— хімічна переробка викопного палива (гол. чин. кам'яного вугілля і важких продуктів переробки нафти) нагріванням до т-ри 950—1050° С без доступу повітря для одержання коксу і дея ких вторинних продуктів. Найпоширеніше К. періодичне — в коксових печах. Вихідним матеріалом для одержання кам.-вуг. коксу є коксівне вугілля, яке збагачують, подрібнюють і змішують одне з одним. При нагріванні до т-ри 250° С з вугілля випаровується волога і виділяються газоподібні продукти розкладу (в основному двоокис і окис вуглецю). Далі (т-ра 300— 450° С) виділяються смолисті речовини, вугілля розм'якшується, перетворюючись на пластичну масу. При т-рі 500—550° С ця маса твердне, утворюється пористий продукт — напівкокс. В процесі дальшого нагрівання (до температури 750° С) напівкокс ущільнюється (з нього виділяється гол. чин. водень) і зазнає усадки, внаслідок чого розтріскується. Вище т-ри 750° С напівкокс перетворюється на кокс. Тривалість К. завантаженої в піч порції вугілля 13—18 год. Крім коксу, в процесі К. одержують коксовий газ і хім. продукти (в основному кам.-вуг. смолу, бензол), що їх використовують у виробн. синтетичних, лакофарбових та ін. матеріалів. Коксуванням важких продуктів переробки нафти в металевих коксових кубах або спеціальних печах одержують нафтовий кокс. Електродний пековий кокс утворюється при К. кам'яновугільного пеку (залишку від перегонки смоли) в динасових камерних печах. СРСР посідає перше місце в світі за виробництвом коксу. Удосконалення К. пов'язане із створенням коксових печей великого об'єму, інтенсифікацією виробничого процесу (використанням підігрітого вугілля, застосуванням способу сухого гасіння коксу та ін.). Розробляються безперервні процеси К. Див. також Коксохімічна промисловість.
Літ.: Грязнов Н. С. Основы теории коксования. М., 1976; Иванов Е. Б., Мучник Д. А. Технология производства кокса. К., 1976; Скляр М. Г. Интенсификация коксования и качество кокса. М.. 1976.
В. П. Гончаров.
