(від грец.— складений з багатьох частин)— високомолекулярні сполуки з молекулярною масою від кількох тисяч до мільйонів вуглецевих одиниць, одержувані полімеризацією або поліконденсацією. П.— не індивідуальні речовини, вони є сумішшю полімергомологів, тобто макромолекул однакової хім. будови, але різної мол. маси. Макромолекули П. утворюються із послідовно сполучених за допомогою хімічних зв'язків мол. угруповань однакової або різної хім. природи. Число цих угруповань у макромолекулі характеризує її ступінь полімеризації. За походженням П. поділяють на природні та синтетичні (поліетилен, поліпропілен, феноло-формальдегідні смоли тощо). Залежно від хім. природи вихідних речовин (мономерів) П. мають лінійну або розгалужену структуру з бічними відгалуженнями. Лінійні П. можуть складатися з одного (гомополімери) або кількох (статистичні співполімери) мономерів. Лінійними П. є блокспівполімери, у яких макромолекули різної природи послідовно зв'язані один з одним хім. зв'язками. До розгалужених належать також прищеплені П., у яких бічні відгалуження являють собою макромолекули іншої природи. Деякі П. можуть утворювати тривимірні сітки (сітчасті П.), у яких макромолекули зв'язані поперечними хім. зв'язками у просторову структуру (напр., епоксидні полімери). Залежно від хім. природи бувають органічні й неорганічні полімери. Органічні поділяють на карболанцюгові (осн. ланцюг побудований тільки атомами вуглецю) й гетероланцюгові (включають в ланцюг атоми ін. елементів). При достатньо високому ступені полімеризації П. проявляють особливі, характерні лише для них властивості, напр. високоеластичність. П. можуть бути кристалічними й аморфними, причому для аморфних П. характерні три фіз. стани: склоподібний, високоеластичний та в'язкотекучий. П. здатні при витягуванні утворювати високоорієнтовані структури, тобто тіла, в яких осі довгих ланцюгових молекул мають переважну орієнтацію вздовж певних напрямів (напр., волокна). Осн. особливістю П. є те, що їхні макромолекули можуть змінювати свою форму під дією мех. і теплових факторів, внаслідок чого при певних умовах вони проявляють здатність до великих зворотних деформацій під впливом невеликих навантажень. П. становлять основу пластичних мас, гуми, синтетичних і штучних волокон, клеїв, лакофарбових матеріалів тощо.
Літ.: Бреслер С. Е., Ерусалимский Б. Л. Физика и химия макромолекул. Л., 1965: Каргин В. А., Слонимский Г.Л. Краткие очерки по физико-химии полимеров. М., 1967; Ліпатов Ю. С, Нізельський Ю. М. Світ молекул-велетнів. К., 1972.
Ю. С. Ліпатов.
