Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow папо-парти arrow ПАРИЗЬКА КОМУНА 1871
   

ПАРИЗЬКА КОМУНА 1871

— перша в світі пролетарська революція, перша форма диктатури пролетаріату. Революц. робітн. уряд П. к., що проіснував у Парижі 72 дні (18.III—28.V), вперше в історії виступив як самостійна політ. сила, яка відіграла провідну роль у поваленні старого, експлуататорського ладу, у встановленні нової влади та проведенні її осн. заходів. П. к. була закономірним результатом екон. і політ. розвитку Франції з часу Великої французької революції, наслідком революц. боротьби франц. і міжнар. пролетаріату, безпосередньою відповіддю на антинац. політику пануючих класів Франції (див. Франко-прусська війна 1870— 71). В лютому — березні 1871 в Парижі та ряді ін. міст Франції склалася революц. ситуація. Франц. уряд, очолюваний А. Тьєром, вирішивши роззброїти трудящих Парижа і ліквідувати їхні революц. орг-ції, 18.ІІІ направив урядові війська в робітн. райони Парижа. У відповідь на це Національна гвардія, робітники, дрібні ремісники і торговці, передова частина інтелігенції підняли повстання. Побоюючись нар. розправи, франц. уряд, велика буржуазія і регулярні війська втекли в передмістя столиці — Версаль, де зосередили осн. контрреволюц. сили (див. Версальці). Надвечір 18.III всі осн. стратегічні пункти Парижа були в руках Нац. гвардії. На міській ратуші і будинках столиці замайоріли червоні прапори. Владу буржуазії було повалено. Перша в світі пролет. революція перемогла. Революц. комуни було проголошено в ряді провінційних міст (Ліоні. Марселі, Тулузі та ін.). Тимчасовим революц. урядом Парижа став Центр. К-т Нац. гвардії (утворений ще 15.ІІІ). 26.III було проведено вибори до П. к. (міська Рада Парижа). 28.III Центр. К-т Нац. гвардії передав свої повноваження П. к. Всього до складу Комуни було обрано 86 чол., серед них були відомі діячі франц. та міжнар. робітн. руху — Л. О. Бланкі, Л. Е. Варлен, Е. В. Дюваль, О. Сєррайє та ін., видатні діячі науки, л-ри та мистецтва — Г. Флуранс, Г. Курбе, Л. Делеклюз, Е. Потьє (автор "Інтернаціоналу") та ін. Бл. 40 членів П. к. входило до секцій Інтернаціоналу 1-го. За своїм політ. складом П. к. являла собою блок пролет. і дрібнобурж. революціонерів і поділялась на 2 угруповання — "більшість" (бланкісти і неоякобінці) і "меншість" (в основному ліві прудоністи і бакуністи). По суті справи, як відзначав К. Маркс, П. к. була урядом робітн. класу (див. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 17, с. 336). П. к. вперше в історії людства зламала стару держ. машину і замінила її державою нового типу. П. к. була одночасно законодавчим і виконавчим органом. Усі закони приймалися на засіданнях Комуни, а виконувалися 9 її галузевими комісіями (військова; продовольча; фінансів; юстиції; громад. безпеки; праці, пром-сті і обміну; громад. служб; зовн. зносин; освіти), на чолі яких стояли делегати Комуни з правами міністрів. Делегати утворювали 10-у Виконавчу комісію Комуни для заг. керівництва (з 1.V — К-т громад. порятунку), яка спрямовувала й координувала діяльність усіх комісій. Держ. відомства було реорганізовано, керівних чиновників замінено робітниками. Було проголошено принцип виборності і звітності перед своїми виборцями всіх службових осіб згори й донизу. П. к. знищила постійну армію і поліцію І— гол. сили класового гноблення і поклала охорону громад. порядку на Нац. гвардію. Старий суд було замінено нар. судом. Церкву, що являла собою ідейну опору реакційних сил, відокремлено від д-ви, а школу — від церкви. З'явилися політ. клуби і громад. орг-ції, виникла нова нар. преса, що завоювала широке визнання: "Робітник майбутнього", "Народний трибун", "Вільний Париж", "Пролетар", "Революція", "Крик народу" (видавалася Ж. Валлесом), популярна газ. П. к.— "Пер Дюшес" — всього бл. 40 революц. газет підтримували Комуну та її політику. Незважаючи на короткочасність свого існування і ту запеклу боротьбу, яку П. к. доводилося вести проти внутр. і зовн. контрреволюції, в інтересах робітн. класу було проведено ряд найважливіших соціально-екон. заходів: передано робітникам усі пром. підприємства капіталістів, які втекли з Парижа, встановлено робітн. контроль над усіма ін. пром. підприємствами, а також залізницями, підвищено зар обітну плату низькооплачуваним робітникам, скасовано штрафи і відрахування з заробітної плати робітників, конфісковано і передано робітникам палаци і будинки буржуазії, що втекла, створено дитячі ясла, садки й школи для дітей трудящих. Значна частина проведених П. к. соціальних заходів була "містком", що веде від капіталізму до соціалізму. П. к., як д-ва нового типу, з перших днів свого існування стала на шлях миролюбної зовн. політики, одним з проявів чого був декрет про ліквідацію в Парижі Вандомської колони — символу війни і насильства над ін. народами (площу, на якій стояла колона, було перейменовано на Інтернаціональну). Нац.-патріотичний характер Комуни, проведені нею соціально-екон. заходи залучили на її бік різнорідні верстви населення. У своїй діяльності П. к. спиралась на широку підтримку паризької бідноти, на професійні, жіночі, молодіжні та ін. орг-ції робітн. класу, на підтримку паризьких секцій 1-го Інтернаціоналу. Велику допомогу П. к. в її діяльності подавали К. Маркс, Ф. Енгельс, Генеральна Рада 1-го Інтернаціоналу. Солідарність з П. к. виявив міжнар. пролетаріат, що розцінював її як своє власне завоювання, як революцію не тільки національну, а й світову, інтернаціональну. В діяльності П. к. і в боротьбі на її захист брали участь демократично настроєні представники багатьох народів світу, в т. ч. 20-річна рос революціонерка Є. Л. Дмитрієва, через яку здійснювалося листування К. Маркса з керівними діячами П. к., письменниця Г. В. Корвін-Круковська, Я. Домбровський (головнокомандуючий усіма збройними силами П. к.), Г. Т. Пустовойтова та багато інших.

