у молекулярній біології—явище взаємного доповнення відповідних одна одній хім. структур (макромолекул, молекул, радикалів), яке забезпечує зв'язок між ними на основі їхніх властивостей. К- можлива, коли в структурі однієї молекули є виступаюча група (або позитивний заряд), що відповідає порожнині (або негативному заряду) в структурі ін. молекули. За образним виразом Дж. Уотсо-на, вони повинні підходити одна до однгї, "як ключ до замка". Так, ланцюги молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти взаємодоповнюють один одного своїми азотистими основами — пуриновими основами і піримідиновими основами, бо вони комплементарні за структурою і зарядом: аденін (А) взаємодіє з тиміном (Т) — між ними утворюються два водневі зв'язки, а гуанін (Г)—з цитозином (Ц) — між ними утворюються три водневі зв'язки. Таким чином, структура кожного ланцюга молекули ДНК не однакова, їх можна розглядати як дзеркальне відображення один одного. Комплементарна структура ДНК визначає універсальний хім. механізм збереження і передачі генетичної інформації, оскільки завдяки їй можлива висока точність реплікації. В імунології говорять про комплементарність ділянок поверхонь молекул антигену і відповідних йому антитіл. Про комплементарну взаємодію генів див. Комплементація в генетиці.
Літ.: Калинин Ф. Л. Основы молекулярной биологии. К., 1978; Уотсон Джеймс Д. Молекулярная биология гена. Пер. с англ. М., 1978.
Г. Б. Бабій.
