Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow коме-комун arrow КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
   

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

— марксистсько-ленінська партія, бойовий авангард західноукр. трудящих, організатор і керівник їхньої боротьби за соціальне й нац. визволення, за возз'єднання з Рад. Україною. Заснована в лютому 1919 у м. Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) на нелегальній конференції підпільних комуністичних орг-цій і груп Сх. Галичини. До жовтня 1923 називалася Комуністична партія Сх. Галичини (КПСГ), у період існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки влітку 1920 на її території — Комуністична партія Галичини (КПГ). Утворення КПСГ було закономірним наслідком розвитку революц. руху в краї під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції. Діяльність партії поширювалась на тер. всієї Сх. Галичини (сучас. Львівська, Тернопільська, Івано-Фр. області). КПСГ очолила боротьбу трудящих краю проти контрреволюц. бурж.-націоналістичного уряду "Західноукраїнської народної республіки" (див., зокрема, Дрогобицьке збройне повстання 1919). КПСГ діставала постійну допомогу від РКП (б) і КП (б)У. Ця допомога стала систематичною після Третього з'їзду КП(б) України (березень 1919), який прийняв рішення про поширення впливу партії на Галичину. З цією метою в квітні 1919 в Києві було утворено Галицьке бюро при ЦК КП(б)У (Галбюро). 1.|VІ 1919 заг. збори комуністів-галичан у Києві обрали К-т Компартії Сх. Галичини і Буковини. К-т видавав газ. "Галицький комуніст", листівки і брошури, що поширювалися в Сх. Галичині, зокрема в частинах Української галицької армії. З метою посилення агіт.-пропагандистської роботи серед галичан 26.І 1920 було створено Галицьке бюро при ЦК РКП(б). 23.IV 1920 конференція галицьких і буковинських комуністів, що відбулася у Києві, обрала Галицький організаційний комітет КП(6)У (Галор-ком). Галорком через Галбюро постійно інформував ЦК РКП(б) про становище в Сх. Галичині. З делегатами КПСГ на конгресах Комінтерну зустрічався В. І. Ленін, який уважно стежив за розвитком революц. руху в Сх. Галичині. На поч. 20-х рр. відбувався активний процес ідейного та орг. зміцнення КПСГ. Це відзначив 1923 II з'їзд Комуністич. партії Польщі (КПП), складовою частиною якої з 1921 в умовах окупації Сх. Галичини бурж. поміщицькою Польщею стала КПСГ. За рішенням з'їзду КПСГ поширила свою діяльність на Волинь, Полісся, Холм-щину і Підляшшя й була реорганізована в КПЗУ. Партія вела значну роботу серед робітників, а також серед селянства та у військ. частинах. Лише протягом 1922— 23 в краї відбулося понад 315 страйків, зокрема страйк залізничників влітку 1923 та листопадовий страйк 1923 львівського пролетаріату, який переріс у заг.-польс. страйк. КПЗУ організувала в найбільших містах краю масові демонстрації протесту проти рішення Ради послів Антанти про передачу Сх. Галичини Польщі (1923). Майже на всій території Сх. Галичини і Зх. Волині діяли партизан. загони. Парт. орг-ції було утворено на всіх зх.-укр. землях і на кінець 1923 вони об'єднували 1712 чол. Діяльністю парт. орг-цій на місцях керували окружкоми КПЗУ (Львівський, Львівсь-кий-підміський, Станіславський, Волинський, Перемишльський та ін.). У пошуках правильних форм і методів керівництва революц. рухом КПЗУ виходила з генеральної лінії світового комуністичного руху. Завдяки цьому з допомогою ВКП(б), КПП і КП(б)У, в тісному контакті з якими працювала КПЗУ, комуністи Зх. України змогли ліквідувати внутріпарт. розходження в орг. справах 1921—23 та подолати помилки в нац. питанні. Важливе значення для КПЗУ мали рішення V конгресу Комінтерну (1924), що прийняв резолюцію з укр. питання, в якій, зокрема, висловився за "проголошення комуністичними партіями Польщі, Чехословаччини і Румунії лозунга об'єднання розірваних імперіалізмом на частини українських областей у Радянську робітничо-селянську республіку" й підкреслив необхідність якнайтіснішого поєднання революц. визвольної боротьби трудящих зх.-укр. земель з революц. рухом у Польщі, Чехословаччині та Румунії. II з'їзд КПЗУ (жовтень 1925) відзначив значне поліпшення орг. та ідейно-політ. діяльності партії, зростання і зміцнення її рядів, удосконалення тактики, зростання авангардної ролі комуністів у класових битвах трудящих. У вересні 1924 відбувся заг. страйк 14 тис. нафтовиків Дрогобича, Борислава, Кросна, робітників Львова та інших міст. Під впливом комуністів зростала класова свідомість трудящого селянства, про що свідчила За-болотівська першотравнева демонстрація 1924. З'їзд узяв курс на більшовизацію партії, зміцнення єдності трудящих Зх. України і Польщі, на посилення роботи в масах. Працюючи в підпіллі, в умовах жорстокого поліцейського терору, КПЗУ рішуче боролася проти реакційної ідеології та антинар. політики укр. бурж.-націоналістичних і клерикальних орг-цій, виховувала трудящих у дусі міжнар. класової солідарності. КПЗУ спрямовувала діяльність ряду масових організацій, зокрема Комуністичної Спілки Молоді Західної України (КСМЗУ), Союзу пролетаріату міст і сіл Східної Галичини (1922—24), Укр. сел.-робітн.

