Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow грод-гудз arrow ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА І ВОЄННА ІНТЕРВЕНЦІЯ 1918-20
   

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА І ВОЄННА ІНТЕРВЕНЦІЯ 1918-20

в Росії - збройна боротьба трудящих Рад. країни під керівництвом Комуністичної партії, спрямована на захист завоювань Великого Жовтня, за свободу і незалежність Рад. Батьківщини проти сил внутр. і зовн. контрреволюції. Почалася безпосередньо після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, що викликала опір повалених експлуататорських класів усередині країни, а також сил світового імперіалізму. Об'єднана контрреволюція намагалася збройним шляхом повалити Рад. владу, знищити першу д-ву робітників і селян, ліквідувати базу світової революції, відновити владу буржуазії та поміщиків. Вже перші антирад. заколоти (каледінщина, дутовщина), боротьба бурж.-націоналістичної Центральної ради проти влади Рад на Україні тощо набрали характеру громадян. війни. Внутр. контрреволюцію підтримали іноз. інтервенти. В січні 1918 бурж.-поміщицька Румунія захопила бессарабію. В лютому-квітні 1918 австро-нім. війська окупували Фінляндію, Прибалтику, Білорусію, Україну, частину Закавказзя. В березні 1918 англ. інтервенти загарбали Мурманськ, у квітні япон. війська - Владивосток. Особливу небезпеку для Рад. д-ви в перший період громадян. війни становив нім. імперіалізм. Виходячи з принципів Декрети про мир, Рад. уряд 2 (15).XII 1917 підписав з Німеччиною договір про перемир'я, а 9 (22).XII у Брест-Литовську почав з нею мирні переговори. Однак австро-нім. імперіалісти, спираючись на Брест-Литовську угоду 1918, по-зрадницькому підписану Центр. радою, й скориставшися з провокаційної поведінки керівника радянської делегації в Бресті Троцького, порушили перемир'я. 18.ІІ 1918 почався наступ нім. військ проти Країни Рад. 22.ІІ було опубліковано написаний 21.ІІ В. І. Леніним декрет "Соціалістична Вітчизна в небезпеції", який закликав захищати країну всіма можливими засобами й передбачав ряд оборонних заходів. У декреті, зокрема, вказувалося, що "...німецький мілітаризм хоче задушити російських і українських робітників і селян, повернути землі поміщикам, фабрики і заводи - банкірам, владу - монархії" (Ленін В. І. Повні зібр. тв., т. 35, с. 343). 23.11 загони молодої Червоної Армії в боях під Псковом і Нарвою зупинили просування військ нім. загарбників. Щоб здобути необхідний для змін нення Рад. влади мирний перепочинок, уряд Рад. Росії 3. ІІІ змушений був підписати висунуті нім імперіалістами грабіжницькі умови Брестського миру 1918. На Україну вдерлася майже 450-тисячна австро-нім. армія (див. Австро-німецька окупація України 1918). Під керівництвом більшовицьких орг-цій у республіці розгорнулася збройна боротьба проти ворожих військ. ЦК РКП(б), Рад-нарком РРФСР. особисто В. І. Ленін подавали трудящим України всю можливу- за тих умов допомогу. Але сили були надто нерівними. 1.Ш 1918 окупанти захопили Київ, 12.Ш - Чернігів, 14.ІІІ - Одесу, 17.ІІІ - Миколаїв, 8.IV - Харків. 22.IV - Мелітополь, 28.IV - Луганськ. У серед. квітня нім. війська захопили Крим. Тоді ж вони висадилися в Фінляндії, де допомогли фінл. буржуазії ліквідувати революц. владу трудящих. Балт. флот у складних умовах було перебазовано з Гельсінгфорса (Хельсінкі) в Кронштадт (див. Льодовий похід Балтійського флоту 1918). 8.V нім. частини захопили Ростов-на-Дону, 25. V на прохання груз. меншовиків висадилися в Грузії. Водночас на Закавказзі розгорнула інтервенцію Туреччина. На Україні 29.IV 1918 австро-нім. загарбники розігнали Центр. раду, створивши маріонетковий уряд гетьмана П. Скоропадського. Встановлення гетьманщини означало відкриту реставрацію бурж.-поміщицького монархізму на Україні. Боротьба трудящих України проти окупантів і бурж.-націоналістичної контрреволюції ставала все більш масштабною; ширшав повстансько-партизанський рух. 20.ІП спалахнуло Херсонське збройне повстання 1918, 22.ІІІ - Миколаївське збройне повстання 1918. Могутнього удару окупантам завдав Всеукраїнський страйк залізничників 1918. Велику роль в організації визвольної боротьби укр. народу відіграло утворення в 1918 Комуністичної партії України - складової й невід'ємної частини РКП(б) [див. Перший з'їзд КЩб) України]. Створений у липні 1918 Всеукраїнський Центральний Військово-Революційний Комітет очолив повстанську боротьбу трудящих України проти австро-німецьких окупантів та гетьманщини (див. Звенигородське збройне повстання 1918, Ніжинське збройне повстання 1918, Таращанське збройне повстання 1918, Канізьке селянське повстання 1918 та ін.). На цей час у Країні Рад надзвичайно складна воєнна обстановка ускладнилася госп., насамперед прод., труднощами. На Закавказзі й у Серед. Азії активізувалася інтервенція Антанти, що підтримувала контрреволюц. бурж.-націоналістичні уряди (меншовиків у Грузії, дашнаків у Вірменії, мусаватистів в Азербайджані, есеро-меншовиків у Закаспії). На її кошти було створено ряд військ.-змовницьких орг-цій. При підтримці інтервентів білогвардійці й Чехословацький корпус у травні 1918 захопили Сибір і Далекий Схід (див. Чехословацького корпусу заколот 1918). Спалахнув ряд антирад. заколотів (див. Лівоесерівський заколот 1918, Ярославський контрреволюційний заколот 1918). 30. VIII 1918 есери вчинили замах на В. І. Леніна, вони вбили В. Володарського, М. С. Урицького та ін. У 1918 Рад. країна опинилася в кільці фронтів. У червні похід на Кубань здійснила Добровольча армія ген. Денікіна, яка змусила рад. частини відступити (див. Таманської армії похід 1918). 31.VI на Закавказзі інтервенти ліквідували Бакинську комуну (див. Бакинські комісари), до влади прийшов есеро-меншовицький уряд Центрокаспію. В червні - липні білогвардійці захопили владу в Оренбурзькій та Уральській областях. На тер. Донської області закріпилася білокозача армія ген. Краснова. У липні білочехи оволоділи Симбірськом (тепер м. Ульяновськ), Уфою, Єкатеринбургом (тепер м. Свердловськ). 2. VIII десант військ Антанти і США захопив Архангельськ. На кінець літа 1918 3/4 гер. Рад. Росії опинилося в руках інтервентів і білогвардійців. 2.IX Рад. республіку було оголошено воєнним табором. Рад. уряд здійснив ряд надзвичайних екон. і політ. заходів (див. "Воєнний комунізм").

