Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow поліо-поляк arrow ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ
   

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

— наука, що вивчає систему суспільно-виробничих (екон.) відносин (див. Виробничі відносини) і властивих їм економічних законів, які діють в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на всіх ступенях розвитку суспільства. Назва "політична економія" походить від грец. слів— державний, суспільний та— ведення домашнього господарства — житло і, — закон). Термін "політична економія" запровадив французький економіст А. Монкретьєн у праці "Трактат політичної економії" (1615). П. е. була й залишається класовою наукою, представники якої завжди виражали інтереси й ідеологію певного класу. Як самостійна наука сформувалася в період становлення капіталізму. Перші спроби висвітлення капіталістичного способу виробн. зробили представники меркантилізму. Вони вивчали гол. чин. обг'г, в якому вбачали осн. джерело багатства. Найвищого розвитку бурж. П. е. досягла в працях А. Сміта, Д. Рікардо та ін. представників класичної буржуазної політичної економії, які зосередили осн. увагу на вивченні сфери виробництва, зробили спробу розкрити внутр. закономірності розвитку капіталістичного виробн., заклали основу трудової теорії вартості, показали протилежність прибутку й заробітної плати. В. І. Ленін характеризував класичну бурж. П. е. як одне з джерел марксизму (див. Повне зібр. тв., т. 23, с. 43—45). Через свою класову обмеженість представники класичної бурж. П. е. вважали капіталістичний лад вічним і незмінним. Це визначило їхню непослідовність у трактуванні корінних питань П. е. З розвитком капіталізму та загостренням всіх його суперечностей, і перш за все між найманою працею і капіталом, класична бурж. П. е. втрачає свій наук. характер. На зміну їй приходить вульгарна політична економія. її представники намагаються затушувати суперечності й вади капіталізму. Інтереси дрібної буржуазії захищала дрібнобуржуазна політична економія. Революційний переворот у П. е. здійснили К. Маркс і Ф. Енгельс. Ставши на позиції робітничого класу — найбільш передового і революц. класу сучасності, інтереси якого збігаються з корінними інтересами всіх трудящих,— К. Маркс і Ф. Енгельс всебічно розкрили об'єктивні закономірності розвитку суспільства, створили дійсно наукову, пролетарську П. е. як невід'ємну складову частину марксизму. Марксистська П. е. є "найбільш глибоким, всебічним і детальним підтвердженням і застосуванням теорії Маркса" (там же, т. 26, с. 53). Вони довели історично минущий характер капіталістичного способу виробн., розкривши закони його розвитку, і обгрунтували неминучість заміни його новим, комуністичним способом виробн. Пролетарська П. е. як класова, парт. наука органічно поєднує в собі науковість і революційність. Однією з гол. заслуг К. Маркса і Ф. Енгельса є розроблене ними матеріалістич. розуміння історії, що зробило можливим виділення " з різних сфер суспільного життя сфери економічної,... з усіх суспільних відносин — відносин виробничих, як основних, первісних, що визначають усі інші відносини" (там же, т. 1, с. 126). Метод матеріалістичної діалектики дозволив дослідити виробничі відносини як предмет П. е. в безперервному русі, переході від однієї якості до іншої, більш високої, у тісній взаємодії з продуктивними силами, з одного боку, і надбудовою — з другого. Це дало можливість розкрити внутрішньо властиві суперечності, об'єктивні закони й закономірності сусп.-екон. розвитку. Друга велика заслуга марксизму полягає в створенні теорії додаткової вартості, яку В. І. Ленін визначив як "наріжний камінь економічної теорії Маркса" (там же, т. 23, с. 44). Саме це дало змогу розкрити експлуататорську природу капіталізму, науково обгрунтувати істор. тенденцію капіталістичного нагромадження. К. Маркс і Ф. Енгельс розробили корінні проблеми П. е., розкрили характерні риси докапіталістичних формацій, дали глибокий аналіз закономірностей розвитку капіталізму як соціально-екон. системи, обгрунтували неминучість його заміни комуністичним способом виробництва. Новий етап у розвитку марксистської П. е. пов'язаний з діяльністю В. І. Леніна. В нових істор. умовах він розвинув і збагатив заг. теорію П. е., поглибив дослідження П. е. капіталізму, відтворення і економічних криз, розвитку капіталізму в с. г. та земельної ренти, вчення про становище робітн. класу і загальний закон капіталістичного нагромадження, дав глибокий аналіз розвитку капіталізму в Росії. Створив вчення про імперіалізм, як найвищу стадію капіталізму, розкрив суть та істор. місце державно-монополістичного капіталізму, відкрив нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму в епоху імперіалізму закон і на цій основі зробив висновок про можливість перемоги соціалізму спочатку в кількох і навіть в одній, окремо взятій, країні. В. І. Ленін—засновник П. е. соціалізму. Грунтуючись на основоположних висновках К. Маркса і Ф. Енгельса, він створив теорію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, визначив шляхи й закономірності побудови соціалістичного суспільства, форми переходу до соціалізму різних країн, у т. ч. обгрунтував можливість некапіталістичного шляху розвитку, економічну політику комуністичної партії та пролетарської д-ви в перехідний період, форми й методи соціалістичного господарювання. Розвинувши далі марксистське вчення про дві фази комуністичного суспільства, В. І. Ленін передбачив закономірні етапи в розвитку соціалізму. Перший — завершення будівництва соціалізму і другий — розвинуте соціалістичне суспільство, коли відбувається його безпосереднє переростання в комунізм. В. І. Ленін всебічно обгрунтував провідну і визначальну роль державної (загальнонародної) власності на засоби виробн., суть і роль колгоспно-кооперативної власності в екон. системі соціалізму; обгрунтував основний економічний закон соціалізму, планомірного, пропорційного розвитку народного господарства закон, неухильного зростання продуктивності суспільної праці закон та ін., напрями створення матеріально-тех. бази соціалізму і комунізму, становлення комуністичної праці, комуністичних сусп. відносин. Розкрив осн. зміст сучас. епохи як епохи переходу людства від капіталізму до соціалізму, передбачив неминучість створення світової системи соціалізму, зростання її впливу на світовий розвиток, створення світового комуністичного г-ва на основі інтернаціоналізації продуктивних сил і перемоги соціалістичних революцій в усіх країнах. Свого дальшого розвитку марксистсько-ленінська П. е. набула в теор. діяльності КПРС, братніх комуністичних і робітн. партій. У документах, матеріалах міжнар. нарад комуністичних і робітн. партій глибоко досліджено загальну кризу капіталізму, проаналізовано форми й методи держ.-монополістичного регулювання економіки, сучасні проблеми капіталістичного світового г-ва, енергетичні, валютні та екон. кризи. Розроблено далі марксистсько-ленінські теорії соціалістичної революції, світового революц. процесу, переходу людства від капіталізму до соціалізму. На основі глибокого узагальнення досвіду реального соціалізму, КПрС і братні комуністичні й робітн. партії соціалістичних країн розробили теорію розвинутого соціалізму, що є внеском у скарбницю марксизму-ленінізму. Вони значно розвинули й конкретизували вчення про етапи розвитку соціалізму і його переростання в комунізм, про закономірності створення матеріально-технічної бази комунізму на основі органічного поєднання науково-технічної революції з перевагами соціалізму, про становлення комуністичної праці на основі подолання істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, між пром. і с.-г. працею, про зближення й злиття двох форм соціалістичної власності та переростання соціалістичної власності в комуністичну, про шляхи й форми становлення комуністичного розподілу за потребами. Узагальнення досвіду розвитку світової системи соціалізму дало можливість розробити теорію соціалістичної економічної інтеграції, визначити її роль і значення для реалізації переваг соціалізму та забезпечення його перемоги в екон. змаганні з капіталізмом.

