Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow сис-сірія arrow СИСТЕМАТИКА
   

СИСТЕМАТИКА

біологічна (від грец.— упорядкований) наука, завданням якої є опис і упорядкування різноманітності існуючих і вимерлих видів, їх розподіл (класифікація) на певні систематичні групи (таксони) та опрацювання природної системи органічного світу. Ця система створюється на підставі комплексного, всебічного вивчення будови організмів, їхніх фізіолого-біохім. особливостей, біології, шляхів і закономірностей їх еволюції, взаємовідношень з екологічними умовами навколишнього середовища. Цим природна система докорінно відрізняється від штучних систем, в яких беруться до уваги окремі, звичайно добре помітні, найзручніші у використанні зовн. ознаки організмів, без урахування їхнього походження й мінливості. Сучас. С. складається з 3 осн. розділів — С. тварин, С. рослин і С. прокаріотів. Ці розділи мають єдину теор. основу, тотожні завдання і використовують здебільшого спільні методи. Передбачається створення повної ієрархічної системи і для вірусів; уже й тепер до них застосовується бінарна номенклатура. Важливою складовою частиною С, яку часто ототожнюють з С, є таксономія, що опрацьовує принципи, методи й правила класифікації організмів, досліджує питання про таксономічні (систематичні) категорії (вид, рід, родина, ряд в зоології або порядок в ботаніці, клас, тип в зоології чи відділ в ботаніці та ін.), їх визначення, теор. обгрунтування, супідрядність. В С. виділяють також діагностику (з іконографією), завданням якої є опис усіх існуючих видів на всіх стадіях їх розвитку, опрацювання раціональних форм і вимог до діагнозів видів та ін. таксонів, а також до складання таблиць для їх визначення. За допомогою методів і принципів наук. класифікації здійснюють і удосконалюють розподіл видів (на підставі ступеня їх спорідненості) в серії підпорядкованих одна одній таксономічних категорій. В основі такого підпорядкування лежить нерівноцінність діагностичних ознак. Велике значення в С. має біол. номенклатура, завданням якої є опрацювання кодексу міжнар. правил раціонального найменування видів та ін. таксономічних категорій (щоб запобігти плутанині), розв'язання спірних питань, визначення принципів для створення універсальної системи наук. назв організмів, упорядкування питань синоніміки, заміни неприйнятних найменувань тощо. Першу спробу наук. класифікації тварин зробив в 4 ст. до н. е. Арістотель. Теофраст вперше запропонував штучну утилітарно-екологічну класифікацію рослин. Пізніше при побудові зручних для використання штучних систем рослинного і тваринного світу виходили переважно з подібності невеликої кількості довільно взятих морфологічних ознак організмів, напр. тичинок в квітці. Основоположником штучної системи рослин, створеної на підставі будови плодів і насіння (1583), є італ. вчений А. Чезальпіно. В такій системі рослини поділялись на групи, в яких містилися неспоріднені між собою організми. Перше визначення поняття "вид" як таксономічної категорії дав англ. біолог Дж. Рей (1693) і запропонував для нього термін species. Розвиток штучної системи рослин і тварин знайшов завершення в працях К. Лін-нея. З часів Ліннея в С. є обов'язковим застосування бінарної номенклатури. В його системі фігурують такі таксономічні категорії, як клас, ряд (порядок), рід і вид, але Лінней не вирізняв родину, хоч це поняття запропонував франц. ботанік П. Маньйоль 1689. Основоположником вчення про тип є Ж. Кюв'є (1817). Термін "тип" запропонував франц. зоолог А. Бленвіль (1825). Штучна система з часом поступилася місцем більш досконалій "природній", що базувалась на сукупності ознак різних таксонів і ступені їх спорідненості. Після утвердження дарвінізму все очевиднішою ставала неспроможність формально-морфологіч. уявлень про вид. Під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна (1859) в С. почали втілювати історичний (філогенетичний) принцип, який відбиває матеріалістичне розуміння природи. Цей принцип