Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow михайло-між arrow МІЖНАРОДНИЙ КОМУНІСТИЧНИЙ РУХ
   

МІЖНАРОДНИЙ КОМУНІСТИЧНИЙ РУХ

— бойовий авангард робітн. класу, трудящих усіх країн, найпрогресивніша і найвпливовіша політ. сила сучасності в боротьбі за революц. перебудову суспільства, за мир, демократію і нац. незалежність, за торжество соціалізму і комунізму. Першою міжнар. комуністичною орг-цією був створений 1847 К. Марксом і Ф. Енгельсом Союз комуністів, який став зародком комуністичної партії, першою формою міжнар. єдності пролетаріату. В програмі Союзу — "Маніфесті Комуністичної партії" вперше в історії чітко визначено мету робітн. класу — повалення панування буржуазії, завоювання політ. влади і побудова комуністичного суспільства. Бойовий заклик "Маніфесту" "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" став девізом пролетаріату всього світу. Дальшим кроком М. к. р. була діяльність Інтернаціоналу 1-го (1864—76), який об'єднав передових представників пролетаріату майже 20 країн, сприяв поширенню революц. теорії, зробив перші кроки на шляху поєднання наук. соціалізму з робітн. рухом у міжнар. масштабі. Духовним дітищем 1-го Інтернаціоналу була Паризька комуна 1871. 1-й Інтернаціонал, за висловом В. І. Леніна, "заклав фундамент міжнародної організації робітників для підготовки їх революційного натиску на капітал..., фундамент пролетарської, міжнародної боротьби за соціалізм" (Повне зібр. тв., т. 38, с. 292—293). Активізації робітн. руху сприяло створення Інтернаціоналу 2-го (1889—1914) — міжнар. об'єднання соціалістич. партій і орг-цій. У перший період своєї діяльності, коли його роботу спрямовував Ф. Енгельс, 2-й Інтернаціонал відіграв значну роль у розширенні міжнар. зв'язків робітн. класу, в ідейному розгромі противників наук. соціалізму. Проте після смерті Ф. Енгельса (1895) в більшості партій 2-го Інтернаціоналу керівництво захопили правоопортуністичні елементи. В нових істор. умовах, на рубежі 19—20 ст., коли капіталізм переріс у найвищу і останню стадію — імперіалізм, боротьбу проти всіх різновидів опортунізму, за чистоту і дальший розвиток марксизму, за торжество революц. напряму в міжнар. робітн. русі очолив В. І. Ленін. В цей період центр світ. революц. руху перемістився в Росію. Узагальнивши досвід боротьби рос. робітн. класу, досвід міжнар. пролет. руху, В. І. Ленін всебічно розвинув революц. вчення, збагатив принципово важливими положеннями всі складові частини марксизму, відкрив новий етап у його розвитку. Неоціненною ідейно-теор. зброєю революціонерів усіх країн стало ленінське вчення про партію, про соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату, про класових союзників пролетаріату в боротьбі за демократію і соціалізм, про нерозривний зв'язок соціального і нац. визволення, про шляхи будівництва нового суспільства. Створення В. І. Леніним 1903 партії нового типу — більшовицької партії — стало поворотним пунктом у рос. і міжнар. робітн. русі. Більшовики повели рішучу боротьбу проти будь-яких проявів опортунізму і ревізіонізму. З поч. 1-ї світ, війни, коли опортуністичне керівництво 2-го Інтернаціоналу остаточно зрадило інтереси пролетаріату, В. І. Ленін. більшовицька партія підняли прапор боротьби за згуртування всіх революц., інтернаціоналістських сил, за відновлення марксистської ідейно-теор. основи міжнар. робітн. руху, за розрив з соціал-шовінізмом і центризмом. Важливу роль у цьому відіграли Ціммервальдська конференція (1915) і Кінтальська конференція (1916) соціалістів-інтернаціоналістів, на яких В. І. Ленін і більшовики виступили проти війни, викрили зраду лідерів 2-го Інтернаціоналу, відстоювали марксистські позиції в робітн. русі. Здійснена 1917 під керівництвом партії Леніна Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила нову епоху в історії людства — епоху переходу від капіталізму до соціалізму в світ. масштабі. На істор. арену вийшла якісно нова революц. сила — правлячий і державно організований робітн. клас, що розпочав будівництво соціалістич. суспільства. Перемога Великого Жовтня, утворення і зміцнення першої в світі соціалістичної д-ви поклали початок новому етапові в розвитку міжнар. комуністичного і всього революц. руху, прискорили виникнення в багатьох країнах марксистсько-ленінських партій — авангарду пролетаріату . Якщо 1917 в світі існувала лише одна комуністична партія — РСДРП (більшовиків), то 1918 кількість їх зросла до 10, 1921 — до 34, 1928 їх налічувалось 46, а 1935 була вже 61 комуністична і робітн. партія. В 1919 з ініціативи В. І. Леніна було засновано 3-й, Комуністичний Інтернаціонал. Основоположне значення для успішної його роботи, дальшої творчої розробки стратегії і тактики М. к. р. мали діяльність і праці В. І. Леніна, зокрема "Пролетарська революція і ренегат Каутський", "Дитяча хвороба ,,лівизни" в комунізмі", його доповіді та промови на конгресах Комінтерну. "Вироблені Леніним ідейно-теоретичні, політичні й організаційні принципи і сьогодні лежать в основі діяльності революційних партій робітничого класу, допомагають боротися і перемагати" (постанова ЦК КПРС "Про 110-у річницю з дня народження В. І. Леніна" К., 1979, с. 6).

