Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow унк-уя arrow УРУГВАЙ
   

УРУГВАЙ

Східна Республіка Уругвай — держава на Пд. Сх. Південної Америки. Омивається водами Атлантичного ок. В адм. відношенні поділяється на 19 департаментів.

Державний лад. У.— республіка. Після держ. перевороту 1973 дію конституції припинено, законодавчий орган — Генеральну асамблею розпущено; законодавчі функції здійснює Держ. рада. Глава держави і уряду — президент, призначуваний військовими. Широкі повноваження має створена 1973 Рада нац. безпеки у складі командуючих 3 родами військ, міністрів внутр. і закордонних справ, оборони, фінансів тощо. Природа. Берегова лінія розчленована мало. Береги низовинні, лагунного типу. Центр. частину країни займає рівнина, оточена погорбованими височинами заввишки до 473 м. Вздовж узбережжя простягається заболочена низовина. Найвища точка — гора Пан-де-Асукар (вис. 501 м) на крайньому Пд. країни. Поклади залізомарганце-вої, мідної, свинцевої руд, золота, срібла, тальку, виробного каміння. Клімат субтропічний, вологий. Пересічна т-ра найхолоднішого місяця (липня) від +10 до +12°, найтеплішого (січня) від +22 до +24°. Опадів 1000—1200 мм на рік. Найбільша річка — Уругвай з притокою Ріо-Негро (в нижній течії судноплавні). Переважають ландшафти савани, по долинах річок — галерейні вічнозелені ліси. В країні створено нац. парки Пасо-дель-Пуерто і Рузвельт.

Населення. Осн. населення — уругвайці (2,6 млн. чол., або 96,5 %, 1980, оцінка) — нащадки переважно ісп. (частково і португ.) колоністів 16 — 18 ст., які змішалися з індіанцями і неграми, а також нащадки іммігрантів 19 ст. з Іспанії, Італії, Франції та ін. європ. країн. Живуть також метиси, негри й мулати. Держ. мова — іспанська. Пересічна густота нас— 15,6 чол. на 1 км2 (1981). Міське нас. становить 83 % 0975). Найбільші міста: Монтевідео, Пайсанду, Сальто, Рівера.

Історія. В давні часи тер. У. населяли племена індіанців. На поч. 16 ст. на його території з'явилися ісп. колонізатори. В 1776 ця територія ввійшла до ісп. віце-королівства Ла-Плата під назвою пров. Сх. Берег. У ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 було проголошено (1815) незалежність У. від Іспанії. В 1821—25 У.— під владою Бразілії. В 1825 став незалежною д-вою. В 2-й пол. 19 ст. з розвитком капіталістичних відносин у країні почав формуватися пролетаріат. У 1875 створено Міжнар. об'єднання трудящих (з 1885 — Федерація трудящих У.), 1896 засновано Соціалістичну партію (до 1904— Робітн. соціалістичний центр). Перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції активізувала революц. рух у країні. В 1920 засновано Компартію У. (КПУ). В 1926 встановлено дипломатичні відносини з СРСР (розірвані урядом У. 1935, відновлені 1943). В 1933 в країні правими силами вчинено реакційний переворот і встановлено режим диктатури. Уряд, що перебував при владі 1938—42, відновив конституційний режим. Під час другої світової війни 1939—45 У. додержувався нейтралітету, а 1945 оголосив війну фашист. Німеччині та Японії. В 1942 з ініціативи КПУ було організовано масовий рух допомоги СРСР та його союзникам. У післявоєн. період уряди, що перебували при владі, підтримані США, проводили реакційний курс. У країні активізувався робітн. рух. У 1949 США нав'язали У. нерівноправний екон. договір, 1952 У. підписав з США воєн. пакт. У 1962 з ініціативи КПУ було створено Лівий фронт визволення (ФІДЕЛ), 1964 — Нац. конвент трудящих. Намагаючися стримати зростання робітн. і демократичного руху в країні, уряд запровадив "надзвичайні заходи безпеки", які діяли (з перервами) до 1973. В кін. 60—на поч. 70-х рр. у зв'язку з поглибленням соціально-екон. кризи, що викликала в країні масовий рух протесту (страйки 1966, 1968—69, 1970, І971), правлячі кола У. почали проводити політику репресій щодо робітн. і демократичного руху. В лютому 1971 з ініціативи КПУ створено Широкий фронт — коаліцію патріотичних і демократичних сил У. Однак 27.VI 1973 реакційне крило командування збройних сил вчинило в країні військ. переворот і встановило військ. реакційний режим. Було розпушено парламент, заборонено діяльність політ. партій і профспілок, розпочато масові репресії проти демократич. сил. Трудящі У. продовжують боротьбу за об'єднання всіх лівих і опозиційних сил країни, проти військ. диктатури. В зовн. політиці уряд У., що прийшов до влади у вересні 1981, проводить проімперіалістичний курс. З 1945 У.— член ООН. У. — член Організації американських держав, Латиноамериканської економічної системи, Латиноамер. асоціації інтеграції (до 1980— Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі).