Восени 1918 сталися зміни в міжнар. обстановці: Німеччина зазнала поразки в 1-й світовій війні: розпалась Австро-Угорщина. Після Листопадової революції 1918 в Німеччині окупаційні війська на Україні швидко розкладалися. Озброєні рішеннями Другого з'їзду КЩб) України (жовтень 1918, Москва), підпільні більшовицькі організації очолили всенародну боротьбу проти іноз. окупантів. Почалося масове вигнання їх. У ряді міст Донбасу трудящі відновили владу Рад. 13.ХІ 1918 ВЦВК анулював Брестський мир. Рад. уряд почав відкриту боротьбу за визволення України, Білорусії й Прибалтики. 28.XI 1918 сформувався Тимчасовий Робітничо-Селянський уряд України. 29.XI 1918 відновлено Рад. владу в Естонії, 16.XII - в Литві,17.XII - в Латвії, 1.І 1919 проголошено Білоруську РСР. Під ударами повстанців та укр. рад. військ, що сформувалися восени 1918 в "нейтральній зоні", гетьманський режим розвалювався. Укр. дрібнобурж.-націоналістичні партії спробували використати масовий нар. рух проти австро-нім. загарбників і гетьманців, щоб захопити владу. В ніч проти 14.XI 1918 було створено націоналістичну контрреволюц. Директорію, яка протягом 2-ї пол. листопада - 1-ї пол. грудня захопила більшу частину України. Трудящі під проводом партії більшовиків ставали на шлях збройної боротьби за відновлення влади Рад. Повстанський рух сприяв успішному наступові військ Укр. фронту, створеного в січні 1919. 3.І 1919 рад. війська у взаємодії з повсталими робітниками (див. Харківське січневе збройне повстання 1919) визволили від петлюрівців Харків, 27.І - Катеринослав, 5.II богунці й таращанцї вступили в Київ. До серед. квітня війська Директорії було розгромлено, недобитки їх втекли на Зх. З визволенням України розгорталося рад. будівництво. 29.1 1919 Тимчасовий Робітн.-Сел. уряд України було реорганізовано в Раду Народних Комісарів. Третій Всеукраїнський з'їзд Рад (6-10.III 1919, Харків) прийняв першу Конституцію УРСР. Почалося створення комітетів бідноти.

