(лат. hereditas — спадок, спадкування) — спадкування за давньорим. цив. правом, яке регламентувалося ще Законами XII таблиць. Уже тоді було спадкування за заповітом і за законом. Останнє, однак, переважало через сімейний характер власності. Вважалося цілком нормальним, що після смерті глави сімейства його майно має залишатися сім'ї, оскільки створювалося працею усіх її членів. Широко практикувалося і спадкування за заповітом. Паралельно почав діяти принцип єдиної підстави спадкування, що зберігся до нашого часу, — nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest (не можна водночас спадкувати за законом і за запо вітом одну і ту саму спадщину). Цей принцип теж бере початок із Законів XII таблиць. Згідно з ним особа, призначена спадкоємцем тільки в частині спадщини, за відсутністю ін. спадкоємців одержує усю спадщину. Напр., заповідач призначив сина своїм спадкоємцем на чверть спадщини, решта залишилася неза-повіданою. У цьому разі спадкоємець одержував усю спадщину, оскільки ін. спадкоємців за законом заповідач не вказав.
Літ.: Підопригора О. А. Основи рим. приват, права. К., 1995; Дождєв Д. В. Рим. част, право. М., 1996.
О. А. Підопригора.