За час своєї діяльності (1919—43) Комінтерн відіграв величезну роль у згуртуванні бойових сил міжнар. робітн. класу та становленні і зміцненні молодих комуністич партій на принципах марксизму-ленінізму, у розгортанні М. к. р. Він озброїв комуністів тактикою єдиного робітн. і народного фронту, які стали важливими засобами боротьби проти фашизму і війни, за соціальне і нац. визволення. Під керівництвом Комінтерну діяв ряд міжнар. прогресивних орг-цій: Комуністичний Інтернаціонал Молоді, Червоний Інтернаціонал Профспілок (Профінтерн), Селянський Інтернаціонал, Спортивний Інтернаціонал та ін. У 1941 нім. фашизм і його союзники — ударна сила світового імперіалізму — силою зброї намагалися розгромити М. к. р. і його оплот — Союз РСР (див. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—45). Очолюваний КПРС рад. народ виступив як гол. сила антигітлерівської коаліції, що забезпечила перемогу над фашизмом і внесла вирішальний вклад у справу визволення народів від фашист. ярма. В роки другої світової війни 1939—45 комуністичні партії були організаторами і керівниками антифашист. боротьби, керівною силою Руху Опору. Визначний вклад комуністів у боротьбу проти фашизму, їхнє самовіддане служіння справі трудящих сприяли швидкому зростанню чисельності й авторитету компартій. За час війни чисельність лав М. к. р. зросла майже в 5 раз і досягла (1945) 20 млн. комуністів. Післявоєнний період характеризувався дальшим зростанням організованості й класової свідомості міжнар. робітн. класу, посиленням впливу комуністичних партій у робітн. русі, в політ. житті. Під керівництвом компартій у ряді країн Європи, Азії, Лат. Америки перемогли соціалістичні революції. Утворилася світова система соціалізму, яка стала вирішальним фактором розвитку людства. На новий ступінь піднявся робітн. рух у капіталістич. країнах. У деяких з них (Франція, Італія, Фінляндія та ін.) комуністи, підтримувані широкими нар. масами, ввійшли до складу урядів. Під впливом М. к. р. розгорнувся національно-визвольний рух, внаслідок якого зазнала краху колоніальна система імперіалізму На руїнах кол. колоніальних імперій виникли десятки нових самостійних держав. Розвиваючись під прапором марксизму-ленінізму, М. к. р. перетворився на справді всесвітню, найвпливовішу політ. силу, найважливіший фактор сусп. прогресу, світового революційного процесу. Комуністичні і робітн. партії діють у 94 країнах, об'єднуючи понад 75 млн. чол. (1980), в т. ч. 4,5 млн.—у краї нах несоціалістичної частини світу. Невід'ємною складовою частиною М. к. р. є Комуністична партія Радянського Союзу. Гол. завоювання М. к. р.— створення і зміцнення світової системи соціалізму. В соціалістич. країнах діє найчисленніший загін комуністів. Будучи правлячими партіями, комуністичні партії країн соціалістичної співдружності спрямовують творчу діяльність трудящих на побудову соціалізму і комунізму, розв'язують складні завдання розвитку економіки, зміцнення нових соціальних відносин, комуністичного виховання народу, забезпечення захисту завоювань революції і миру на планеті. Втілюючи наук. соціалізм у практику життя, комуністи країн соціалістичної співдружності домоглися перетворення реального соціалізму на міжнар. силу, яка справляє вирішальний вплив на долю всього людства. Створений під їхнім керівництвом соціалістич. лад практично довів, що він "здатний забезпечити планомірний, безкризовий розвиток економіки в інтересах народу, гарантувати соціальні і політичні права трудящих, створити умови для справжньої демократії, реальної участі широких народних мас в управлінні суспільством, для всебічного розвитку особи, рівноправності націй і дружби між ними. На ділі доведено, що тільки соціалізм здатний розв'язувати корінні проблеми, які стоять перед людством" (Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали. К., 1969, с. 272). Великий загін М. к. р. становлять комуністичні і робітн. партії, які діють у країнах несоціалістичної частини світу. Більшість з них е досвідченими, бойовими марксистсько-ленінськими орг-ціями, що пройшли сувору школу класової боротьби. Як зазначалося на XXV з'їзді КПРС , зростання впливу компартій у капіталістич. світі — одне з знаменних явищ нашого часу. Діючи у важких, нерідко нелегальних умовах, комуністи цих країн вносять великий вклад в активізацію робітн. руху і його згуртування на класовій основі, очолюють боротьбу трудящих проти всевладдя монополій, за мир, демократію і соціалізм. У країнах Лат Америки комуністи виступають за ліквідацію залежності своїх країн від імперіалізму США, проти засилля місцевих олігархій, за знищення поміщицького землеволодіння і всіх феод, пережитків, за глибокі демократичні й соціальні перетворення. В країнах Азії і Африки комуністичні партії ведуть активну боротьбу проти залишків колоніальної системи і всіх форм неоколоніалізму, за створення єдиного антиімперіалістич., антифеод. фронту, за поглиблення соціального змісту нац.