Відповідно до рішень Восьмого з'їзду РКП(б) (18-23.ІІІ 1919, Москва) вдосконалювалося військ. будівництво, створювалася регулярна Червона Армія. Зокрема, на Україні діючі частини, крім особливої групи військ Донецького напряму під назвою 13-ї армії (передана Пд. фронтові), було зведено в три Укр. рад. армії. На поч. травня утворено 4-у Кримську армію. В березні 1919 почалося формування Дніпровської військової флотилії. В складі Червоної Армії створювалися й інтернац. формування (див. інтернаціональні формування на Україні в роки громадянської війни). Складовою частиною широкої інтервенції проти Країни Рад було вторгнення військ Антанти на Пд. України. В листопаді - грудні 1918 англ. імперіалісти захопили Баку, Батумі, Тбілісі. Військові кораблі Великобританії, Франції й Італії 23.XI з'явились у Севастополі, 27.XI в Одесі почали висаджуватися франц., грецькі та білогвардійські війська. На кін. січня 1919 війська інтервентів вийшли на лінію Тирасполь - Бірзула (тепер м. Ко-товськ) - Колосівка - Веселий Кут - Миколаїв - Херсон. В окупованій зоні на Пд. України і в Криму на поч. березня зосереджувалося бл. 50 тис. військ інтервентів і 25 тис. білогвардійців. Боротьбу трудящих мас проти інтервентів і білогвардійців очолили підпільні партійні орг-ції (див. Біляївське повстання 1919). Успішні' дії рад. військ, масовий повстанський рух на окупованій тер., поширення революц. настроїв у військах інтервентів [під впливом більшовицької агітації, що її проводила "Іноземна колегія" при Одеському обласному комітеті КП(б)У, спалахнуло Чорноморське повстання французького флоту 1919] привели до провалу планів Антанти. 10.III 1919 рад. війська визволили Херсон, 15.III - Миколаїв, 6.IV - Одесу, до кінця квітня було визволено Крим. Залишкам білогвард. військ удалося закріпитись на Керченському п-ові. На поч. 1919 уряди Великобританії, Франції і США за активною допомогою внутр. контрреволюції почали готувати новий похід проти Рад. країни. Гол. удар намічалося завдати на Сх. фронті силами 400-тисячної колчаківської армії (див. Колчаківщина). З Пд. планувався наступ денікінців, з Пн. Зх.- корпусу генерала Юденича, з Пн.- військ генерала Міллера. Завдяки вжитим ЦК РКП(б) і особисто В. І. Леніним заходам внаслідок контрнаступу Східного фронту 1919 армію Колчака влітку 1919 було відкинуто за Урал. Було зупинено наступ білогвардійських військ у Прибалтиці. Білорусії та на Петроградському фронті (див. Петроградська оборона 1919). Навесні 1919 на Дону й Кубані активізувалася денікінщина, з якою іноз. імперіалізм пов'язував свої дальші плани повалення Рад. влади. Денікінці загрожували Україні, насамперед Донбасові (див. Луганська оборона 1919). Фактичними пособниками їх були укр. бурж. націоналісти, які стали на шлях антирад. заколотів (див. напр., Григор'євщина, Махновщина). В травні - на поч. червня денікінці захопили Донбас і Крим, у червні - Харків, Катеринослав, Царицин.

