Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow муз-мус arrow МУЗИКА
   

МУЗИКА

(грец. букв.— мистецтво муз) — вид мистецтва, який відображає дійсність у художніх звукових образах. М.— специфічний різновид творчої діяльності й спілкування людей. Вона відображає почуття, думки, діалекіичні процеси внутрішнього світу людини, їх становлення, розвиток, взаємодію. Змістом М. є втілений в муз. образах ідейно-худож. задум композитора, результат емоційного відображення, перетворення й естетичної оцінки явищ об'єктивної дійсності в свідомості музиканта. М. не може, як слово, виражати конкретні поняття і наочно, як образотворче мистецтво, зображувати зміст, їй властиві розвиток, перетворення і зіткнення узагальнених образів-емоцій, що в людській свідомості може асоціюватися з динамікою соціальних і психологічних процесів, явищ природи. Образні системи М. дають змогу втілювати поняття, що визначають соціальні і філософські ідеї. Для конкретизації ідей своїх творів композитори вдаються до синтезу М. із словом (вокальна та програмна інструм. М.; див. Програмна музика), сценічною дією, танцем, зображенням (муз.-сценічні жанри, кіномузика). Однією з визначальних рис М. як мистецтва самовираження є возвеличення й оспівування позитивного, прекрасного в людині. М. має велике пізнавальне, виховне, організуюче значення в житті суспільства. Як важливий засіб духовного виховання людини М. формує естетичні смаки та ідеали, розвиває емоційну чутливість, відчуття прекрасного. Вона здатна збуджувати співпереживання, впливати на сферу почуттів, інтелект людини, скеровувати її поведінку. М. брали на своє озброєння всі соціальні системи і рухи.

Офіційним символом держави є гімн державний. Величезне значення для зростання революц. свідомості мас мали, зокрема, такі революц. пісні як "Інтернаціонал", "Заповіт", "Варшавянка" та ін. Бойовий дух рад. народу в роки Великої Вітчизн. війни 1941—45 підносила пісня "Священна війна" О. Александрова. Найвидатніші муз. звершення пов'язані з передовими гуманістичними ідеями епохи і загальнолюдськими ідеалами. Втіленням ідейно-емоційного змісту М. є музична форма — система засобів муз. виразності. Протягом віків у М. виробилися певні закони горизонтальної і вертикальної організації звукового матеріалу (на них грунтується т. з. муз. драматургія твору), які роблять можливим безліч комбінацій у повторності, видозміні і контрастному зіставленні різних засобів муз. виразності (див. Мелодія, Гармонія в музиці, Фактура, Лад у музиці, Ритм, Метр у музиці, Тембр, Темп у музиці. Регістр, Динаміка в музиці, Структура, Композиція, Тональність). Історично складалися типові муз. форми, зокрема, в європ. М.— період, двочастинна, тричастинна форми, варіації, рондо, сонатна форма, фуга та ін. Типові муз. форми є і в муз. культурах ін. континентів. Муз. діяльність має три осн. різновиди — творчість, виконавство й сприйняття. Якщо компонування й виконання відбуваються одночасно, це — імпровізація.

М. може бути диференційована за різними ознаками: за авторством — М. народна (див. Народна творчість), самодіяльна, професіональна; за характером змісту — лірична, епічна, драматична, героїчна, трагічна, комічна тощо; т. з. серйозна і легка музика; за виконавським призначенням — М. вокальна та інструментальна; в ін. аспекті—сольна, ансамблева (див. Ансамбль), оркестрова, хорова, мішана, камерна музика, симфонічна музика, механічна, яку виконують механічні та електромузичні інструменти; за синтезом з ін. видами мист. та зі словом — М. театральна, хореографічна, кіно-музика, М. програмна інструментальна, а також мелодекламація; за життєвими функціями — М. прикладна (див. Музичне оформлення), побутова, обрядова (для культових і світських обрядів), що об'єднує жанри — пісенний (гімн, колискова, серенада і т. д.), танцювальний (менует, вальс, гопак, козачок і т. п.), маршовий (стройовий, церемоніальний і жалобний марші); за кількістю голосів — одноголоса М. (див. Монодія, Одноголосся, Унісон) і багатоголоса (див. Поліфонія, Гомофонія); за системою ладо-гармонічного мислення — тональна і атональна музика; за стилями (історичним, регіональним, національним, груповим, індивідуальним). У рамках осн. різновидів М. історично склалися муз. жанри: вокальні й вокально-інструментальні — пісня (лірична, жартівлива, трудова, масова, історична, революційна, військова тощо), дума, романс; хорові твори (поема, сюїта, фантазія, кантата, ораторія), опера (т. з. серйозна, комічна, епічна, героїчна, нар. муз. драма тощо), оперета, музична комедія, мюзикл; інструментальні — танець, марш, елегія, ноктюрн, скерцо, увертюра, сюїта, соната, симфонія, симфонічна поема, рапсодія, фантазія тощо. М. є предметом дослідження окремої галузі мистецтвознавства — музикознавства.

