(від лат. voluntas - воля) -ідейно-теор. позиція і сусп.-політ, практика, що грунтуються на суб'єктивіст, волі людини як вирішальному факторі соціального розвитку. Термін уведений до наук, обігу у 19 ст. нім. соціологом Ф. Теннісом. Цілісне тлумачення В. дав нім. філософ А. Шопенгауер, який розглядав його як вияв сліпих, іррац. сил світу. У наступному теор. розвитку поняття В. тісно пов'язується з різного роду суб'єктивіст, напрямами в науці, а в сусп.-політ, практиці — з різноманітними виявами авторитаризму, бонапартизму, тоталітаризму. В. властиві: ігнорування об'єкт, тенденцій істор. розвитку; надмірний суб'єктивізм, перебільшення ролі ірраціонального, імпульсивного, спонтанного начал соціального поступу; неврахування реальних умов, специфіки, можливостей розвитку сусп-ва на певному етапі; сваволя, неповажне ставлення до висновків і рекомендацій науки; силові методи здійснення політ, влади, перебільшення її ролі і значення в сусп. житті, регулюванні та змінах соціальних умов і факторів. В історії України В. мав місце в діяльності лідерів різних політ, груп і партій періоду розпаду Рос. імперії поч. 20 ст., у революціо-наризмі більшовиків, у сваволі сталінщини, в колективізації с. г., у реліг., ідеол., екол. сферах тощо. Сучасні вияви В. в Україні пов'язані з некомпетентністю, непослідовністю і суперечливістю дій політ, лідерів і держ. чиновників, інерцією мислення певної частини сусп-ва, відсутністю ефектив. механізмів встановлення відповідальності правлячих сил. Негат. наслідки В. виявляються: у неадекватності законод. бази і пра-возастосовної практики реальним потребам сусп-ва; в стихійності процесів соціально-економічних перетворень; у нівелюванні дем., політ, і правової свідомості; в деформації сусп.-політ, процесу. Подолання В. можливе за умови науково обгрунтованого дем. розвитку сусп-ва і д-ви.
В. П. Горбатенко.