Розрізняють П. е. в широкому і вузькому розумінні. Спочатку марксистська П. е. виникла як наука про капіталістичний спосіб виробн., тобто П. е. у вузькому розумінні. В міру поглиблення знань про минуле (докапіталістичні способи виробн.) і майбутнє (комуністичний спосіб виробн.) формувалась П. е. в широкому розумінні, про необхідність якої писав Ф. Енгельс (див. Маркс К. і Енгельс Ф., т. 20, с. 143—144). Але це не дві науки, що існують окремо, а єдина цілісна наука про закони функціонування й розвитку того чи іншого способу виробн., умови й форми переходу від нижчого до вищого способу виробн., про закономірний процес зміни способів виробн. в істор. процесі розвитку людського суспільства. Сучас. П. е. як наука включає такі осн. розділи: П. е. докапіталістичних формацій, П. е. капіталізму та П. е. соціалізму як складову частину і основу становлення П. е. комуністичного способу виробн. в цілому. їхня єдність зумовлюється не лише тим, що вони відображають взаємозв'язок істор. ступенів розвитку суспільства, а й тим, що єдиний предмет — виробничі відносини — зумовлює, поряд із специфічними відносинами і законами, властивими тому чи ін. ладові, існування заг. виробничих відносин та екон. законів, спільних для всіх формацій, які у взаємодії зі специфічними законами та категоріями змінюються за своєю соціально-екон. суттю, формами прояву й характером діяння.