М. виникла як наслідування голосів природи, невід'ємний елемент трудової діяльності людини, культових обрядів, розваг, військ. походів тощо і була пов'язана з ритмікою праці, танцю, поезії. Про це свідчать літ., живописні й архіт. пам'ятки стародавніх цивілізацій Індії, Китаю, Єгипту, Вавілону, Греції та ін. Поступово відбувалося виділення М. як окремого виду мистецтва. У Греції Стародавній муз. культура (на базі розвитку осн. тенденцій якої зародилася європ. профес. М.) досягла значного рівня, удосконалювались муз. інструменти (авлос, арфа, ліра та ін.), розвивалося профес. виконавство на них (див. Рапсоди, Аеди), з'явилися муз. твори, призначені тільки для слухання, розвивалися пісенні й танц. жанри, зароджувалися системи письмової фіксації М. (хоч осн. формою її зберігання й поширення залишалася усна), а також муз. естетичні й теор. вчення і системи. За середньовіччя зх.-європ. М. розвивалася як профес. церковна (одноголосий григоріанський хорал), а також світська (її творцями і виконавцями були барди, скальди, трубадури, трувери, мінезингери) і народна (багатоголоса вокальна й інструментальна; нар. професіонали — сказителі, жонглери, міми, менестрелі, шпільмани), які впливали на культову. Творчість поєднувалась з виконавством (як правило в одній особі). Існувала невменна система запису музики за допомогою рисок, крапок, ком та ін., яка лише приблизно вказувала напрям мелодичної лінії. Винайдена в 11 ст. Гвідо д'Ареццо лінійна нотація дала можливість точно фіксувати висоту тонів. Пізніше її не раз вдосконалювали (див. Ноти, Нотне письмо).

