Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow В-вим arrow ВЕРОНСЬКИЙ КОНГРЕС
   

ВЕРОНСЬКИЙ КОНГРЕС

1822 — останній, 4-й форум Священного союзу, що проходив у м. Вероні (Італія) протягом 20.X—14.XII 1822. У ньому взяли участь рос. імператор Олександр І, австр. імператор Франц І, прус, король Фрідріх Вільгельм III, представники італ. держав, численні дипломати. Приводом до скликання конгресу послужили події, пов'язані з австр. окупацією Італії, але рев. ситуація в Іспанії відсунула їх на другий план. Тому учасники форуму обговорювали також долю ісп. колоній, контроль над якими намагались отримати Великобританія та Франція. Рос. імператор проголосив своєю гол. метою відновлення закон, влади в Мадриді, навіть якщо це призведе до воєнних дій. Сподіваючись на допомогу Франції, він заручився згодою її представників — А. Монморансі та Ф. Р. Шатобріана, хоч останні мали вказівку Парижа про стриману позицію в цьому питанні. Пруссія та Австрія побоювалися посилення франц. впливу і можливого рос.-франц. союзу, але готові були змиритися з такими наслідками задля відновлення абсолютизму в Іспанії. Великобританія, для якої поява франц. конкурента на ринках Лат. Америки становила серйозну загрозу, єдина протистояла планам щодо військ, екзекуції Іспанії. Вона була схильна використати несприятливу для Франції ситуацію та свої договори з Португалією, аби перешкодити вторгненню на пор-туг. територію і таким чином забезпечити свій вплив у Лат. Америці. Правову основу таких дій Великобританія вбачала не лише в англо-португ. угодах, а й у принципі невтручання у внутр. справи ін. д-ви. Вона розраховувала на підтримку США, але у відповідь на пропозицію об'єднати зусилля США виступили з «доктриною Монро». Згідно з нею землі Зх. півкулі мали бути закритими для майб. колонізації з боку будь-якої з європ. держав, а США, в свою чергу, зобов'язувалися проводити політику невтручання у внутр. справи країн Старого Світу. Великобританія змушена була відмовитися від поширення інтервенції на латиноамер. країни, а Франція, Росія, Австрія та Пруссія отримали можливість спільно виступити проти ісп. рев. уряду. Восени 1823 революцію в Іспанії було придушено. Результа том такого вирішення ісп. питання став циркуляр, опубл. Росією, Великобританією та Пруссією, що підтвердив право Священного союзу на втручання у внутр. справи будь-якої д-ви, де рев. рух загрожує монарх, ладу ін. держав.

На В. к. 1822 виявилися суперечності не лише між Священним союзом та Великобританією, яка офіційно до нього не входила, а й у стані самих союзників — між Росією та Австрією, що займали діаметрально протилежні позиції щодо грец. нац.-визв. повстання 1821—22. Незважаючи на підтримку Росії, делегацію Греції не допустили до участі в конгресі.

Італ. питання, всупереч інтересам Франції, було вирішено на користь Австрії, якій дозволялося продовжити інтервенцію в Неаполі та Сардинії. Однак Франції та Росії вдалося зірвати плани Австрії щодо створення підконтрольного їй італ. федерат, союзу. Через загострення суперечностей між Великобританією і Священним союзом питання торгівлі неграми, поставлене англ. делегацією, так і не було вирішене. У декларації д-ви обмежилися заг. фразами про засудження злочинної торгівлі та необхідність її негайного припинення. Пропозицію англійців щодо запровадження контролю у цій справі та застосування репресій до учасників работоргівлі було відкинуто франц. урядом.

Літ.: Дебидур А. Дип. история Европы, т. 1. Ростов-на-Дону, 1995. О. О. Хорошилова.

 

Схожі за змістом слова та фрази