Є. Г. Лапшев.

Політичні партії, профспілки. Партія "Колорадо" (Батльїстська; за прізвищем її кол. лідера X. Батльс-і-Ордоньєса), засн. в 19 ст. Правляча. Виражає інтереси великої торг.-пром. і фінанс. буржуазії. Національна партія "Бланко", засн. в 19 ст. Виражає інтереси великих латифундистів і промисловців. Християнсько-демократична партія (ХДП), засн. 1962. Соціалістична партія Уругваю (СПУ), засн. 1896, організаційно оформилася 1911. Комуністична партія Уругваю (КПУ), засн. 1920. Лівий фронт визволення (ФІДЕЛ), засн. 1962. Об'єднує прогресивні сили -У. Широкий фроні, засн. 1971. Об'єднує демократичні і патріотичні сили У. (КПУ, ФІДЕЛ, ХДП, СПУ та ін. партії і орг-ції). Національний конвент трудящих (НКТ), засн. 1964. Входить до ВФП. Після держ. перевороту 1973 діяльність КПУ, СПУ, ФІДЕЛ, НКТ та ряду ін. партій і орг-цій заборонено.

Господарство. У.— індустр.-агр. країна, г-во якої спеціалізується на експортному виробн. тваринницької продукції. В економіці значні позиції займають іноз. монополії, зокрема США. Державно-капіталістичному сектору належать частина банків, електростанцій, залізничного та авіатранспорту, зв'язок, окремі пром. підприємства. Для економіки У. характерні кризові явища — низькі темпи щорічного приросту валового внутр. продукту, що відстають від приросту населення, постійне зростання вартості життя, хронічне безробіття

(12,8 % економічно активного населення, 1982). У пром-сті створюється 23,1 % валового внутр. продукту. В невеликій кількості видобувають графіт, граніт, мармур, буд. матеріали. Провідні галузі обробної пром-сті — харчосмакова (переважно м'ясохолодобійна та м'ясоконсервна) і текстильна (гол. чин. вовнова). Підприємства металург., автоскладальної, нафтопереробної, хім., металообр., гумової, цем., шкіряно-взут. пром-сті. Виробн. електроенергії — 3,5 млрд. кВт · год (1982). Гол. пром. центр — Монтевідео.У с. г. зайнято 18 % працездатного населення і створюється 10,7 % валового внутр. продукту. Переважає велике поміщицьке землеволодіння. Більшість с.-г. угідь під пасовищами і луками. Гол. галузь с. г.— пасовищне тваринництво. Хижацьке використання природних пасовищ і недостатній зоотех. рівень значно знижують його продуктивність. Розводять переважно (поголів'я, млн., 1982): велику рогату худобу — 11,4 і овець — 23,4, а також свиней — 0,4. В 1982 було вироблено (тис. т): молока — 530, вовни — 71,0; вилов риби — 145 тис. т. Рослинництво не забезпечує потреб країни. Вирощують пшеницю, кукурудзу, овес, ячмінь, рис, сорго; з тех. культур— арахіс, цукр. тростину, соняшник та ін.

Транспорт розвинутий слабо. Довж. (тис. км, 1982): з-ць — бл. 3, автошляхів — 10,0 (з них 2,0 — з твердим покриттям). Гол. мор. порт і міжнар. аеропорт — Монтевідео.З У. вивозять продукти тваринництва, деякі прод. товари, шкіри та шкіряні виробн. вовну тощо;довозять мінеральну сировину (зокрема, нафту), хім. товари, чорні метали, машини і устаткування, трансп. засоби. Осн. торг. партнери — Бразілія, США, ФРН, Аргентіна. Грош. одиниця — уругв. песо. За курсом Держбанку СРСР 100 уругв. песо = 1,77 крб. (лютий 1984).

Н. Ф. Щербина.

