Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow руз-ряс arrow РУХ ОПОРУ
   

РУХ ОПОРУ

— масовий нац.-визвольний рух народів Європи і Азії проти нім.-фашистських, італійських і японських загарбників, їхніх союзників і пособників-колабораціоністів у роки другої світової війни 1939—45; форма класової боротьби робітничого класу окупованих країн і держав "Антикомінтернівського пакту" проти фашизму й режимів, що співробітничали з ним. Назва походить від нелегальної газ. "Резистанс" ("Опір"), яку випустили 1940 в окупованому гітлерівцями Парижі франц. громадяни, наук. співробітники Музею людини А. Левиць-кий і Б. Вільде (вихідці з Росії, страчені гестапо 1942). Р. О. мав загальнодемократичний характер, об'єднував у своїх рядах усі патріотичні сили, ставив собі за мету відродження держ. і нац. незалежності. В Р. О. визначилося дві осн. течії: консервативна, очолювана бурж. партіями ("Вільна Франція", Армія Крайова та ін.), що прагнула відродити свою владу, довоєнні порядки, та демократична, яку представляли трудящі маси, що боролися за нац. і соціальне визволення. Осн. силою Р. О. був робітн. клас, керований компартіями. Р. О. передував антимілітаристський, антифашистський рух 20—30-х рр. Р. О., що виявився у масовій участі цивільного населення у воєнних діях, став характерною рисою 2-ї світової війни, складовою частиною битви прогресивного людства на чолі з СРСР проти фашизму, відіграв важливу роль у визволенні народів Європи й Азії від нім.-фашистських і японських загарбників. Масштаби Р. О. значною мірою визначалися становищем на фронтах Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45, а також політ. ситуацією та розстановкою класових сил конкретно в кожній країні. Р. О. поєднав у собі різні форми і методи боротьби: пасивний опір населення заходам окупантів, екон. саботаж на підприємствах і в с. г., зрив вивезення робочої сили до Німеччини, усну антифашист. агітацію, підпільну пресу, диверсії на підприємствах і транспорті, маніфестації у дні нац. свят, страйки, допомогу втікачам з гітлерівських катівень, організацію збройних загонів Р. О., допомогу їм і розвідці союзних армій, повстання в гетто і концтаборах. За ініціативою компартій було створено нац. (або нац.-визвольні) фронти, які об'єднали патріотичні течії різних соціальних верств. У 1941 воєнні орг-ції Р. О. було сформовано в Югославії та В'єтнамі, 1942 — в Польщі (Гвардія Людова), Греції (ЕЛАС), Франції (франтирери, макі), Болгарії, Малайї, Філіппінах (армія Хукбалахап), Бірмі, 1943 — в Італії (гарібальдійські бригади). У багатьох країнах боротьба завершилася масовими збройними повстаннями {Словацьке національне повстання 1944, Паризьке повстання 1944, Народне збройне повстання 1944 в Румунії, Вересневе народне збройне повстання 1944 в Болгарії, Травневе повстання 1945 в чеських землях, Серпнева революція 1945 у В'єтнамі, а також повстання у Бельгії (серпень 1944), Бірмі (березень 1945), Італії (квітень 1945) та ін. країнах]. Розгром рад. військами Квантунської армії (серпень 1945) і визволення ними Пн.-Сх. Китаю і Кореї дало можливість Нар.-визвольній армії Китаю очистити від япон. окупантів значну частину території своєї країни. Наприкінці 2-ї світової війни партизан. загони Р. О. виросли у нац.-визвольні армії, які налічували понад 3 млн. чол. Вони подали значну допомогу союзним арміям на європ. і азіат. фронтах, відіграли важливу роль у післявоєнних соціальних змінах у ряді країн. Вагомий внесок у європ. Р. О. зробили рад. громадяни — кол. військовополонені та цивільні особи, яких було вивезено на каторжні роботи до фашист. Німеччини і в окуповані нею країни. Антифашист. боротьба громадян СРСР на окупованих територіях Зх. Європи проходила у тісному зв'язку з боротьбою місц. патріоти, сил. В 1942 виникли рад. підпільні орг-ції в таборах при шахтах Пн. Франції та Бельгії, в районі норв. м. Бергена, збройні загони в Польщі. На тер. Німеччини рад. патріоти брали участь в організації Інтернаціонального антифашистського комітету (Лейпцігський округ), до складу якого входила рад. підпільна група на чолі з М. Румянцевим (з Донецька), Б. Лосинським і Т. Тонконог (з Павлограда); виник ряд ін. рад. підпільних орг-цій — Берлінський комітет ВКП(б), Брате рський союз військовополонених. У 