Напружена обстановка вимагала централізації оборони всіх рад. республік. 1.VI 1919 в Москві на засіданні ВЦВК за участю представників РРФСР, України, Латвії, Литви і Білорусії було прийнято декрет про укладення воєнно-політичного союзу радянських республік і створення єдиного командування, про об'єднання наркоматів нар. г-ва, транспорту, фінансів, праці. 9.VII було опубліковано написаний В. І. Леніним лист ЦК РКП(б) "Всі на боротьбу з Де-нікінимі"- програму мобілізації сил для одночасної боротьби проти Денікіна і Колчака. Війська Сх. фронту завдали поразки колчаків-цям, і ті почали відступати в Сибір. Це дало змогу перекинути значну частину рад. військ на Пд. фронт. Денікін був змушений відмовитися від наступу на Москву і спрямував свої військ, сили на захоплення України. В липні білогвардійці зайняли Полтаву, Кременчук. Вони почали наступ на Київ, куди з заходу в цей час просувалися петлюрівські недобитки й т. з. Українська галицька армія - військові частини "Західноукраїнської народної республіки" (ЗУНР). ЗО.VIII націоналістичні частини ввійшли в Київ. 31.VIII до міста вступили денікінці. Петлюрівці відійшли на захід. Білогвардійці захопили майже всю Україну, встановивши тут криваву диктатуру. Розгорнулася масова підпільна і партизан. боротьба проти військ Денікіна, для керівництва якою в липні 1919 було створено Зафронтове бюро ЦК КЩб) України на чолі з С. В. Косіором. Восени 1919 збройні сили внутр. контрреволюції з допомогою Антанти знов активізували свої дії. Добровольча армія почала новий наступ на Москву на курсько-орловському напрямі. Погіршилося становище і на Сх. фронті, ускладнилась ситуація під Петроградом, де армія ген. Юденича, перейшовши в кін. вересня в наступ, 16.X опинилася на підступах до міста. На захист Петрограда було кинуто значні сили. В грудні війська Юденича було розгромлено й відкинуто на тер. Естонії. Допомога Петроградові не ослабила уваги ЦК РКЙ(б) й особисто В. І. Леніна до Пд. йПд.-Сх.фронтів. Довійськ Пд. фронту прийшло по парт. мобілізації бл. 30 тис. комуністів і 10 тис. комсомольців. Під керівництвом В. І. Леніна було розроблено план розгрому Денікіна. 10.X 1919 рад. війська Пд. фронту перейшли в контрнаступ. Гол. удару рад. війська завдавали в напрямі Харків - Донбас - Ростов-на-Дону. В жовтні 1919 в результаті успішного здійснення Орловсько-Кромської операції ударне угруповання Добровольчої армії було розгромлено. Рад. частини визволили Орел і Воронеж, 11.ХІІ - Харків, 16.ХІІ - Київ, 7.II 1920 - Одесу. 27.III 1920 вони оволоділи останнім оплотом денікінців - Новоросійськом. Але значне угруповання білогвардійців (35-40 тис.) встигло пробитися на пд. і закріпитися в Криму. В лютому частини Пд.-Зх. фронту завершили визволення Правобережної України, вийшовши на рубіж Коростень - Шепетівка - Проскурів (тепер м. Хмельницький) - р. Дністер. У квітні було визволено Дагестан, відновлено Рад. владу в Азербайджані. На поч. 1920 завершилася боротьба в Сибіру і на Пн. На тер. Далекого Сходу було створено Далекосхідну республіку. Для керівництва рад. і госп. будівництвом на визволеній тер. України 11.XII 1919 було створено надзвичайний орган влади -Всеукраїнський революційний комітет. Після визволення всієї тер. України відновили діяльність ВУЦВК і Раднарком. Проте мирна передишка тривала недовго. 25.IV 1920 війська бурж.-поміщицької Польщі без оголошення війни напали на Країну Рад (див. Радянсько-польська війна 1920). Для прикриття своїх агресивних планів правлячі кола Польщі використали укр. бурж. націоналістів, ватажок яких Петлюра уклав зрадницьку Варшавську угоду 1920. 6.V польс. війська захопили Київ. Рад. республіка була змушена знову мобі-лізовувати свої сили для відсічі інтервентам. Конкретну програму дій було накреслено в тезах ЦК РКП(б) "Польський фронт і наші завдання", опублікованих 23.V 1920. Проведено нові парт., комсомольські і профспілкові мобілізації. Важливу роль у мобілізації сил укр. народу на боротьбу проти інтервентів відіграв Четвертий Всеукраїнський з'їзд Рад (травень 1920). В травні за планом, розробленим під керівництвом В. І. Леніна, війська Зх. і Пд.-Зх. фронтів розгорнули контрнаступ. 12.VI було визволено Київ (див. Київська операція 1920). На поч. липня рад. війська перейшли в рішучий наступ, розвиваючи гол. удар на Бялисток, Варшаву. На поч. серпня 1-а Кінна армія почала бої за Львів (див. Львівська операція 1920). На визволеній тер. Сх. Галичини було встановлено владу Рад (див. Галицька Соціалістична РадянськаРеспубліка). Проте в серед. серпня 1920 польс. війська, які одержали нову значну допомогу від Антанти, перейшли в контрнаступ. Рад. війська змушені були відступити. Однак, оскільки польс. правлячі кола не мали змоги продовжувати війну, вони, всупереч вимогам Антанти, 12.Х 1920 підписали договір про перемир'я, а згодом - Ризький мирний договір 1921. Згідно з цим договором Зх. Україна і Зх. Білорусія відійшли до Польщі. У планах Антанти по підготовці нападу на Країну Рад у 1920 велике місце відводилось очолюваним ген. Врангелем залишкам білогвардійських військ у Криму. 6. VІ Врангель почав наступ на Пн. Таврію і до 24.VI захопив її. Виникла загроза Донбасові. Закінчення війни з бурж.-поміщицькою Польщею створило умови для ліквідації врангелівщини. У вересні 1920 за рішенням ЦК РКП(б) організовано самостійний Пд. фронт під командуванням М. В. Фрунзе. 28.Х рад. війська перейшли в наступ і 31.Х розгромили осн. сили Врангеля в Пн. Таврії, але частині білогвардійців удалося відійти в Крим. 7- 11. XI рад. війська в Перекопсько-Чонгарській операції 1920 штурмом здобули укріплення Перекопського перешийку, переправились через Сиваш і 17.ХІ завершили визволення Криму. Рештки врангелів-ців евакуювалися до Туреччини. В листопаді 1920 рад. війська розгромили 40-тисячну петлюрівську армію, рештки якої втекли в Польщу. В 1920 Червона Армія завершила вигнання інтервентів і сил націоналістичної контрреволюції з Серед. Азії, 1920 - на поч. 1921 - з Закавказзя, 1922 - з Далекого Сходу (див., зокрема, Волочаєвський бій 1922, Спаськ-Дальній). Рад. влада перемогла, довівши тим самим життєздатність нового держ. і сусп. ладу, перемогла тому, що ця війна була справедливою, велася в інтересах широких нар. мас. Вирішальною умовою перемоги було керівництво Комуністичної партії, яка завдяки ленінській соціальній і нац. політиці згуртувала навколо себе трудящих усіх націй країни. "Тільки завдяки тому, що партія була на сторожі, що партія була якнайсуворіше дисциплінована, і через те, що авторитет партії об'єднував усі відомства й установи, і на заклик, що його дав ЦК, як один ішли десятки, сотні, тисячі і кінець кінцем мільйони, і тільки через те, що нечувані жертви були принесені,- тільки через це чудо, яке сталося, могло статися. Тільки через це, незважаючи на дворазовий, триразовий і чотириразовий похід імперіалістів Антанти та імперіалістів усього світу, ми спроможні були перемогти" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 40, с. 230). Період іноз. воєнної інтервенції й громадян. війни став для народів Країни Рад, у т. ч. для укр. народу, суворою школою політ. досвіду, практичною перевіркою програм різних політ. партій. Трудящі України, як і трудящі ін. рад. республік, згуртувалися навколо Комуністичної партії, очолюваної В. І. Леніним. Комуністична партія забезпечила створення могутньої Червоної Армії, висунула з середовища рад. народу видатних воєначальників, таких, як