В епоху Відродження (14—16 ст.) розвивалися світська М., інструментальне (лютня, віола) й побутове вокальне музикування (мадригал). Масові соціальні, нац. і реліг. рухи породили власний культово-пісенний репертуар — гуситські пісні (Чехія), лютеранський хорал (Реформація і Селянська війна 16 ст. у Німеччині), гугенотський псалом (Франція). У профес. М. досягло вершини хорове багатоголосся а капела (поліфонія строгого стилю) в жанрах меси, мотету світської багатоголосої пісні, з використанням складних імітаційних форм (канон). Сформувалися композиторські школи: англійська (Дж. Данстейбл. 15 ст.), нідерландська (Жоскен Депре, О. Лассо, 15—16 ст.), римська (Палестріна), венеціанська (А. та Дж. Габрієлі), французька (К. Жанекен, К. Гудімель), німецька (Г. Ізаак, Л. Гаслер). В 17 — 1-й пол. 18 ст. інтенсивно розвивалася світська М., великі вокально-інструментальні форми — опера (Італія — К. Монтеверді, А. Скарлатті; Франція — Ж. Б. Люллі, Ж. Ф. Рамо; Англія — Г. Перселл),^ораторія (Г. Ф. Гендель), кантата (Й. С. Бах); інструм. жанри — оркестровий і сольний концерт (А. Кореллі, А. Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель), камерний ансамбль, одночастинна соната (А. Кореллі, Д. Скарлатті); М. для органа (Дж. Фрескобальді, Бах, Гендель), клавесина (Англія — У. Берд, Г. Перселл, Франція — Ф. Куперен, Рамо). Сюїта об'єднувала побутові танці епохи; відокремлювався як самостійний жанр балет. У цей час утворилися оперні театри, філармонічні (концертні) т-ва, було запроваджено нотодрукування; розвивалася музична освіта, з'явилися консерваторії, удосконалювався інструментарій (скрипка, віолончель, фортепіано). Досягла розквіту поліфонія вільного стилю (Й. С. Бах), утверджувався гомофонно-гармоніч. склад, рівномірно темперований стрій, кристалізувались гармонічні функції (див. Мажор, Мінор). В серед. 18 — на поч. 19 ст. на європ. М. позначився вплив ідей Просвітительства і Великої франц. революції, яка породила нову масово-побутову М. (марші, героїчні пісні, у т. ч. "Марсельєзу", М. для масових і революц. свят). Яскравими представниками цієї епохи в М. були К. В. Глюк і композитори віденської класичної школи (Й. Гайдн,B. А. Моцарт, Л. Бетховен), у творчості яких утвердилися класичні типи симфонії, сонати, ка-мерно-інструм. ансамблю, а також сонатна форма, формувався но вий діалектичний метод муз. мислення— симфонізм. На основі нар. муз. творчості і органічного засвоєння досягнень профес. М. в 19 ст. сформувалися нац. муз. школи — польська (Ф. Шопен, C. Монюшко), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Еркель, Ф. Ліст), норвезька (Е. Гріг), іспанська (І. Альбеніс, Е. Гранадос), фінська (Я. Сібеліус). Утверджувався романтизм (К. М. Вебер, Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Р. Шуман, Г. Берліоз), розвивалися різні жанри опери (Дж. Мейєрбер, Дж. Россіні, В. Беллі-ні, Г. Доніцетті, Р. Вагнер, Дж. Верді, Ш. Гуно, Ж. Бізе, Ж. Массне), програмна інструментальна М. (Ф. Ліст, Е. Гріг), інструм. мініатюра (прелюдія, музичний момент, експромт і т. п.), симфонія (Й. Брамс, А. Брукнер), балет (Л. Деліб), формувалася оперета (Ж. Оффенбах, Ш. Лекок, Й. Штраус-син, Ф. Легар, І. Кальман), розважальна, естрадна М. У творчості ряду зх.-європ. композиторів (Верді, Бізе, Вольф та ін.)посилилися тенденції реалізму. В кін. 19—на поч. 20 ст. завершився розвиток романтич. симфонії (Г. Малер, Р. Штраус), зародилися імпресіонізм, модернізм (К. Дебюссі, М. Равель), експресіонізм (А. Шенберг, А. Берг), веризм (П. Масканьї, Р. Леонкавал-ло, Дж. Пуччіні). Велике значення для фіксації і поширення муз. творів мав винахід звукозапису, розвиток радіомовлення і телебачення. У 20 ст. в М. поряд з реалістичними напрямами розвиваються течії, які виникли внаслідок кризи бурж. культури, посилення тенденцій дрібнобурж. індивідуалізму, космополітизму й елітарності, зокрема різні види авангардизму, конкретна М., соноризм, алеаторика (див. також Абстрактне мистецтво, Атональна музика, Електронна музика, Додекафонія, Неокласицизм). Демократична муз. культура зх.-європ. країн представлена діяльністю багатьох музикантів, які боролися за утвердження гуманістичних ідеалів і народності мист. ( Угорщина — Б. Барток, 3. Кодай; Франція — А. Онегтер, Ф. Пуленк, Д. Мійо; Німеччина — Г. Ейслер, К. Орф; Польща — К. Шимановський; Чехословаччина — Л. Яначек, Б. Мартіну; Румунія — Дж. Енеску: Англія — Б. Бріттен).

У 20 ст. відбуваються інтенсивний розвиток музичних культур країн, що розвиваються (в Азії, Африці, Лат. Америці), їхня взаємодія і зближення з культурами європейського типу. Див. розділи Музика в статтях про окремі країни світу). У муз. культурі Київської Русі бере початок М. рос., укр. і білорус. народів. Свідчення про розвинену муз. культуру Київської Русі є у фольклорі, старовинних літописних і худож. пам'ятках. У нар. побуті було поширене мистецтво скоморохів. М. супроводила нар. обряди й свята, військ. походи. При князівських дворах були співаки й виконавці-інструменталісти. Зображення музикантів (фрески Софійського собору в Києві), які грають на духових, лютнеподібних інструментах, арфі, своєрідному органі, тарілках, дають змогу зробити висновок про жанрову різноманітність тогочасної М. З прийняттям і поширенням християнства розвивався церк. спів (школа співу при Києво-Печерській лаврі), з'явилися рукописні співацькі книги з умовним записом наспівів. У 13 ст. після монголо-татарської навали муз. культура Київ. Русі занепала. Після визволення від монголо-тат. iгa на Русі розвивалася нар. і профес. (знаменний, в т. ч. київський, розспів) М., існувала система нотації (крюки), функціонували великі муз. колективи ("хор государевих півчих дяків", 16 ст.). У 17 ст. в Росії створювались інструм. капели, М. звучала у придворному театрі в Москві, формувалася композиторська школа багатоголосого хорового письма (В. Титов).

