(від франц. - розбирати, відгадувати) — 1) Прочитання тексту, написаного умовними знаками (шифром), тайнописом. Шифрація та Д. використовувалися з давніх-давен. Відомо, Що Гай Юлій Цезар (100—44 до н. е.) листувався з Марком Тулієм Цицероном (106—43 до н. е.) за допомогою шифрованих послань. З Д., зокрема, мають справу юристи, розслідуючи протиправну діяльність, коли ті, хто порушує закон, прагнуть утаємничити свої дії. Проблеми шифрації та Д. виникають також у сфері екон. діяльності, в політиці, у міжнар. відносинах і пов'язані насамперед з проблемами гарантування інформаційної безпеки, збереження держ. таємниці, захисту інтелектуальної власності тощо. Широке застосування комп'ютерів у різних сферах людської діяльності (напр., у банківській справі) дало поштовх розвитку методів шифрації та Д. Як свідчить практика, до кожного шифру чи пароля — у банківських системах або у базах даних розвідувальних служб — добирають власний ключ.
Широкому застосуванню шифрів завдячує своїм виникненням спец, наукова дисципліна — криптологія. Вона складається з двох частин — криптографії, що досліджує методи шифрації та перевіряє істинність шифрованих повідомлень, та криптоаналізу, який займається прочитуванням шифрованих повідомлень.
2) Розпізнавання об'єктів і місцевості на наземних та косм. фотознімках.
3) Реконструкція систем давньої писемності, Знання про яку втрачено.
М. С. Бургін.
