Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Г-гон arrow ГАЙДАМАЧЧИНА
   

ГАЙДАМАЧЧИНА

- нар.-визв. рух на Пра-вобереж. Україні у 18 ст. проти феодально-кріпосн. та нац.-реліг. гніту Польщі. В істор. документах уперше згадується 1717 стосовно озброєних угруповань у Київ, та Брацлав. воєводствах. З плином часу цим словом стали називати учасників стихійних рухів, які збиралися у ватаги й нападали на пан. маєтки. Соціальну базу Г. становили селяни, наймити, а також міщани, ремісники, навіть збіднілі представники шляхти і духівництва. Ватаги гайдамаків складалися з невеликої кількості озброєних повстанців (кілька десятків). Вони застосовували партизанську тактику боротьби, використовували селян як інформаторів, перед нападом проводили розвідку. З часом гайдамаки налагоджують зв'язки із запоріжцями. Осн. причинами виникнення Г. були жорстокий гніт з боку польс. шляхти, визиск селян, засилля католицизму тощо. Перша хвиля гайдамац. руху не мала організованого антифеод. характеру; здебільшого це були дрібні виступи. Справді потужне повстання гайдамаків спалахнуло в 1734 під проводом Верлана — сотника надвірного війська князя Є. Любомирського. Спонукальним мотивом стала присутність рос. армії на Правобережжі, яка разом з гетьм. полками підтримувала кандидатуру Августа III на обрання королем Польщі. Верлан, поширюючи чутки про грамоту рос. цариці Анни, в якій начебто був заклик нищити поляків, зібрав майже тисячу повстанців і розпочав похід на Київщину та Поділля. Зазнавши поразки, втік до Молдови. Щоб зупинити гайдам. рух, польс. уряд підкупив одного з його ватажків С. Чалого, який завдав чимало шкоди повстанцям. 1741 зрадник був страчений гайдамаками загону Г. Голого.

Великого розмаху набуло п овстання 1750, яке знову охопило Київщину та Поділля. Гайдамаки взяли ряд міст й укріплених пунктів, зокрема Умань, Вінницю, Фастів та ін. Однак повстання зазнало поразки через його слабку організацію та відсутність у гайдамаків чіткого плану дій. Найб. поширення набуло повстання 1768— 69, очолюване М. Залізняком та І. Гонтою, — Коліївщина. До вибуху призвело виникнення польс. конфедерації у Барі на Поділлі та жорстоке переслідування її учасниками правосл. духівництва. Польс. уряд за допомогою рос. військ жорстоко придушив повстання. Після цього Г. пішла на спад. Затухання гайдам. руху збіглося з ліквідацією Запорізької Січі, на землях якої із селян-утікачів формувалося чимало загонів повстанців.

Літ.: Мордовцев Д. Гайдамаччина. СПб., 1870; Архив Юго-Зап. России, ч. 3. Акты о гайдамаках (1700-1768), т. 3. К., 1876; Лола О. П. Гайдам. рух на Україні 20—60-х рр.

XVIII ст. К., 1965; Бутрин М. Гайдам. повстання 1768 р. (Коліївщина). Бібліогр. список важливійшої л-ри. Л., 1968.

І. К. Омельченко.