поклав в основу своєї системи ще Ж. Ламарк (1801, 1809). Для побудови еволюційної (філогенетичної) системи рослинного і тваринного світу почали використовувати досягнення й методи не тільки морфології, а й інших біол. та суміжних природничих наук. В результ аті оформилась нова, біол. концепція виду, а проблема виду і видоутворення стала в С. центр. теоретичною проблемою. Представників тваринного світу частіше поділяють на такі типи: найпростіші, пластинчасті тварини, губки, кишковопорожнинні, реброплави, плоскі черви, немертини, первиннопо-рожнинні черви, кільчасті черви, членистоногі, молюски, щупальцеві, голкошкірі, погонофори, щетинкощелепні, передхордові (півхор-дові) і хордові. Проте дослідження, що проводяться за допомогою електронної мікроскопії, дали підставу виділити найпростіших у підцарство одноклітинних, в якому розрізняють 5 типів, протиставляючи їх решті тварин, які об'єднують в підцарство багатоклітинних (Меіагоа). Виходячи з особливостей організації і розвитку багатоклітинних, їх поділяють на надрозділи: фагоцителозої (Рhаgocytellozoa), куди відносять тип пластинчастих тварин, паразої (Раrаzоа), куди відносять тип губок, і справжні багатоклітинні (Еumеtаzоа) — решту типів. Справжніх багатоклітинних поділяють на розділ двошарових тварин, або променевих, і розділ тришарових тварин, або двобічно-симетричних. До двошарових належать типи кишковопорожнинних і ребропла вів, до тришарових — решта типів багатоклітинних. Серед тришарових виділяють первинноротих і вторинноротих. Сучасні філогенетичні системи, які відображають еволюційні взаємовідносини між рослинами (напр., система А. Л. Тахтаджяна, амер. ботаніка А. Кронквіста, англ. ботаніка Дж. Гатчінсона та ін.), дають змогу перенести висновки, зроблені при вивченні ознак одних видів на види, ще не описані і не досліджені. На сучас. етапі в С. рослин виділяють: альфа С, або морфологічну класифікацію на рівні видів; бета С, або створення заг. класифікації до вищих категорій— порядків, класів, відділів; гамма С— диференціальну, або біосистематику. Завданням останньої є дослідження на популяційному рівні (див. Популяція) внутрішньовидової мінливості та її причин, пізнання процесу еволюції, закономірностей і темпів видоутворення. В результаті найновіших досліджень погляди на традиційний склад царства рослин змінюються. Синьозелені водорості та бактерії виділяють в надцарство прокаріотів, або доядерних організмів (дробянок). Спірним є перебування у складі царства рослин грибів, останнім часом ряд вчених виділяють їх в самостійне царство. Отже, згідно з новітніми поглядами, царство рослин представлено трьома підцарствами — червоні водорості, або багрянки, справжні водорості, вищі рослини (ринієві, мохоподібні, псилотові, плавуноподібні. хвощеподібні, папоротевидні, голонасінні і покритонасінні). Сучасна С. є синтетичною наукою, що розвивається в тісному зв'язку з еволюційною морфологією, екологією, біохімією, генетикою, біогеографією та використовує методи досліджень цих дисциплін. С. вносить вклад в теор. біологію, еволюційну теорію, охорону навколишнього середовища тощо. Природна система органічного світу має, крім загальнонаук., велике практичне значення. З визначенням видів доводиться мати справу в с. г., медицині, ветеринарії, геології, галузях пром-сті, зв'язаних з переробкою органічної сировини та ін. В міру розвитку і поглиблення знань про рослинний і тваринний світ удосконалюються і погляди щодо їх еволюції, а тому, природно, уточпюється й система органічного світу. Літ.: Тахтаджян А. Л. Система и филогения цветковых растений. М. — Л., 1966: Жизнь растений, т. 1. М., 1974; Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных, ч. 1—2. М., 1979: Догель В. А. Зоология беспозвоночных. М., 1981; Стейниер Р., Эдельберг Э., Ингрэм Дж. Мир микробов, т. 3. Пер. с англ. М., 1979: Джеффри Ч. Биологическая номенклатура. Пер. с англ. М., 1980.

О. П. Маркевич, В. І. Чопик (систематика рослин).

 

Схожі за змістом слова та фрази