ХЛОР

(Сhlorum; від грец.— жовто-зелений), Сl — хім. елемент VII групи періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва, ат. н. 17, ат. м. 35, 453; належить до галогенів. Природний X. складається з двох стабільних ізотопів 35С1 (75,53 %) і 37Сl (24,47 %); відомо 7 радіоактивних ізотопів. Відкрив 1774 швед. хімік К. Шеєле (1742—86). Вміст X. у земній корі 4,5 ∙10-2 % за масою. Є у мор. воді (до 2 % хлоридів), у вигляді покладів — галіту, сильвіну, карналіту та ін. Газ жовто-зеленого кольору з різким запахом; густ. 3,214 кг/м3; tпл — 101°С ; tкип — 34,05 °С. Хімічно X. дуже активний, безпосередньо з'єднується з більшістю неметалів (крім вуглецю, азоту, кисню та інертних газів) і майже з усіма металами, утворюючи хлориди. X. взаємодіє з ін. галогенами з утворенням міжгалогенних сполук. Непрямим шляхом можуть бути одержані оксиди Сl2O, СlO2, Сl2O6 й Сl2O7, яким відповідають к-ти: гіпохлоритна НСlO, хлоритна НСlO2, хлоратна НСlO3 й перхлоратна НСlO4. Одержують X. в осн. електролізом водних розчинів та розплавів хлоридів. Застосовують у виробн. хлорвмісних органічних сполук (вінілхлорид, хлоропрен, чотири-хлористий вуглець, хлороформ, хлорбензол, барвники, лікар. препарати, отрутохімікати та ін.), неорганічних речовин (напр., соляна кислота), для вибілювання тканини, паперу, целюлози, знезаражування води тощо. Отруйний; дуже подразнює дихальні шляхи, гранично допустима концентрація в повітрі 1 мкг/м3. X. в організмі — біогенний елемент, постійний компонент тканин рослин і тварин. Міститься у вигляді іона С1~. До організму потрапляє з хлоридами поживних речовин. Легко проходить через мембрани біологічні. Бере участь в регуляції водно-сольового обміну та кислотно-лужної рівноваги, в створенні осмотичного тиску рідин організму; в енергетичному обміні у рослин, активуючи як фотосинтетичне, так і окислювальне фосфорилювання, позитивно впливає на вбирання коренями кисню. Багато X. в галофітах. У тварин і людини виділяється з організму гол. чин. з сечею і потом. Виділення та обмін X. регулюються гормонами задньої частки гіпофіза та щитовидної залози. Потреба організму людини в X. становить 2—4 г на добу.