B. О. Антонов-Овсієнко, П. Й. Баранов, В. К. Блюхер, С.М.Будьонний, Й. Й. Вацетіс, С. С. Вострецов, П. Ю. Дибенко, Р. П. Ейдеман, О. І. Єгоров, Д. П. Жлоба, C. С. Каменєв, В. С. Кіквідзе, Г. І. Котовський, М. Г. Кропив'янський, М. В. Куйбишев, М. К. Левандовський, О. Я. Пархоменко, В. М. Примаков, М. М. Тухачевський, І. П. Уборевич, Я. Ф. Фабріціус, І. Ф. Федько, М. В. Фрунзе, В. І. Чапаєв, М. О. Щорс, Й. Е. Якір та ін. Політ. роботу в армії вели керівні парт. працівники А. А. Андрєєв, А. С. Бубнов, К. Є. Ворошилов, С. І. Гусєв, Ф. Е. Дзержинський, P. С. Землячка, С. М. Кіров, С. В. Косіор, В. В. Куйбишев, А. І. Мікоян, О. Ф. Мясников, Г. К. Орджонікідзе, Г. І. Петровський, П. П. Постишев, Й. В. Сталін та ін. Запорукою перемоги над силами контрреволюції були міцний союз робітн. класу й селянства, братерська взаємодопомога рад. республік, серед яких провідна роль належала Рос. Федерації. Перемогам Червоної Армії сприяли революц. боротьба трудящих капіталістичних країн і виступи міжнар. пролетаріату проти інтервенції під лозунгом "Руки геть від Росії". Перемога Рад. д-ви в громадян. війні зміцнила завоювання Великої Жовтн. соціалістич. революції, що поклала початок ері переходу від капіталізму до соціалізму в усьому світі. Іл. див. на окрем. арк., с. 448-449. Карту див. на окремому аркуші, с. 176-177

