— адм.-тер. одиниця у пд.-сх. частині України. Утв. згідно з імп. указом від 9(20).ХІІ 1780 на основі Ізюмської, Охтирської, Сумської і Харківської провінцій ліквідованої того року Слобідсько-Української губернії, а також невеликої частини Бєлгородської губернії. Адм. центр — м. Харків. Поділялася на 15 повітів: Білопільський, Богодухівський, Валківський, Вовчанський, Золочівський, Ізюмський, Краснокутський, Лебединський, Миропільський, Недригайлівський, Охтирський, Сумський, Харківський, Хотмизький і Чугуївський. На 1788 у X. н. налічувалося 1 177 нас. п., у т. ч. 15 міст; нас. — бл. 797 тис. чоловік. Імп. указом від 12(23).ХІІ 1796 X. н. було ліквідоване, його територія увійшла до відновленої Слобід.-Укр. губернії, яку, у свою чергу, 1835 перейм, на Харківську губернію.
Літ.: Топогр. описание Харьков, наместничества с истор. предуведомлением о бывших в сей стране с древних времен переменах. X., 1888.
Л. А. Сухих.
|