Медичне обслуговування. В 1976 в країні було 11,9 тис. лікарняних ліжок (42,7 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу 1975 подавали бл.4,0 тис. лікарів (14,3 лікаря на 10 тис. ж.). У 1972 працювали 1,3 тис. зубних лікарів. Підготовку мед. кадрів здійснює мед. ф-т Респ. ун-ту в Монтевідео і 2 мед. уч-ща.

А. М. Сточик.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Частина дорослого населення неписьменна. У 1980 9 % дітей шкільного віку не відвідувало школу, незважаючи на те, що навчання в усіх типах навч. закладів безплатне. Поч. школа 6-річна, середня — 6-річна (3 + 3). Обов'язковим є навчання у поч. і молодшій серед. школах. Поряд з державними існують приватні загальноосв. заклади. В 1975/76 навч. р. було 2210 держ. поч. шкіл (316,4 тис. учнів), 135 держ. серед. шкіл (112 тис. учнів). На базі першого ступеня серед. школи працюють 3-річні профес-тех. школи й пед. уч-ща. Є численні духовні семінарії. Вищу освіту здобувають гол. чин. у Респ. ун-ті в Монтевідео (засн. 1849; 1982/83 навч. р.— 34 тис. студентів), при якому працюють консерваторія, бібліотечна школа, школа соціальної допомоги, ін-т технології й хімії, нац. школа красних мистецтв. Спеціальними навч. закладами підвищеного типу с Ун-т праці в Монтевідео (засн. 1878; 1982/83 навч. р.— 50 тис. студентів), коледж мистецтв і ремесел та ін. Н.-д. діяльність у країні координує Нац. рада наук. і тех. досліджень. Працюють Ін-т географії й історії (засн. 1843), Хіміко-фарм. асоціація (засн. 1888), Ген. управління метеорології (засн. 1912), центр с.-г. досліджень "Альберто Бергер" (засн. 1914), Астр. обсерваторія (засн. 1928), Ін-т біології (засн. 1932), Ін-т хім. пром-сті (засн.1935), Нац. комісія з атомної енергії (засн. 1955), Онкологічний ін-т (засн. 1960), Нац. інженерна академія (засн. 1965) та ін. Найбільші б-ки: Нац. б-ка (засн. 1816), Нац. б-ка конгресу (засн. 1929), Центр. пед. б-ка (засн. 1888) — у Монтевідео. Найбільші музеї: Нац. музей красних мистецтв (засн. 1911), Нац. істор. музей (засн. 1900), Нац. музей природничої історії (засн. 1837), Пед. музей (засн. 1888) — у Монтевідео, Музей індіанця в Такуарембо.

Л. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 в У. видавалося понад 20 щоденних газет. В країні діє сувора цензура преси. Найважливіші газети: "Діа" ("День", з 1886), "Діаріо" ("Щоденна газета", з 1923), "Маньяна" ("Ранок", з 1917), "Паїс" ("Країна", з 1918). Друк. органи Компартії У. (видаються нелегально) — газ. "Карта семаналь дель партідо комуніста" ("Тижневий огляд комуністичної партії", з 1974), теор. журн. "Енсайос" ("Нариси", з 1974). Держ. служба Національного управління зв'язку контролює радіомовлення і телебачення У. Телебачення — з 1956.

Література розвивається ісп. мовою. Перша рукописна пам'ятка "Меморіал" (1779, опубл. на поч. 20 ст.) Переса Кастельяно — зразок епістолярно-істор. прози. Худож. л-ру започаткували класицистська поезія X. Прего де Олівера, К. Вільядемороса та п'єса X. П. Мартінеса "Бездоганна вірність, або Відомщений Буенос-Айрес" (1808). У період боротьби за незалежність виникла л-ра гаучо, що заглиблюється в усну нар. творчість гаучо (жителів степів). Вірші найвідомішого її представника Б. Ідальго (1788—1822) викривали ісп. колонізаторів і соціальну несправедливість. Розвивалася й т. з. академічна л-ра, що спиралася на традиції європ. класицизму, її поезія зібрана в першу в уругв. л-рі антологію "Східний Парнас" (т. 1—3, 1835—37). Найвизначніший представник цього напряму — автор нац. гімну У. та "Історичного щоденника облоги Монтевідео" (1812 — 14; зібрання матеріалів про історію та побут уругв. народу) Ф. Акунья де Фігероа. З 30—40-х рр. до кін. 19 ст. в л-рі панував романтизм. Л-ра виступала проти ісп. "духовного колоніалізму". Поетичні збірки і кілька романів присвятив життю гаучо і боротьбі проти португ. окупації А. Магаріньйос Сервантес. Із серед. 70-х рр. значну роль у культур. й літ. житті У. відігравало співтовариство вчених і письменників ліберально-просвітительського й антиклерикального спрямування "Атенеум", з якого вийшло друге покоління романтиків (М. Лафінур, О. Мораторіо,