П. к. діяла в умовах постійної боротьби проти буржуазної держави, допомогу якій надали прусські інтервенти. Нерішучість у здійсненні націоналізації Французького банку, в ліквідації контрреволюц. сил усередині Парижа, а також у боротьбі за революц. завоювання в ін. містах Франції, де комуни проіснували бл. 10 днів і були розгромлені реакц. силами, тактика пасивної оборони і невдало організований наступ на Версаль прискорили падіння П. к. На поч. квітня між комунарами і версальцями розгорнулися воєнні дії. Незважаючи на всі труднощі, комунари чинили стійкий опір версальцям. Але з кінця квітня версальці мали явну перевагу над силами П. к. 21.V війська версальців (бл. 100 тис.) вдерлися в Париж. Придушення Комуни супроводилося розгулом контрреволюц. терору. Останні дні існування П. к. ввійшли в історію як "кривавий травневий тиждень". Комунари втратили в ті дні кілька десятків тис. чоловік. Одним з останніх опорних пунктів комунарів стало кладовище Пер-Лашез. 28. V в Парижі впала остання барикада. Силами франц. і міжнар. реакції П. к. було жорстоко придушено. Основними причинами поразки П. к. як диктатури пролетаріату були недостатній розвиток франц. економіки, а в зв'язку з цим порівняна нечисленність і політ. незрілість франц. пролетаріату, а головне — відсутність марксистської пролет. партії і союзу робітн. класу з селянством. Незважаючи на поразку, 72 дні П. к. просунули історію далеко вперед, спричинили великий революціонізуючий вплив на всі країни Європи. К. Маркс відзначав, що "Париж робітників з його Комуною завжди шануватимуть як славного провісника нового суспільства" (див. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 17, с. 356). В. І. Ленін розглядав Комуну як прообраз Рад. влади, як новий і найвищий тип д-ви (див. Повне зібр. творів, т. 36, с. 91). П. к. вітали робітники, передова частина інтелігенції Росії. Істор. заслуга П. к. полягає в тому, що вона на власному досвіді довела пролетаріатові всього світу не тільки необхідність зруйнування старої держ. машини і заміни її д-вою нового типу, а й показала, чим і як її треба замінити, утворивши нові революц. органи політ. влади. П. к. вперше в історії довела, що робітн. клас визрів для ролі гегемона сусп. прогресу. В період П. к. пролетаріат уперше в історії виступив як гол. рушійна сила революції. П. к. стала підсумком усіх попередніх класових битв франц. і міжнар. пролетаріату. Комуна поклала початок новому, вищому етапові в історії міжнар. робітн. руху. Всесвітньо-істор. значення Комуни полягає і в тому, що вона стала невичерпним джерелом для теор. узагальнень з найважливіших питань пролет. революції і диктатури пролетаріату. Досвід П. к., глибоко проаналізований у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, відіграв важливу роль у дальшому розвитку марксистської теорії, в розвитку революц. руху в усіх країнах світу. "Справа Комуни — це справа соціальної революції, справа повного політичного і економічного визволення трудящих, це справа всесвітнього пролетаріату. І в цьому розумінні вона безсмертна" (див. Ленін В. І., Повне зібр. творів, т. 20, с. 209).

Літ.: Маркс К., Энгельс Ф., Ленин В. И. О Парижской Коммуне. М., 1971; Керженцев П. М. История Парижской Коммуны 1871. М., 1959; Дюкло Ж. На штурм неба. Пер. с франц. М., 1962; Джеджула К. О. Паризька Комуна та її історичне значення. К., 1962; Боєв Ю. О. Паризька Комуна і сучасність. К., 1971; Фролкін М. М. Паризька Комуна і Україна. К., 1971; Бакинський А. Д. Паризька Комуна і революційний рух на півдні України. "Український історичний журнал", 1961, № 2; Гуржій І. О. Паризька Комуна та її відгомін у Росії і на Україні. "Вісник АН УРСР". 1971. № 3; Арсеньев Э. Подвиг парижских коммунаров и современность. "Коммунист", 1981, № 4; Парижская коммуна 1871 года. М., 1981.

К. О. Джеджула.

Паризька комуна 1871 - leksika.com.uaПаризька комуна 1871 - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази