Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мир-міл arrow МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
   

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

— галузь міжнародного права; сукупність міжнар. принципів і норм, спрямованих на охорону навкол. середовища і рац. використання природ, ресурсів. У значенні М. п. н. с. вживаються також термінол. конструкції «міжнародне енвайронментальне право», «міжнародне екологічне право» тощо. Галузь є складним правовим утворенням і перебуває у процесі становлення. Частина її принципів і норм тяжіє до ін. галузей міжнар. права, особливо до морського, повітряного і космічного. Водночас система М. п. н. с. має стійкі взаємозв'язки, свої внутр. структуру, нормативну основу і джерела. Предмет цього виду права — міжнар. екол. відносини. Вони стосуються переважно використання та охорони міжнар. природних об'єктів і ресурсів — Світового ок., міжнар. річок, атмосфери Землі, косм. простору, мігруючих видів диких тварин і птахів тощо.

Суб'єктами М. п. н. с. виступають насамперед д-ви, а також урядові і неуряд. організації. Спец, органом з організації міжнар. співробітництва у цій галузі є Програма ООН з навколишнього середовища (з 1972).

Джерела М. п. н. с. — міжнар. двосторонні та багатосторонні договори, угоди, конвенції, декларації, хартії тощо. Принципові засади цього права закріплені, зокрема, у Стокгольм. Декларації ООН з проблем навколишнього середовища 1972, Декларації Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище і розвиток 1992, Всесвітній хартії природи, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975. До цих засад, зокрема, належать: зобов'язання держав вживати заходів щодо охорони навкол. середовища; рац. використання природ, ресурсів; заборона воєнного або будь-якого ін. ворожого використання засобів впливу на приро дне середовище; неприпустимість радіоакт. забруднення довкілля; взаємодопомога держав за надзвичайних екол. обставин; вільний обмін міжнар. екол. інформацією; вирішення еколого-правових спорів мир. засобами; застосування між-нар.-правової відповідальності держав за шкоду, завдану навколиш. середовищу, тощо. За характером джерела М. п. н. с. поділяють на загальносвітові й регіональні. До першої групи належать: Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного надбання 1972, Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення, 1973, Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977, Конвенція про охорону міфуючих видів диких тварин 1979, Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 та Монреальський протокол до неї 1987, Конвенція про біорізноманіття 1992, ряд конвенцій і договорів з мор. і косм. права. Друга група джерел представлена регіональними міжнар. актами екол. характеру. Це — Конвенція про захист річки Рейн від забруднення хімічними речовинами 1976, Європейська конвенція про транскордонне забруднення атмосферного повітря на великі відстані 1979, Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ їх мешкання в Європі 1979, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992, Угода про взаємодію у галузі екології і охорони навколишнього природного середовища 1992 між державами — членами СНД, Європейська конвенція про цив. відповідальність за шкоду, завдану навколишньому середовищу небезпечною для нього діяльністю, 1993 тощо. Україна є учасницею багатьох міжнар. договорів і конвенцій, бере активну участь у міжнар. екол. співробітництві. Курс М. п. н. с. є частиною навч. дисципліни міжнар. права, що викладається у вищих навч. закладах України.

Літ.: Тимошенко А. С. Формирование и развитие междунар. права окружаюшей средьі. М., 1986; Малише-ва Н. Р. Гармонізація екол. зак-ва в Європі. К., 1996.

Ю. С. Шемшученко.

 

Схожі за змістом слова та фрази