— міжнародно-правовий документ, прийнятий Ген. конференцією ЮНЕСКО 16.ХІ 1972 в м. Парижі (Франція). Набула чинності 17.ХІІ 1975. Ратифікована 158 державами, у
т. ч. Україною (2.1 1988). Складається з преамбули, 8 розділів, 38 статей. У преамбулі наголошується, що пошкодження або зникнення будь-яких елементів культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням спадщини всіх народів світу, що охорона культур, та природ, спадщини на нац. рівні часто є недостатньою у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і за браком екон., наук, і тех. ресурсів.
Обов'язок забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію і передачу майб. поколінням культур, та природ, спадщини, яка перебуває на тер. певної д-ви, покладається насамперед на цю д-ву. Для реалізації даного положення д-ва «прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, в разі необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво», що передбачає фін., наук., тех. і художнє сприяння (ст. 4). Під міжнар. охороною у Конвенції мається на увазі «створення системи міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам — сторонам Конвенції допомоги в зусиллях, спрямованих на збереження і виявлення цієї спадщини» (ст. 7). На підставі положень Конвенції утв. Міжуряд. к-т охорони культур, і природ, спадщини (ст. 8), який за зверненнями держав складає, поновлює й публікує «Список всесвітньої спадщини» та «Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою» (ст. 11). Внесення пам'ятки до одного із цих списків є підставою для надання їй координованої ЮНЕСКО міжнар. допомоги з боку держав та міжнар. організацій. У «Списку всесвітньої спадщини» Україну репрезентують нині нац. історико-культурні заповідники «Києво-Печерська лавра» і «Софія Київська», й також історичний центр Львова. Відповідно до ст. 15 Конвенції засновано «Фонд всесвітньої спадщини», який акумулює кошти для здійснення програм охорони всесв. спадщини. Завдяки створенню комітету і фонду визначилася постійна юрид., адм. та фінансова структура всесв. міжнар. співробітництва і у сфері охорони найвизначніших об'єктів культур, і природ, спадщини. Норми Конвенції на міжнар. рівні набувають дальшого розвитку і втілення у двох формах: практичній — у вигляді здійснення програм порятунку такої спадщини (прикладом под. роботи стали міжнар. кампанії з урятування Акрополя, пам'яток Нубії, Мальти, старод. міст Мавританії та ін.); теоретичній — йдеться про розвиток положень і принципів Конвенції в ін. міжнар. актах. Держава — учасниця Конвенції може звернутися за міжнар. допомогою (ст. 19— 29), яка вважається справою всього людства, незважаючи на те, якій д-ві належить пам'ятка. Конвенція позитивно впливає на розвиток системи цінностей у міжнар. праві, на більш досконалу реалізацію такого загальновизнаного принципу міжнар. права, яким є принцип поважання і дотримання осн. прав та свобод людини.
В. В. Максимов.
