— твердий аморфний матеріал, що утворюється при переохолоджуванні мінерального розплаву (див. Скло неорганічне). С. наз. також вироби з такого матеріалу, напр. С. будівельне, тарне, хіміко-лабораторне, скло художнє. Розрізняють С. природне (вулканічне скло) і штучне. Штучне С. відоме кілька тисячоліть. Його виготовляли у Старод. Єгипті, Месопотамії, Китаї (5—3 ст. до н. е.), Старод. Римі (1 ст. до н. е.). На території України С. виробляли з 3—4 ст. У Київ. Русі було поширене виготовлення скляних прикрас, смальти тощо. У 15—16 ст. гол. центром по виробн. С. в Європі була Венеція. В Росії перший скляний з-д збудовано 1635. Наук. основи виробн. С. у Росії заклав М. В. Ломоносов. С. застосовують майже в усіх галузях господарства і в побуті (див. також Скляна промисловість). На його основі створено мікрокристалічні матеріали— ситали, скловолокнисті матеріали, піноматеріали (піноскло) тощо. Оптично прозорі тверді матеріали на основі органічних полімерів наз. склом органічним.
|
