Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ч arrow ЧОРНОГОРІЯ
   

ЧОРНОГОРІЯ

Республіка Чорногорія — республіка в складі держ. об'єднання Сербія і Чорногорія. Розташована в пд.-зх. частині Балканського п-ва. Тер. 13,8 тис. км2. Нас. — 650,5 тис. чол. (2001, оц.): чорногорці (71,0 %), серби (8,6 %), албанці (6,2 %) та ін. Столиця — м. Подгориця; офіц. місцеперебування президента — м. Цетине. Адм.-тер. поділ — громади. Офіц. мова — сербська. Грош. одиниця — євро. Історія Ч. починається із 7 ст., коли її землі заселило слов'ян, плем'я, яке у 9 ст. утв. князівство Дукля. У 1-й пол. 11 ст. Дукля стала незалежною д-вою Зета. В кін. 11 — на поч. 12 ст. до Зети увійшли частини території Сербії та Герцеговини. Але вже наприкінці 12 ст. сама Зета виявилася у складі серб. д-ви. Після розпаду серб.-грець-кого царства Стефана Душана Зета знову стала незалежною.

У 1361—1499 д-вою правили жупани, дорадчими органами були збори, скупщини, віча. У 15 ст. тур. війська загарбали Зету і вона опинилася у складі Осман. імперії. Чорногор. народ (Чорногорією країна стала називатися з кін. 15 ст.) вів тривалу, виснажливу б-бу з поневолювачами. Свого апогею вона досягла, коли визв. рух очолив обранець народу Данило Петрович Негош. Ставши митрополитом — владикою Данилом, він правив упродовж 1697—1735. У 1702 на чолі ополчення Данило виступив проти чорногор. феодалів-потурченців, тур. завойовників, звільнив частину Ч., домігся визнання його б-би великими д-вами і заступництва Росії. У 1713 Данило заснував Загальний суд Чорногорії («Суд владики Данила») у складі 12 старійшин для покарання за вбивства, кровну помсту і зрадництво, заклав основи відродження чорногор. державності.

Після Данила 40 років Чорногорією правили Сава і Василь Петровичі Негоші. їх справу успішно продовжив владика Петро 1 Петрович Негош (правив у 1782—1830). Заг. суд він перейменував на Уряд суду. Тоді існувала і скупщина (збори старійшин), що символізувала єдність Ч. Владика відав внутр. і зовн. справами. Петро І залишив два законод. акти: «Під покровом єдиного прапора» (1796), що визначав, зокрема, тер. поділ країни — 4 нахії (області) та 4 гірських райони; Законник 1798, що містив норми конст., міжнар., крим. і цив. права.

Спадкоємцем Петра І став владика Петро II Петрович Негош (правив у 1830—51). Він приєднав світську владу до духовної, Уряд суду перетворив на Сенат, заснував гвардію — основу армії, провів реформу місц. влади, на чолі її органів поставив капітанів тощо. Наступником Петра II став Данило І Петрович Негош (правив у 1851—60). Він відмовився від дух. влади, проголосив себе спадкоємним князем, а Ч. — світським князівством. За його правління скупщина Ч. прийняла «Загальний державний закон» (Законник князя Данила І), що прискорило становлення незалежності країни.

Спадкоємцем Данила І став Микола І Петрович Негош (правив у 1860—1918), який продовжив традиції та справу династії і домігся значних успіхів. За його правління на Берлін, конгресі 1878 Ч. була визнана незалеж. д-вою. У 1888 Микола І своїм указом увів у дію «Загальний майновий законник». У грудні 1905 було прийнято першу конституцію Ч. За нею країна проголошувалася спадкоєм. монархією і стала називатися «Князівство Чорногорія». Нар. скупщина стала законод. і представн. органом. Викон. владу мала здійснювати рада міністрів, підпорядкована безпосередньо князю. Систему суд. органів очолював Великий суд.

У 1910 Микола І був проголошений королем, а Ч. стала королівством. У Першій світ, війні 1914—18 вона воювала на боці Антанти. 1916 була окупована австро-угор. військами.

Після розпаду Австро-Угор. імперії (кін. 1918) і закінчення війни Нар. скупщина Ч. детронізувала короля Миколу І. Розраховуючи на автономію, об'єдналася з Сербією і як її частина 1.12 1918 увійшла до новоутв. об'єднаної унітар. д-ви — «Королівства сербів, хорватів і словенців» під егідою короля Сербії. У 1929 це утворення було назване «Королівством Югославія». Ч. стала осн. частиною Зетської бановини. 1941 Ч. окупували фаш. Італія і Німеччина. Чорногорці брали активну участь у визв. війні. На територіях, звільнених від окупантів, утворювалися місц. органи нар. влади — визвольні комітети, які в лист. 1943 були об'єднані Крайовим антифаш. вічем нар. визволення Ч. (КАВНВЧ). У липні 1944 цей орган перетворено на Скупщину. Після повного звільнення країни у квітні 1945 Скупщина була проголошена Народною і вищим законод. органом; сформовано перший нар. уряд Ч. Декларацією, що проголосила утворення Федерат. Нар. Республіки Югославія (ФНРЮ, лист. 1945), та конституцією (січень 1946) був визначений статус Ч. — вона стала однією з шести республік федерації і в складі ФНРЮ залишалася до її розпаду (див. Югославія). У квітні 1992 скупщини Сербії і Ч. на спільному засіданні проголосили утворення Союзної Республіки Югославії (СРЮ).

У Ч. діє конституція 1992. Вищими органами влади в республіці є президент, Скупщина, уряд, Верх, суд, Конст. суд. 14.ІІІ 2003 керівники Сербії, Ч. та СРЮ підписали угоду про принципи відносин між двома республіками. В січні 2003 скупщини Сербії і Ч. кожна окремо прийняли «Конституційну хартію державного об'єднання Сербія і Чорногорія», а 4.ІІ 2003 Союзна скупщина СРЮ проголосила утворення нового держ. об'єднання — Сербія і Ч.

Літ.: Вулевич М. Р. Становление нар. власти и возрождение черногорской государственности в Югосл. Федерации. «Советское славяноведение», 1988, № 1;

М. Р. Вулевич.

 

Схожі за змістом слова та фрази