-визвольного руху. В країнах соціалістич. орієнтації комуністи виступають за тісне співробітництво з революц.-демократичними силами в розв'язанні таких важливих завдань, як ліквідація екон. відсталості і визволення від іноз. екон. залежності, здійснення радикальних перетворень в інтересах нар. мас, захист революц. завоювань, розвиток дружніх взаємовідносин з д-вами соціалістич. співдружності. Під керівництвом компартій діє ряд нац. і міжнар. профспілкових, молодіжних, кооп., жіночих та ін. громад. орг-цій. Комуністи — найпослідовніші борці за права трудящих, за розв'язання корінних питань розвитку людства — проблем захисту навколишнього середовища, ліквідації голоду тощо Вони — прапороносці боротьби най-ширших трудящих мас за відвернення нової світ. війни, за поглиблення розрядки і роззброєння, забезпечення міцного миру і міжнар. безпеки. М. к. р. виступав як вирішальний елемент згуртування осн. сил сучас. світового революційного процесу — світ. системи соціалізму, робітн. класу капіталістич. країн, нац.-визвольного, антиімперіалістич. руху народів. Компартії здійснюють свою політику, стратегію і тактику на наук. основі, на міцному фундаменті марксизму-ленінізму. Керуючись марксистсько-ленінською теорією і враховуючи конкретні умови своєї країни, кожна партія самостійно розробляє свою політику, визначав напрями і засоби розв'язання конкретних завдань, обирає залежно від обставин шлях переходу до соціалізму, а також форми і методи будівництва соціалізму. Кожна компартія відповідальна за свою діяльність перед своїм робітн. класом і народом і водночас перед М. к. р. Нац. та інтернац. відповідальність кожної комуністичної і робітн. партії нероздільні. Основою взаємовідносин між братніми партіями є принцип пролет. інтернаціоналізму, який передбачає інтернац. солідарність, взаємну підтримку і товариське співробітництво, вироблення єдиних поглядів і погоджених позицій у боротьбі за спільні цілі, поважання самостійності і рівноправності, невтручання у внутр. справи одна одної. Форми інтернац. зв'язків і співробітництва між партіями в різних істор. умовах були різними. Так, до 1943 всі компартії входили до Комінтерну на правах секцій. У післявоєнні роки для обміну досвідом і координації дій було створено Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій (1947—56), яке відіграло певну роль у політ. орієнтації комуністич. руху в умовах розв'язаної імперіалізмом "холодної війни". В сучас. умовах утвердилися такі форми міжнар. зв'язків і співробітництва компартій, як двосторонні і багатосторонні зустрічі і консультації, обмін досвідом роботи, регіон, міжнар. наради. Зокрема, відбулися міжнар. Наради представників комуністичних і робітничих партій 1957 і 1960, Нарада комуністичних і робітничих партій 1969, на яких було прийнято важливі програмні документи М. к. р., вироблено стратегія лінію комуністів на сучас. етапі. Відбувся ряд регіон, нарад і конференцій компартій країн Зх. Європи, Лат. Америки й Карибського басейну, Араб. Сходу, в т. ч. Конференція європейських комуністичних і робітничих партій 1967, Конференція комуністичних і робітничих партій Європи 1976, Паризька зустріч комуністичних і робітничих партій Європи 1980. Особливого значення за останні роки набули зустрічі й наради керівників братніх партій соціалістич. країн. Важливу ро ль у розширенні співробітництва компартій відіграють міжнар. теор. конференції та семінари, журнал "Проблеми мира и социализма", контакти і зв'язки між органами інформації і н.-д. центрами братніх партій (див. Ідеологічне співробітництво марксистсько-ленінських партій соціалістичних країн). Важливий напрям діяльності М. к. р.— узагальнення теор. роботи партій, розвиток на цій основі марксистсько-ленінської теорії, захист її принципів і основоположних ідей. Марксистсько-ленінські партії творчо розробили такі проблеми, як зближення в нашу епоху демократичних і соціалістичних завдань революц. боротьби, правильне поєднання мирних і немирних форм революції, можливість некапіталістичного шляху розвитку для колишніх колоніальних країн, об'єднання всіх миролюбних сил у боротьбі проти загрози ядерної війни.

