(Римська конвенція 1952) — міжнар.-правовий документ, підписаний у рамках Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) 7.Х 1952 у м. Римі (Італія). Замінила Конвенцію щодо уніфікації деяких правил про шкоду, заподіяну суднами третім особам на поверхні, 1933. Набула чинності 4.ІІ 1958. Україна ратифікувала Конвенцію 21.IV 1982. Складається з преамбули та 38 статей, об'єднаних у 6 глав («Принципи відповідальності», «Межі відповідальності», «Забезпечення відповідальності експлуатанта», «Процесуальні норми та позовна давність», «Застосування конвенції та загальні положення», «Заключні положення»). Застосовується у випадках заподіяння шкоди третім особам на поверхні, тобто людям і майну, що знаходяться на сухопутній чи водній території однієї з держав — учасниць Конвенції, повітр. судном, зареєстрованим в ін. державі-учасниці. Положення док-та не поширюється на випадки шкоди, заподіяної у повітрі, тобто ін. повітр. судну під час польоту, а також особам та майну на його борту. Конвенція запровадила принцип відповідальності незалежно від вини. Експлуатант може бути звільнений від відшкодування шкоди, якщо її заподіяно внаслідок збройного конфлікту, масових заворушень або якщо експлуатант був позбавлений права користуватися повітр. судном на підставі акта публіч. влади, а також якщо шкоду заподіяно з вини потерпілого.
Встановлено правила забезпечення відповідальності експлуатанта, в т. ч. страхування повітряного судна або внесок в депозит д-ви реєстрації судна, надання банківської гарантії тощо.
За Конвенцією, претензії можуть бути пред'явлені протягом двох років від дня події. Позови про відшкодування шкоди можуть пред'являти до суду держави-учасниці, на території якої було заподіяно шкоду, а за згодою сторін — до суду ін. держави-учасниці або до арбітражу (третейського суду) будь-якої держави-учасниці.
Положення Конвенції не застосовуються до військових, митних і поліцейських повітр.
суден.
О. В. Черненко.
