—керівний орган іноземців-комуністів, які входили до лав РКП(б) і брали участь у боротьбі за владу Рад на тер. Рад. країни. Затверджена ЦК РКП (6) у травні 1918. Перебувала в Москві. Першим головою федерації був Б. Кун. До складу її на поч. 1919 входили англо-амер., болг., нім., рум., угор., франц., чехословацька, юго-слов'янська комуністичні групи. Під керівництвом Центр. федерації з допомогою парт. органів створювалися і діяли її відділи на місцях (див., зокрема, Федерація іноземних груп на Україні). Федерація вела роботу по революц. вихованню кол. військовополонених, усіх зарубіжних трудящих, що перебували на території Рад. країни, активно пропагувала марксистсько-ленінські ідеї через пресу та листівки іноз. груп, шляхом усної інформації. Брала участь у формуванні інтернац. частин Червоної Армії, в політ. роботі серед військ інтервентів, займалася відправкою на батьківщину комуністів-інтернаціоналістів. Зробила внесок у створення Комуністичного Інтернаціоналу. Припинила діяльність у лютому 1920, коли при парт. к-тах почали створюватися нац. бюро агітації і пропаганди. Про свою діяльність федерація звітувала VIII з'їздові РКП(б). У доповіді на з'їзді В. І. Ленін відзначив, що робота іноз. груп "становила одну з найважливіших сторінок у діяльності Російської комуністичної партії" (Повне зібр. тв., т. 38, с. 145).
Літ.: Интернационалисты. Трудящиеся зарубежных стран — участники борьбы за власть Советов. М., 1967.