Літ.: Ленін В. і. Повне зібрання творів, т. 35-42; Ленин В. И. О защите социалистического отечества. М., 1975; Ленін В. І. Про Україну, ч. 1-2. К., 1977; Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК, т. 2. М., 1970; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 1. К., 1976; Історія Комуністичної партії Радянського Союзу, т. З, кн. 2. К., 1970; Нариси історії Комуністичної партії України. К., 1977; Из истории гражданской войны в СССР. Сборник документов и материалов, т. 1 - 3. М., 1960-61; Гражданская война на Украине. 1918 -1920. Сборник документов и материалов, т. 1-3. К., 1967; История гражданской войньї в СССР, кн. 1 - 5. М., 1937-60; Українська РСР в період громадянської війни 1917 -1920 pp., т. 1-3. К., 1967-70; Історія Української РСР, т. 5. К., 1977; Бабій Б. М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917 - 1920 pp. К., 1956; Кондуфор Ю. Ю. Укрепление союза рабочего класса и крестьянства на Украине в период гражданской войньї. К., 1964; Супруненко Н. И. Очерки истории гражданской войньї и иностранной военной интервенции на Украине (1918 - 1920). М., 1966; Спирин Л. И. Классы и партии в гражданской войне в России (1917 - 1920 гг.). М., 1968; Гринишин Д. М. О военной деятельности В. И. Ленина. К., 1970; Крах первого нашествия империалистов на страну Советов. М., 1973; Липицкий С. Воєнная деятельность ЦК РКП(б). 1917-1920. М., 1973; Голинков Д. Крушение антисоветского подполья в СССР (1917-1925 гг.). М, 1975; Боротьба за владу Рад на Україні. К., 1977; В борьбе за власть Советов на Украине. К., 1977; Кузьмин Г. В. Разгром интервентов и белогвардейцев в 1917-1922 гг. М., 1977; Мельниченко В. Ю. Діяльність іноземних комуністичних груп на Україні. 1918-1920. К., 1977; Курас И. Ф. Торжество пролетарского интернацио-нализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. К., 1978; Советская страна в период гражданской войньї 1918 - 1920. Библиографический указатель документальних публикаций. М., 1961; Герой Октября и гражданской войньї (1917 -1922 гг.). Рекомендательный указатель литературы. М., 1974.

М. І. Супруненко.

Громадянська війна і воєнна інтервенція 1918-20Громадянська війна і воєнна інтервенція 1918-20Громадянська війна і воєнна інтервенція 1918-20

 

Схожі за змістом слова та фрази