У 17—18 ст. найважливішими жанрами в творчості російських композиторів були партесний концерт (М. Калашников, Ф. Редри-ков, М. Бавикін) і різновиди канта. В 30-х pp. 18 ст. в Петербурзі створено придворну італ. оперу, 1763 — Придворну співацьку капелу. В серед. 18 ст. у Москві і Петербурзі було відкрито публічні оперні театри (1776 — Великий театр); опери (зокрема, твори М. Соколовського, В. Пашкеви-ча, Є. Фоміна, Д. Бортнянського) ставили і в кріпацьких театрах. Поширилося домашнє музикування, інструментальна M. (І. Хон-дошкін, Й. Козловський). З'явилися перші збірки нар. пісень В. Тру-товського, М. Львова, І. Прача. В 19 ст. тривав розвиток різних жанрів інструм. і вокальної М. (О. Аляб'єв, О. Гурильов, О. Варламов, Мих. Вієльгорський), а також опери (О. Верстовський, К. Кавос). Формувалася нац. муз. школа. Основоположником рос. класичної музики став М. Глинка, а найвидатнішими представниками — О. Даргомижський, члени "Могучої кучки" (М. Балакірєв, О. Бородін, М. Мусоргський, М. Римський-Корсаков, Ц. Кюї), а також П. Чайковський. їхні традиції розвивали С. Танєєв, О. Глазунов, А. Лядов, С. Рахманінов, О. Скрябін, І. Стравінський. Під впливом рос. муз. культури відбувалося становлення нац. муз. класичних шкіл у Грузії (3. Паліашвілі), Вірменії (Комітас, О. Спендіаров), Азербайджані (У. Гаджибеков), Литві (М. Чюрльоніс), Латвії (Я. Вітол), Естонії (А. Капп), що, як і російська, спиралися на демократичні тенденції й фольклорні джерела, на реалістичне відображення дійсності. Етнічна єдність російського, українського і біло руського народів, спільність їхніх фольклорних джерел благотворно вплинули на розвиток муз. культури цих народів. У15—16 ст. на Україні виник своєрідний вид укр. нар. героїчного епосу — луми, розвивалося кобзарське мистецтво (див. також Кобзарі), інструм. музикування (див. Бандура, Бандуристи, Лірники, Троїста музика). В 17 ст. одноголосий знаменний розспів змінився багатоголосим партесним співом (школи при православних братствах у Львові, Києві, Луцьку, Острозі та ін. містах), теоретиком якого був укр. композитор М. Ділецький. Мистецтво партесного співу підняли на високий рівень видатні діячі рос. і укр. муз. культури А. Ведель, М. Березовський, Д. Бортнянський у своїх хорових концертах. Розвивалася музична освіта. В Києво-Могилянській колегії (з 1701 — академія) вивчали нотну грамоту, хоровий спів, пізніше — інструм. музику; існували хор і оркестр, відбувалися вистави шкільного театру, вертепу, які супроводила М. У 1738 засновано Глухівську співацьку школу. Світську М. культивували в містах (музикантські цехи на Україні, оркестри — т. з. капелії; при Київській міській капелії існувала Київська музична школа). Оркестри були у гетьманів М. Корсака, Д. Апостола, І. Брюховецького, К. Розумовського. Серед відомих укр. музикантів 18 ст. — Т. Білоградський, П. Бережанський, С. Давидов, Г. Любисток, М. Полторацький, Г. Рачинський, В. Трутовський. Зародилась і поширювалась пісня-романс літ. походження (на слова Г. Сковороди, С. Климовського, М. Петренка). Під впливом рос. М. сформувалася укр. муз. школа, яка грунтувалась на укр. нар. пісні. Вечірні гуртові імпровізовані співи сільс. молоді, т. з. "вулиця", лягли в основу творів багатьох укр. композиторів. У 18—19 ст. були написані твори І. Вітковського, А. Галенковського, О. Лизогуба, Г. Рачинського, П. Селецького, П. Сокальського. Зародилась укр. нац. опера ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, 1863). На Західній Україні розвиток муз. жанрів обмежувався переважно хоровою і камерно-вокальною творчістю (композитори М. Вербиць-кий, І. Лаврівський, І. Воробке-вич, А. Вахнянин, В. Матюк). Відсутність на Зх. Україні муз.