Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow висоц-відн arrow ВІДЕОТЕЛЕФОН
   

ВІДЕОТЕЛЕФОН

(від відео... й телефон) - засіб зв'язку, за допомогою якого абоненти чують і бачать один одного. Апаратура В. складається з телефонного апарата, пульта керування і телевізійного блока. Основним елементом передавальної частини телевізійного блока є передавальна трубка (напр., відикон), а приймальної - кінескоп. В. встановлюють у переговорній кабіні або на робочому столі абонента. Виклик і розмова здійснюються як у телефоні, передача зображення (кожного з абонентів по індивідуальному каналу зв'язку) - як у телебаченні. Телевізійний сигнал передають переважно по коаксіальному кабелю (без випромінювання енергії у простір). Конструкції В. почали розроблятися в різних країнах в серед. 30-х рр. 20 ст.; в експлуатацію В. введено 1936 в Німеччині. У 1961 в СРСР для відеотелефонного зв'язку між Москвою, Ленінградом і Києвом було використано діючі телевізійні канали міжміських ліній зв'язку. З 60-70-х рр. 20 ст. набувають розвитку системи В., що передають зображення по групових трактах систем далекого зв'язку з часовим і частотним розділенням каналів та по широкосмугових каналах за допомогою штучних супутників Землі. Використовують В. для міжміських переговорів, зв'язку з автоматизованими сховищами інформації та довідковою службою на базі ЕОМ, нагляду за потоком транспорту і пішоходів тощо. Іл. с. 266.

В. К. Стеклов.

Відеотелефон