Е. Регулес та ін.). Літераторам "Атенеума" протистояв засновник сучас. уругв. прози Е. Асеведо Діас—автор істор. романів "Ісмаель" (1888), "Клич слави" (1893) та ін., в яких подано ідеалізоване зображення життя гаучо. X. де Віана в оповіданнях, К. Рейлес у романах змалювали похмуру натуралістичну картину існування гаучо. На межі 19 і 20 ст. в боротьбі а модернізмом розвивалася поезія на теми села X. Алонсо-і-Трельсса га Ф. Сільви Вальдеса, поетес Дельміри Агустіні та Хуани де Ібарбуру — прихильниць емансипації жінки. На цей період припадає й діяльність автора відомого в світовій л-рі есе "Арієль" (1900) X. Е. Родо, який виступав за духовно-культурну єдність країн Лат. Америки, визначного уругв. драматурга Ф. Санчеса. В 20-х рр. досягла найвищого розвитку творчість видатного новеліста О. Кі-роги. В кін. 20-х рр. склалася група поетів і прозаїків, творчість яких була спрямована проти основ бурж. суспільства (X. Ортіс Саралега, І. Переда Вальдес,

П. Л. Іпуче). З кін. 30-х рр. і особливо після 2-ї світової війни загострюються викривальні мотиви в л-рі. Гостросоціальне звучання мали романи Е. Аморіма, А. Д. Гравіни, М. Бенедстті та ін. У 60—70-х рр. інтенсивно розвивалася поезія, сповнена високого гуманізму та філософічності, що розробляла традиційні нац. теми, зокрема тему гаучо. Представниками її є X. Куна, А. Беренгер, М. Біанчі, X. Медіна Відаль та ін., у творчості яких посилюється соціально-прогресивний пафос.

Укр. й рос. мовами перекладено твори Е. Аморіма, А. Д. Гравіни,

О. Кіроги та ін. уругв. письменників. В С. Харитонов.

Архітектура. В колоніальний період (16 — поч. 19 ст.) в У. споруджували укріплення, церкви, міські будівлі з елементами стилю барокко і класицизму (Муніципальний музей красних мистецтв у Монтевідео, 1804—08, арх. Т. Торібйо). З серед. 19 ст. почали будувати в дусі європ. еклектизму, а на поч. 20 ст.— у стилі модерн. У серед. 20 ст. реконструйовано Монтевідео. Споруджено багато висотних будівель і курортних комплексів (арх. X. Віламахо та ін.).

Образотворче мистецтво У., на відміну від ін. латиноамер. країн, майже повністю склалося у новий час. З давнього часу збереглися камені у вигляді птахів, зооморфні керамічні посудини, на-скельні піктограми з постатями людей і тварин. У 1-й пол. 19 ст. тут працювали переважно іноз. майстри — англієць Е. Е. Відал, німець І. М. Ругендас, француз

А. д'Астрель, іспанець X. М. Беснес-і-Ірігойєн та ін. формування нац. школи 2-ї пол. 19 ст. пов'язане з іменем X. М. Бланеса (істор. полотна, батальні та жанрові сцени, портрети). В цей час почався розвиток скульптури (Дж. Ліві, Д. Мора). В У. працювали художники Д. Еккет, пізніше — К. М. Еррера і К. А. Кастельянос. У 40—50-х рр. 20 ст. в У. поширилися різні формалістичні течії. Серед сучас. прогресивних митців — А. Ернандес, К. Паес Віларо, Г. Ласаріні, Л. Массей, Е. Діас Єпес,

Н. Бердія та ін.