-концертних організацій і нац. муз. театрів змушувала укр. митців, зокрема видатних співаків С. Крушельницьку, О. Мишугу, М. Менцінського, виступати на зарубіжних оперних сценах. Основоположником укр. класичної М. став М. Лисенко. Його сучасники й послідовники — М. Калачевський, В. Сокальський, П. Ніщинський, М. Аркас, Б. Підгорецький, І. Рачинський, П. Сениця, Г. Козаченко. Традиції Лисенка розвивали М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степо вий, О. Нижанківський, Д. Сочинський, Г. Топольницький, Я. Лопатинський, С. Людкевич, В. Барвінський Велике значення мало заснування 1903 Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, відкриття консерваторій в ін. містах України (див. Музична освіта). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції розквітла багатонац. демократична муз. культура рад. народів. Рал. влада створила необхідні умови для творчої діяльності композиторів, виконавців, музикознавців, виконавських колективів, муз. театрів, філармоній, муз. видавництв і навч. закладів. Ідейно-естетичну основу рад. М. становлять принципи партійності і народності мистецтва, метод соціалістичного реалізму (див. розділи Музика в статтях про окремі республіки СРСР). Профес. композитори об'єднані в Спілку композиторів СРСР, зокрема укр.— в Спілку композиторів України. У скарбницю багатонац рад. муз. культури значний внесок зробили Б. Асаф'єв, Р. Глієр, М. Мясковський, Д. Шостакович, С. Прокоф'єв, А. Хачатурян, Д. Кабалевський, Т. Хренников, Г. Свиридов, Ю. Шапорін, Р. Щедрін, укр. рад. композитори — Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, С. Людкевич, В. Ко-сенко, П. Козицький, М. Вериківський, Г. Верьовка, В. Верховинець, М. Коляда, М. Скорульський, Г. Жуковський, В. Барвінський, К. Данькевич, Г. Майборода, П. Майборода, А. Штогаренко, А. Філіпенко, П. Гайдамака, Ю. Мейтус, М. Колесса, В. Кирейко, І. Шамо, О. Білаш, В. Губаренко та ін.,а також композитори братніх республік — Кара-Караєв, Н. Жиганов, О. Тактакішвілі, А. Бабаджанян, Б. Дварюнас та ін. Музичній освіті й муз. вихованню мас, зокрема на Україні, сприяють телебачення і радіомовлення, музичні журнали, вид-во "Музична Україна", Музичне товариство УРСР. В поширенні муз. культури значну роль відіграє художня самодіяльність трудящих. Див. також статті про композиторів, муз. театри, виконавські колективи, консерваторії, музичні школи і розділи Музика, Мистецтвознавство, Народна творчість у томі Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Літ.. Грубер Р. И. История музыкальной культуры, т. 1—2. М.— Л., 1941—59; История русской музыки, т. 1—3. М., 1957 —60; Грінченко М. Вибране. К., 1959; Боровик М. Музичні форми та жанри. К., 1962; Ар-хімович Л., Каришева Т., Шеф-Ферт., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики, ч. 1—2. К., 1964; Ляшенко І. Музика в житті людини. К., 1967; Історія української дожовтневої музики. К., 1969; Сохор А. Музыка как вид искусства. М., 1970; История музыки народов СССР, т. 1—5. М., 1970- 74; Павлишин С. С. Зарубежная музыка XX века. Пути развития. К., 1980; Шреєр-Ткаченко О. Я. Історія української музики, ч. 1. К., 1980. Див. також літ. до ст. Музична форма. Музичні інструменти. Музикознавство.

А. Й. Кос-Анатольський.

 

Схожі за змістом слова та фрази