли рад. вчені В. Г. Воячек, О. Ф. Іванов, Л. Т. Левін, Б. С. Преображенський та ін., в т. ч. укр. вчені М. М. Волкович, М. П. Трофімов, С. М. Компанієць, Є. М. Харшак, О. О. Скрипт, О. С. Коломійченко, Л. А. Зарицький, С. L Мостовий та ін. В УРСР (1980) висококваліфікована допомога здійснюється в 14 ЛОР-клініках при мед. ін-тах і в 4 — при ін-тах удосконалення лікарів. Отоларингологічні стаціонари створено в кожному обл. центрі і при багатьох районних і міжрайонних лікарнях. Кількість отоларингологічних ліжок в республіці досягла 15 000. Амбулаторну ЛОР-допомогу надають майже в 1400 міських і сільських лікувально-профілактичних закладах, у яких працюють 3200 лікарів-отоларингологів. У 1960 було відкрито Отоларингології київський науково-дослідний інститут, який розробляє і координує наукові проблеми з цієї спеціальності в республіці. В кожній області УРСР функціонують наукові т-ва, діяльність яких координує республіканське наукове т-во отоларингологів. З 1959 у Києві видається "Журнал ушных, носовых и горловых болезней".

До складу сучасної О. входить ряд самостійних медичних спеціальностей: фоніатрія (вивчає фізіологію, патологію і розробляє методи лікування голосоутворення), сурдологія, зокрема аудіологія (вивчає причини і клінічні прояви туговухості і глухоти, розробляє методи їх лікування), вестибулологія (вивчає фізіологію і патологію вестибулярного апарата), дитяча О., ЛОР-онкологія і військова О. Остання являє собою й галузь військової медицини.

Літ.: Отоларингология на Украине. К., 1967; Лихачев А. Г. Болезни уха, горла и носа, М., 1975.

О. І. Циганов.