КПРС, керуючись принципами пролет. інтернаціоналізму, активно розвиває зв'язки з усіма загонами М. к. р., здійснює інтенсивний обмін парт. делегаціями, бере активну участь на двосторонній і багатосторонній основі в обговоренні назрілих проблем, що сприяє зміцненню інтернац. єдності М. к. р. Визначний вклад у творчий розвиток стратегії і тактики М. к. р. вніс Двадцять шостий з'їзд КПРС (див. т. 12, Додаток). У його роботі взяли участь 123 делегації комуні-стич., робітн., революц.-демократич. партій і орг-цій з 109 країн, що є свідченням інтернац. характеру М. к. р., непохитного міжнародного авторитету партії Леніна. М. к. р. розвивається і мужніє в боротьбі проти всіх різновидів анти-комунізму. Гол. напрямом стратегії імперіалізму в сучас. умовах є намагання розкласти комуністич. і весь революц. рух ізсередини, підірвати авторитет комуністів. Прямим союзником імперіалізму став маоїзм. Найважливішу передумову зміцнення сили і боєздатності комуністич. партій, примноження їхнього вкладу в розв'язання актуальних проблем, що стоять перед людством, комуністи вбачають у непримиренній боротьбі проти бурж. ідеології, правого і "лівого" ревізіонізму, догматизму і сектантства в робітн. русі, націоналізму і гегемонізму, проти всіх видів опортуністич., розкольницької політики, за всемірне зміцнення єдності своїх лав, за створення всесвітнього антиімперіалістич. фронту. КПРС разом з ін. братніми партіями невтомно бореться за зміцнення єдності міжнародного комуністичного руху на принциповій основі марксизму-ленінізму і пролетарського інтернаціоналізму.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. Твори, т. 4; Ленін В. І. Про міжнародний робітничий і комуністичний рух.К., 1970; Брежнєв Л. І. Ленінським курсом, т. 1 — 7. К., 1971 — 79; Брежнєв Л. И. КПСС в борьбе за единство всех революционных и миролюбивых сил. М., 1979; Брежнєв Л. І. Звітна доповідь Центрального Комітету КПРС XXVI з'їздові Комуністичної партії Радянського Союзу і чергові завдання партії в галузі внутрішньої і зовнішньої політики. К., 1981; Суслов М. А. Марксизм-ленинизм — интернациональное учение рабочего класса. М., 1973; Пономарёв Б. Н. Избранное. М., 1977: В. И. Ленин и международное коммунистическое движение. М., 1970; Международное коммунистическое движение. М., 1974; История международного рабочего и коммунистического движения. М., 1975; Международное коммунистическое, рабочее и национально-освободительное движение, ч. 1 — 2. М., 1976: Международное рабочее движение, т. 1—3. М., 1976—78; Влияние Великого Октября на разнитие мирового коммунистического движения. М., 1977; Проблемы международной политики КПСС и мирового коммунистического движения. М., 1977: Коммунисты мира — о своих партиях. Прага, 1976; Кривогуз И. М. Очерки истории современного международного коммунистического и рабочего движения. М., 1977.

П. Ф. Гринюк.

 

Схожі за змістом слова та фрази