— тринадцята буква українського алфавіту. Є в багатьох алфавітах, створених на слов'яно-ки-риличній графічній основі. Запроваджена 1735 Академією наук і мистецтв під час остаточного оформлення рос. гражданського шрифту. В сучас. укр. мові буквою "й" позначають середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним "о" (гайок, його), а також нескладовий голосний "і" (ї) в кінці складу після голосного (мій, сяйво).