соціалістичного об'єднання — "Сельробу" (1926—32), Укр. сел. об'єднання (1931—34), зміцнювала свої позиції в екон., культурно-освітніх, спорт. та ін. орг-ціях. У 1924—28 на зх.-укр. землях, за явно заниженими даними офіц. статистики, відбулося бл. 500 робітн. страйків. III з'їзд КПЗУ (червень — липень 1928), згуртувавши партію на основі марксизму-ленінізму, ще раз підкреслив, що гол. умовою возз'єднання Зх. України з УРСР є спільна боротьба зх.-укр. робітників і селян з трудящими всієї Польщі проти капіталізму, за перемогу соціалістич. революції. Після з'їзду, в умовах світової екон. кризи (1929—33) партія мобілізувала трудящих на боротьбу проти екон. і політ. наступу правлячих кіл на інтереси робітників і селян. Комуністи очолили масові робітн. страйки, а також революц. сел. виступи, які тільки 1929 охопили 20 повітів (див. Західноукраїнські аграрні страйки 1929). У 1930 на Зх. Україні фактично було запроваджено воєн. стан і здійснено масові "пацифікації" ("втихомирення") та ін. репресивні заходи. Проте вжеліське повстання 1932, Волинські селянські заворушення 1932 та ін. масові виступи показали, що терор не зламав революц. волі трудящих мас.

В обстановці активізації фашизму та імперіалістичної реакції, наростання загрози війни конкретною програмою дій комуністів Зх. України стала платформа антифашист. нар. фронту, розроблена партією на основі рішень VII конгресу Комінтерну і IV з'їзду КПЗУ (1934) й викладена в маніфесті "За волю, за щасливе майбутнє українського народу І". Послідовну боротьбу КПЗУ за об'єднання зусиль трудящих у єдиному нар. фронті підтримали робітники, селяни й трудова інтелігенція, про що свідчили Львівський виступ робітників 1936. коли політ. демонстрація переросла в барикадні бої, антифашистський конгрес діячів культури 1936 у Львові, Волинський селянський страйк 1936 та ін. революц. виступи. Важливу роль в організації революц. боротьби трудящих зх.-укр. земель відіграла комуністична преса — бл. 200 нелег. і напівлег. періодичних видань КПЗУ: газети "Земля і воля", "Наша правда", "Прапор комунізму", "Робітнича газета", "Світло", журнали "Культура", "Наша правда" та ін. КПЗУ діяла в умовах жорстокого терору. Вона фактично була поставлена поза законом. Весь час відбувалися суд. розправи над комуністами (див. Володимиро-Во-линський процес 1926—27, Ковельський процес 1934, "Луцький процес 57-и" та ін.). Проте, незважаючи на репресії, КПЗУ залишалася справжнім керівником трудящих Зх. України. В її рядах зросли й загартувалися такі віддані пролет. справі революціонери-комуністи, як А. Г. Бараль (Савка), С. І. Бойко, С. В. Букатчук, М. Т. Заячківський (Косар), Г. В. Іваненко (Бараба), В. Ф. Коцко, Й. В. Крілик (Васильків), Р. В. Турянський (Кузьма), І. Н. Тишик, Н. В. Хомин та інші. Комуністи Західної України продовжували керувати революційним рухом трудящих мас і в складних умовах, що створилися в результаті необгрунтованого розпуску 1938 Комуністичної партії Польщі та її складової частини — КПЗУ. Вони брали найактивнішу участь у встановленні Рад. влади після возз'єднання Зх. України з УРСР 1939, в соціалістич. будівництві, в підпільно-партизан. боротьбі проти фашист. загарбників у роки Великої Вітчизняної війни.

Літ.: Нариси історії Комуністичної партії України. К., 1977; Під прапором Жовтня. Документи й матеріали. Львів, 1957; Герасименко М., Дудикевич Б. Боротьба трудящих Західної України за возз'єднання з Радянською Україною. К., 1960; Галушко Є. М. Нариси історії ідеологічної та організаційної діяльності КПЗУ в 1919 — 1928 рр. Львів, 1965; Панчук М. І. У полум'ї класових битв. К., 1979.

М. І. Панчук.

 

Схожі за змістом слова та фрази