Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пірг-плант arrow ПЛАНЕТИ
   

ПЛАНЕТИ

(від грец. букв.— мандрівний) — великі кулясті тіла, які обертаються навколо Сонця і світяться завдяки відбитим сонячним променям. Між П. і Сонцем діє взаємне притягання, яке описується Ньютона законом тяжіння; рух П. навколо Сонця наближено описується Кеплера законами і відбувається по траєкторіях, які в першому наближенні можна вважати еліпсами. Заг. маса всіх П. становить 0,13% від маси Сонця, а момент імпульсу всієї Сонячної системи на 98% зосереджений в орбітальному русі П. До 1780 було відомо шість найближчих до Сонця П.— Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер і Сатурн. У 1781 відкрито Уран. З використанням аналізу збурень уже відомих П. (див. Збурення руху небесних тіл) було відкрито Нептун та Плутон. У всіх цих П. (крім Меркурія і Венери) є природні супутники (див. Супутники планет). П. Меркурій і Венера, орбіти яких лежать всередині орбіти Землі, наз. нижніми. Решта П., починаючи з Марса, наз. верхніми. Крім 9 згаданих П. (які наз. великим в), в Сонячній системі відкрито бл. 2400 малих планет. 2.І 1959 в СРСР була запущена автоматична місячна станція "Луна-1" (див. "Луна"), яка стала першою штучною П. Теор. міркування та сучас. високоточні астр. спостереження ведуть до висновку про існування П. поблизу ін. зірок. Істинний характер руху П. встановив М. Коперник і уточнив Й. Кеплер. Рух П. навколо Сонця визначається елементами її орбіти. Для кожної П. відомі періоди обертання навколо Сонця та осі, розмір, форма (стиснення), маса, серед. густина, прискорення сили тяжіння на її поверхні, космічні швидкості тощо (табл.). За фіз. характеристиками П. поділяють на П. земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) і П. групи Юпітера — планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун) і Плутон. П. земної групи (які наз. ще внутрішніми, бо їхні орбіти лежать всередині кільця малих планет; всі ін. П. наз. зовнішніми) мають порівняно невеликі розміри, значну серед. густину, повільне обертання навколо осі ; їхні поверхні тверді, а атмосфери (крім Венери) більш-менш розріджені. Ці П. перебувають на відносно невеликих віддалях від Сонця, тому одержують від нього значну кількість тепла. Цро походження П. найбільше поширена гіпотеза, за якою вони утворились шляхом гравітаційної конденсації з речовини первинної газопилової хмари (див. Космогонія). Вивчення фіз. умов на П. ведеться: астрофіз. методами з використанням оптичних телескопів та радіотелескопів, встановлених на Землі та автоматичних міжпланетних станціях (AMC); за допомогою спускних апаратів, які здійснюють м'яку посадку на поверхню П. і дають змогу безпосередньо вивчати фіз.-хім. властивості її атмосфери та поверхні; з пролітних орбіт, орбіт штучних супутників Марса (AMC "Марс", "Марінер", "Вікінг") та штучних супутників Венери (AMC "Венера" і "Піонер"). Амер. AMC "Піонер-10, 11" та "Вояджер" передали на Землю фотознімки та ін. цінну наук. інформацію про заг. вигляд та фіз. стан зовн. шарів Юпітера, Сатурна та їхніх супутників. В СРСР дослідження П. ведуться в Ін-ті космічних досліджень АН СРСР, Кримській астрофізичній обсерваторії АН СРСР, Астрономічній обсерваторії головній АН УРСР, Ін-ті астрофізики АН Каз. PCP та ін.

Літ.: Ксанфомалити Л. В. Планеты, открытые заново. M., 1978; Бронштэн В. А. Планеты и их наблюдение. M., 1979; Мухин Л. M. Планеты и жизнь. М., 1980.

І. К. Коваль.

Планети - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази