— міжнар.-правовий документ, підписаний 20.IV 1959 у м. Страсбурзі (Франція) урядами держав — членів Ради Європи (РЄ). Україна ратифікувала Конвенцію та Додатковий протокол 1978 до неї 16.1 1998 з рядом застережень. Документ складається з преамбули і ЗО статей, об'єднаних у 7 розділів.
Договірні сторони зобов'язалися надавати одна одній правову допомогу в судочинстві щодо правопорушень, покарання за які належать до компетенції суд. влади сторони, що звертається із запитом. Конвенція не застосовується до виконання рішень про арешт і вироки, а також до воєнних злочинів, які не є загальнокрим. правопорушеннями. У правовій допомозі може бути відмовлено, коли заява стосується правопорушень, які сторона вважає політ, або податковими, або коли вона вважає, що задоволення заяви може зашкодити суверенітетові, безпеці, громад, порядку чи інтересам її країни. Здійснення суд. доручення стороною, до якої звернено запит, стосується виконання суд. рішень або подання речових доказів, витягів з досьє криміналіст, обліку або ін. док-тів. Кожна сторона може залишати за собою право підпорядкувати виконання суд. доручення щодо обшуку або арешту речей певним умовам, а саме: правопорушення повинно підлягати покаранню відповідно до закону сторони, що звертається із запитом, і сторони, до якої звернено запит; правопорушення повинно припускати можливість видачі злочинців країні, до якої звернено запит; виконання суд. доручення повинно бути сумісним із зак-вом сторони, до якої звернено запит. Вона також може просити, щоб виклик до суду переслідуваної особи, яка перебуває на її території, було передано її органам влади за певний проміжок часу перед датою, встановленою для явки. Цей строк уточнюється у заяві на ім'я Ген. секретаря РЄ і не повинен перевищувати 50 днів. Україна застерегла строк не пізніш як за 40 днів. Суд. доручення може стосуватися виклику свідка або експерта, яким відшкодовуються витрати, а також дорожні витрати та добові стороною, що звертається із запитом. Жоден свідок або експерт (чиє б громадянство він не мав), який внаслідок виклику до суду з'являється перед суд. органами сторони, що запитує, не може переслідуватися, триматися
під вартою, підлягати жодному ін. обмеженню своєї особистої свободи на тер. цієї сторони за факти поперед, вироків при залишенні тер. сторони, яку запитують (п. 1 ст. 12). Будь-яка особа, котру тримають під вартою, особиста явка якої до суду як свідка або для допиту на очній ставці запитується стороною, що звертається із запитом, тимчасово перепроваджується на тер., де повинен здійснюватися допит, за умови її повернення у строки, вказані стороною, на чию адресу звернено запит, та із застереженням про її імунітет. У перепровадженні може бути відмовлено, якщо: особа, котру тримають під вартою, на це не погоджується; її присутність необхідна для цілей крим. провадження, що здійснюється на тер. сторони, до якої звернено запит; перепровадження може викликати продовження строків тримання особи під вартою; ін. нагальні обставини перешкоджають її перепровадженню на тер. сторони, що звертається із запитом (п. 1 ст. 11). Жодна особа з будь-яким громадянством, котру викликають у суд. органи сторони, що запитує, для того, щоб відповідати за діяння, які є предметом крим. переслідування, не може зазнавати переслідувань, триматися під вартою, підлягати жодному ін. обмеженню своєї особистої свободи на тер. цієї сторони за факти поперед, вироків при залишенні тер. запитуваної сторони, які не фігурують у виклику (п. 2 ст. 12). Передбачений у ст. 12 Конвенції імунітет закінчується тоді, коли свідок, експерт або особа, притягувана до відповідальності, що мали залишити тер. сторони, котра запитує, упродовж наступних 15 днів після того, як її присутності більше не вимагали суд. органи, залишається на цій території або повертається туди після того, як її залишить (п. З ст. 12). Прохання про взаємодопомогу повинні містити дані про: орган, від якого надходить заява; предмет і мотив заяви; у міру можливості — про особу і громадянство заінтересованої особи, а також прізвище та адресу адресата. Конвенція регламентує способи передачі суд. доручень (через м-во юстиції, Інтерпол, безпосередньо суд. органам влади тощо), вирішує питання мови заяв і доданих до них док-тів, денонсації з метою притягнення до суд. відповідальності. В заключних положеннях обумовлено, зокрема, можливість заяви кожної договірної сторони про те, які саме органи влади вона вважатиме суд. органами влади в цілях Конвенції. У зв'язку з цим Україна зазначила, що «для цілей Конвенції "судовими органами" України є: суди загальної юрисдикції, прокурори всіх рівнів, органи попереднього слідства» («Відомості Верховної Ради України», 1998, № 23).
Літ.: Україна в міжнар.-правових відносинах, кн. 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. К., 1996; Міжнар. співробітництво України у правовій сфері. Збірник міжнар. документів. X., 1998.
С. С. Яценко.
