Фінляндська Республіка (Suomi, Suomen Tasavalta; Finland, Republiken Finland) — д-ва на Півночі Європи. Тер. — 337 тис. км2. Нас. — 5,19 мли. чол. (2003, оц.): фіни (93 %), шведи (6 %) та ін. Столиця — м. Гельсінкі. Адм.-тер. поділ — 6 лянів (губерній). Офіційні мови — фінська та шведська. Грошова одиниця — евро.
Нац. свято — День незалежності (6 грудня). У 12—14 ст. територія Ф. була завойована Швецією. У період існування Кальмарської унії 1397-1523 (об'єднання Данії, Швеції та Норвегії) Ф. перебувала під владою датських королів. Після рос.-швед, війни 1808—09 була приєднана до Росії як окр. тер. утворення (Велике князівство Фінляндське), дістала певну адм. і екон. автономію.
Становлення незалежної фін. д-ви було зумовлено революціями 1917 в Росії. 6.ХІІ 1917 проголошена незалежність Ф. 17.VII 1919 було прийнято конституцію незалежної Ф.; країну проголошено республікою. У 1922 і 1928 прийнято три акти з питань організації законод. і викон. влади та взаємодії парламенту з урядом, котрі разом з актом про форму правління 1919 розглядались як тодішня конституція Ф. (зі змінами і доп. діяла до кін. 20 ст.). 1939 фін. уряд відхилив пропозиції СРСР про обмін територіями, після чого 30.XI 1939 рад. війська перейшли кордон і розпочали бойові дії. Війна завершилася 12.ІІІ 1940 підписанням мир. договору, що передбачав тер. поступки з боку Ф. 22.VI 1941 Ф. вступила у війну проти СРСР; у листопаді того ж року приєдналася до «Антикомінтернівського пакту». 1947 в Парижі д-ви, шо перебували у стані війни з Ф., підписали з нею мир. договір. Відтоді Ф. дотримувалася політики нейтралітету. 1995 Ф. вступила до ЄС і СОТ, 1999 приєдналася до Європ. валют, союзу.
Чинна конституція Ф. прийнята парламентом 11.VI 1999. Згідно з нею у країні запроваджена парлам.-респ. форма державного правління. Законодавчу владу здійснює Едускунта (парламент). До її складу входять 200 депутатів, обраних на 4 роки за результатами заг. виборів із застосуванням пропорц. системи. Віковий ценз для актив, і пасивного виб. права — 18 років. Едускунта може бути розпущена за рішенням президента, прийнятим «за вмотивов аною пропозицією прем'єр-міністра і після заслуховування думок партійних фракцій» (ст. 26 конституції). Водночас президент повинен призначити дострокові парлам. вибори. Особливістю Едускунта є наявність у її структурі т. з. великої комісії у складі 25 депутатів — представників різних парт.-політичних сил, представлених у парламенті (зазвичай керівників фракцій). Велика комісія відіграє вирішальну роль у законотворчості, а також розглядає міжнар. договори, які потребують законод. врегулювання певних питань внутрішньодерж. характеру. Гол. функціями Едускунта є законотворчість, прийняття держ. бюджету і здійснення парлам. контролю за урядом. Правом законод. ініціативи наділені члени парламенту і уряд. Прийнятий парламентом закон президент може повернута на повторний розгляд. Найважливішою формою парлам. контролю є інтерпеляція, яка може бути адресована як уряду в цілому, так і окр. міністру (ст. 43 конституції). Едускунта уповноважена приймати рішення про проведення референдуму, який має консульт. характер.
Викон. владу здійснюють президент і Держ. рада, члени якої повинні мата довіру Едускунта (ст. 3). Президент є главою д-ви. Він обирається шляхом заг. і прямих виборів на 6 років. Одна і та сама особа не може бути обрана більш як на два строки поспіль. Конституцією встановлено, що «президент приймає рішення у Державній раді, яка пропонує йому на підпис проект рішення» (ст. 58). Президент поза Держ. радою уповноважений приймати рішення щодо формування уряду, а також про проведення дострокових виборів до Едускунта. Всі акти президента контрасигнуються Держ. радою. Держ. рада виконує функції уряду. Формування уряду починається з обрання Едускунтою прем'єр-міністра, якого надалі на посаду формально призначає президент. Інших членів ради призначає президент відповідно до пропозицій прем'єр-міністра. Посада члена уряду сумісна з мандатом члена парламенту. Держ. рада та її члени несуть колективну та індивід, політ, відповідальність перед Едускунтою. При уряді функціонує посад, особа канцлер юстиції, якого призначає президент. До повноважень канцлера юстиції віднесено, зокрема, контроль за «законністю службової
діяльності» Держ. ради і президента, а також нагляд за дотриманням закону і виконанням обов'язків судами та іншими держ. органами (ст. 108). У деяких випадках він діє як юрид. радник уряду і глави д-ви. Найвищим судом заг. юрисдикції є Верх. суд. Систему судів адм. юрисдикції очолює Вищий адм. суд. Усіх суддів призначає президент. Особливий статус має Держ. суд, до складу якого входять судді судів заг. і адм. юрисдикції та члени парламенту. Цей суд розглядає крим. справи, порушені за рішенням Едускунти проти президента, членів Держ. ради, а також суддів Верховного і Вищого адміністративного судів.
Ф. — унітарна д-ва, територія якої поділена на ляни і комуни. У кожному ляні функціонує призначуваний урядом губернатор. Один з лянів (Аландські о-ви) має статус тер. автономії, де формується місц. представн. (законодавчий) орган — ландстинг. Місц. самоврядування організоване на рівні комун: населення строком на 4 роки обирає раду, яка зі свого складу призначає голову ради та його заступників. Голова наділений функціями викон. органу.
Ф. - член ООН з 1955, Ради Європи з 1989 та ін. міжнар. і регіон, організацій.
Дип. відносини України з Ф. встановлені 26.ІІ 1992.
В. М. Шаповал.