1943—44 участь рад. громадян в європ. Р. О. стала масовою, було створено окремі рад. загони в складі місц. збройних формувань. У грудні 1943 у Франції під керівництвом ФКП було створено Центральний комітет радянських полонених. Він випускав листівки і відозви ("До радянських патріотів", "Тут також фронті"), розробив текст "Присяги радянського патріота", з лютого 1944 видавав газ. "Радянський патріот". Всього на тер. Франції боролося понад 5 тис. рад. громадян, бл. 60 окремих рад. партизан. загонів і груп. Кілька рад. загонів билися у Бельгії. Бл. 500 бійців налічувала бригада "За Батьківщину" (пров. Лімбург). Понад 2 тис. громадян СРСР боролося в Словаччині. Рад. люди боролися проти фашизму в складі Нар.-визвольної армії Югославії, в Греції, Норвегії, Голландії, Люксембурзі, Польщі, Румунії, Угорщині, Австрії. СРСР подавав допомогу європ. Р. О., зокрема через Український штаб партизанського руху, організував партизан. рейди на тер. Польщі та Чехословаччини. Поряд з представниками ін. народів СРСР у Р. О. активну участь брали трудящі Рад. України. В Пн. Франції групою загонів командував В. Порик, загін "Щорс" очолював Й. Калениченко (з Кагарлика), бойовими групами командували А. Ткаченко (з Канева), М. Бойко, М. Федорук, С. Кондратюк (з Вінн. обл.), в Паризькому повстанні 1944 брали участь загони І. Фомичова (з Харків, обл.), С. Ганночки (з Полтав. обл.). У Сх. Франції інтернац. роту ім. Горького (190 чол.) очолив І. Скрипай (з Черкас), загін "Ліберасьйон" — І. Самарін (з м. Ровеньок), Першим об'єднанням червоних партизанів (бл. 100 чол., утворене 1944) в Лотарінгії наприкінці війни командував В. Шило (із Запоріз. обл.), в деп. Дордонь одним з керівників місц. партизан. школи був рад. офіцер І. Пилипенко (з Черніг. обл.). Активну участь у франц. Р. О. Орали представники української трудової еміграції, вихідці із зх.-укр. земель. Багато з них були членами ФКП, учасниками Інтернаціональних бригад в Іспанії. Наприкінці 1943 вони заснували підпільний антифашист. Український народний фронт, який видавав газ. "Батьківщина", листівки, що закликали до боротьби проти фашизму. Українці-емігранти керували окремими партизан. групами. Понад 2 тис. рад. бійців билися у складі гарібальдійських бригад та ін. патріотичних загонів на тер. Італії. Окремими загонами командували М. Касьян (район Рима) з Київ. обл., харків'яни Б. Литовко (загін "Чапаєв", бригада "Фріулі") і Ф. Пономаренко (бригада "Паоло"), Н. Чорноус з Кіровограда (8-а бригада "Ро-манья"), І. Єгоров з Києва (бригада "Сінегалья"), Г. Тригуб з Полтави (бригада "Гуїдо Боскалья"). Начальником розвідки бригади "За Батьківщину І" в Бельгії був В. Кучеренко з Черкас, загонами командували Ю. Никитенко (з Черніг. обл.), І. Акимов (з Харків. обл.), Г. Чепинський (з Дніпроп. обл.), Інтернаціональний полк (1,5 тис. чол.) в Арденнах очолював Г. Велогоненко (з Дніпропетровська). Першу Радянську ударну бригаду (бл. 2 тис. чол.) в Словенії (Югославія) очолював А. Дяченко з Харків. обл., комісаром рад. підрозділу в 34-му піхотному полку 13-ї д-зії ЕЛАС у Греції був Ю. Лазаренко з Полтав. обл. Багато громадян СРСР — учасників P.O. удостоєно високих нагород тих країн, де вони боролися. Героями Рад. Союзу стали Ф. Полетаев (Італія), М. Гусейнзаде (Югославія), В. Порик. У 1951 засновано Міжнародну федерацію борців Опору (ФІР). Вона видає у Відні журн. "Об'єднаний Опір" (франц. і нім. мовами), проводить міжнар. конгреси (8-й конгрес відбувся у травні 1978 в Мінську). ФІР співробітничає з Європ. конфедерацією кол. військовополонених, Всесвітньою федерацією ветеранів війни. У багатьох країнах створені нац. Антифашист. к-ти, що борються проти загрози неофашизму і ядерної війни, за мир і демократію в усьому світі.

Літ.: Клоков В. И. Борьба народов славянских стран против фашистских поработителей (1939—1945 гг.). К., 1961; Антифашистское движение Сопротивления в странах Европы в годы второй мировой войны. М., 1962; Клоков В. I., Кудрицький А. В., Бречак I. М. Далеко від Батьківщини. К., 1968; Міжнародна солідарність в боротьбі проти фашизму. 1933—1945. К., 1970: Семиряга М. Н. Советские люди в европейском Сопротивлении. М., 1970: Против общего врага. М., 1972. А. В. Кудрицький.

 

Схожі за змістом слова та фрази