мандровані дяки — вихованці різних шкіл на Україні 16—17 ст., зокрема і Київської академії, які під час канікул розходились по містах і селах у пошуках засобів існування. Вони навчали грамоти, співали духовні й світські пісні, складали гумористичні і бурлескні вірші, ходили з вертепом. Мова віршів М. д. близька до народної, в деякі твори проникали елементи соціальної сатири. До наших часів дійшла автобіографія мандрівного дяка — Іллі Турчиновського, яка показує типову долю кол. студента і причини, що спонукали його до мандрів. В останній чверті 18 ст. в зв'язку з посиленням кріпацтва мандрування дяків було заборонено. Яскраві типи М. д. відображені у фольклорі, в давній (інтермедії до драм О. Довгалевського) і новій л-рах (у творах В. Наріжного, І. Котляревського, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненки, Є. Гребінки, Т. Шевченка, С. Руданського, І. Карпенка-Карого та ін. письменників).
Літ.: Житецький П. "Енеїда" Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури ХVІІІ століття. К., 1919; Історія української літератури, т. 1. К., 1967.
В. П. Колосова.