Марксистсько-ленінська П. е.— інтернаціональна наука. Вона встановлює заг. закономірності виникнення й розвитку кожного способу виробн. для всіх країн. Але заг. закономірності діють у конкретно-істор. умовах кожної країни. Залежно від рівня розвитку продуктивних сил, нац. особливостей та істор. традицій, співвідношення класових сил всередині країни та на міжнар. арені заг. закономірності набувають своєрідності у своєму діянні та формах прояву. П. е., даючи цілісну картину екон. базису суспільства і закономірностей його розвитку, виконує світоглядну функцію. Розкриваючи послідовні ступені розвитку економіки суспільства, вона має теоретико-пізнавальну, гносеологічну функцію. Визначаючи принципи і способи пізнання різних сторін екон. життя суспільства, П. е. виконує методологічну функцію. В. І. Ленін підкреслював, що "в ,,Капіталі" застосовано до однієї науки логіку, діалектику і теорію пізнання" (Повне зібр. тв., т. 29, с. 282). В той же час виникнення П. е. спричинене потребами розвитку суспільства, і тому вона має і практичну функцію. Як основа революц .-перетворювальної діяльності робітнич. класу та його партії, будівництва соціалістичного та комуністич. суспільства вона здійснює госп.-практичну функцію. Разом з тим П. е. є базою ідеологічної роботи комуністичних і робітничих партій, соціалістичної д-ви і тому виконує ідеологічно-практичну функцію. Глибокий і всебічний аналіз економічної структури суспільства, розкриття закономірностей його розвитку дають можливість не лише правильно орієнтувати творчу діяльність мільйонних мас трудящих на кожному етапі, а й передбачати напрями, шляхи та етапи сусп.-екон. прогресу. Корінні зміни в соціально-екон. житті людства в сучас. епоху підтвердили правильність марксистсько-ленінської П. е., зумовили необхідність її дальшого творчого розвитку. КПРС зосереджує увагу вчених-економістів на дослідженні теор. проблем розвинутого соціалізму, закономірностей його переростання в комунізм. Вивчення П. е. соціалізму посідає гол. місце в системі екон. освіти трудящих. Вона вивчається в усіх вищих навч. закладах СРСР, питання П. е. досліджуються в спец. н.-д. установах, на кафедрах вузів, висвітлюються на сторінках журналів "Вопросы экономики", "Экономические науки" та ін.; в УРСР, зокрема, досліджуються в Економіки інституті АН УРСР, на спеціалізованих кафедрах вузів республіки, матеріали з П. е. друкуються на сторінках журналів: "Економіка Радянської України", "Вісник Академії наук Української PCP* та ін. П. е. утворює теоретичний і методологічний фундамент всієї системи економічних наук. П. е. розвивається і збагачується новими теор. положеннями і висновками братніх марксистсько-ленінських партій, працями вчених-марксистів. П. е. соціалізму розвивається в непримиренній боротьбі проти різних бурж. і реформістських "теорій" абстрактно-теор. моделей соціалістичного суспільства (див. "Демократичний соціалізм", "Конвергенції теорія", "Індустріальне суспільство", "Ринковий соціалізм" та ін.). Життя переконливо свідчить, що марксистсько-ленінське вчення і його органічна складова частина — П. е. є надійним компасом у поступальному русі людства до комуністичної цивілізації.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 13. Маркс К. До критики політичної економії; т. 19. Маркс К. Критика Готської програми; т. 20. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг; т. 21. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави; т. 23—25. Маркс К. Капітал, т. 1—3;т. 26. Маркс К. Теорії додаткової вартості (IV том "Капіталу"); Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 1. З приводу так званого питання про ринки: т. 3. Розвиток капіталізму в Росії; т. 26. Карл Маркс; т. 27. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму; т. 33. Держава і революція; т. 36. Чергові завдання Радянської влади; т. 39. Великий почин.— Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату; т. 42. Про єдиний господарський план; т. 43. Про продовольчий податок; т. 44. Про значення золота тепер і після повної перемоги соціалізму; т. 45. Про кооперацію; Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1977; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981; Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. К., 1979; Політична економія. Підручник. К., 1980; Политическая экономия, т. 1—2. М., 1980: Политическая экономия современного монополистического капитализма, т. 1—2. М., 1975; Актуальные проблемы политической экономии. М., 1979; Дворкин И. Н. Современная буржуазная политическая экономия и марксизм. М., 1979; Кризис современной буржуазной политэкономии. М.— Братислана. 1980

А. А. Чухно.

 

Схожі за змістом слова та фрази