Музика. Гол. формами індіан. музики були трудові, військові та обрядові пісні й танці. Муз. інструменти: дерев'яний барабан, труба (з рогів та кісток тварин), тростинна флейта (пінкільйо), мор. раковина; брязкальця (марака), ксилофон (маримба), муз. лук. З 16 ст. з'явилися форми ісп. музики. Поширювані нар. співаками паядорами, вони набули специфічного колориту, нац. своєрідності. В нар. музиці переважають розміри 3/4 і 6/8, синкоповані й перемінні ритми, контрастна зміна темпів. Пісенні жанри — тристе, відала, естило, мілонга; танці — гато, сьєліто, перикон, куандо, ранчера. Профес. музика розвивалася з 1-ї пол. 17 ст. переважно як церковна. Світська музика 18 ст. представлена іспан. та італ. аріями, тонадильями, танцями — контрдансом, менуетом, гавотом тощо, з кін. 19 ст.— танго. В 1827—53 було утворено 6 філармонічних т-в. Серед композиторів серед. 19 — 1-ї пол. 20 ст.— Т. Хірібальді (перша уругв. опера "Парижанка", 1878), Л. Самбусе-ті (автор першої уругв. симфонії; заснував Ін-т Верді, 1890, Бетховенське т-во і симф. оркестр, 1897, Нац. симф. оркестр, 1908), Е. Фабіні (засн. консерваторію в Монтевідео, Асоціацію камерної музики, 1910; автор симф. і хорових творів, балетів), А. Брокуа (опери, ліричні драми), Л. Клю-зо Морте (симф. твори), В. Асконе та Г. Санторсола (інструм. музика), А. Сор'яно (симф. твори). Серед сучас. музикантів: композитори Е. Тосар, Л. Біріоті, Р. Шторм, К. Естрада (виступав у СРСР), С. Серветі; диригент X. Протасі, піаністи У. Бальцо, Н. Маріньйо; гітарист X. Оянгу-рен; співачка В. Кастро.

Театр. Перші вистави в Монтевідео здійснені в кінці 18 ст. В 1793 тут було відкрито Будинок комедії, в якому епізодично влаштовували театральні вистави. Серед драматургів 19 ст. — Б. Ідальго, Е. Фахардо, Ф. X. де Ача. В 1856 збудовано театр "Соліс". Розквіт нац. театру пов'язаний з творчістю драматургів Ф. Санчеса і Е. Еррери, твори яких гостро викривають бурж. суспільство. В 20-х рр. сценічне мист. і драматургія У. перебували під впливом модерністських течій, театри стали переважно комерційними. В 30—40-х рр. в У. виник рух "незалежних театрів" ("Комедія насьйональ", "Ель Гальпон", "Театро уно", "Театро універсітаріо", "Театро дель сур", "Міський театр Монтевідео"), що, на відміну від існуючих комерційних театрів, ставлять класику та кращі твори нац. драматургів — М. Бенедетті, К. Маггі, І. Кортінаса та ін. Серед відомих театр. діячів — С.Коррієрі, X. Савала Муньїс, А. дель Чйопо, X. Ортіс, Ф. Вольф, А. Ларрета та ін. З 1949 діє Школа драм. мистецтва (створена актрисою М. Ксіргу, керівник — X. Еструч).

Кіно. Перший короткометражний фільм "Велогонка на велодромі Аррайо Секо" зняв 1898 іспанець Ф. Олівер. Перша повнометражна картина — "Кулаки і благородство" (1919, реж. X. Борхес). Серед відомих кінотворів "німого" кіно — "Маленький герой з Арройо де Оро" (1929, реж.

К. Алонсо). Звукові фільми, переважно комедії, виходять з 1936. Пожвавлення кінодіяльності відбулося на поч. 50-х рр. У 1950 створено Ін-т кінематографії. Проводяться конкурси короткометражних фільмів. У 60-х рр. набули поширення стрічки політ. спрямованості: "Не знайдеш такої країни, як Уругвай" (1960, реж. У. Уліве), "У Празі" (1964), "Карлос" (1966), "Мені подобаються студенти" (1968; усі— реж. М. Андлер), "Вибори" (1967, реж. У. Уліве та М. Андлер; присвячений темі викриття політ. махінацій властей), повнометражний фільм "Ай, Уругвай!" (1971, новели різних режисерів). З 1973, з встановленням військ. диктатури, кіновиробництво в У. практично припинилося.

Т. М. Вєтрова.

Літ.: Арисменди Р. Ленин, революция и Латинская Америка. Пер. с исп. М., 1973; Волков А. В. Уругвай. М., 1974; Климаты Южной Америки. Л., 1977; Березова А. С. Уругвай: аграрные отношения. М., 1974; Поэты Уругвая. Пер. с исп. М., 1974: Полевой В. М. Искусство стран Латинской Америки. М., 1967; Эрнандес А. Из истории живописи Уругвая. "Искусство", 1960, № 10; Рела В. Заметки об уругвайском театре. "Латинская Америка". 1973. № 2.

уругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.uaуругвай - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази