(ТЮГ) — професійний театр. що ставить п'єси для дітей та юнацтва. Виник на поч. 20 ст. як аматорський. Окремі спектаклі для дітей були і в профес. театрах. Профес. театри для дітей [як драматичні (ТЮГ), так і лялькові (див. Театр ляльок)] з'явилися після Великої Жовтн. соціалістичної революції. Перші ТЮГи було створено 1918— 24 в Петрограді, Саратові, Катеринодарі (тепер Краснодар), на Україні — в Києві. В 1920—22 організовано театри для дітей, які увійшли в єдину систему держ. театрів: Перший держ. театр для дітей (Москва, 1920, тепер Центр. дитячий театр), Ленінтр. театр юного глядача (1922). Створено було також театри для дітей у Тбілісі (1927), Єревані (1929), Горькому, Новосибірську (1930), Мінську (1931) та ін.; на Україні— в Харкові (1920, Театр казки; з 1921 Харківський перший державний театр для дітей, тепер Львівський театр юного глядача імені М. Горького), в Києві (1924, Держ. театр для дітей ім. І. Франка, тепер Київський театр юного глядача імені Ленінського комсомолу), Дніпропетровську (педагогічний театр для дітей "Піонер"), Миколаєві (1927), Одесі (1930, тепер Одеський театр юного глядача імені М. Островського) та ін. Репертуар театрів для дітей спочатку складався здебільшого з інсценізацій казок і творів дит. л-ри. З кінця 20-х рр. з'явилися рад. п'єси для дітей, зокрема на Україні — О. Білецького (під псевдонімом Р. Побєдимського), І. Кочерги. С. Васильченка, О. Копиленка, А. Шияна, П. Воронька. Поряд з ними важливе місце посідає вітчизняна і зарубіжна класика. ТЮГи діють у тісному контакті з наук.-пед. закладами і школою. В СРСР 1982 працювало 56 ТЮГів. На Україні в 60—80-х рр. створено Харківський театр юного глядача (засн. 1960), Дніпроп. театр юного глядача ім. Ленінського комсомолу (засн. 1969), Донец. обл. театр юного глядача (засн. 1971, м. Макіївка), Сумський театр для дітей та юнацтва (засн. 1981). В 1965 в Парижі створено Міжнар. асоціацію театрів для дітей, яка 1966 разом з Центр. театром для дітей (Москва) і Театром дружби (НДР) провела інтернаціональний фестиваль ТЮГів у Берліні.
М. І. Лабінський.
|
