Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow Є arrow ЄГИПЕТ
   

ЄГИПЕТ

Стародавній-рабовласницька держава на Пн. Сх. Африки.

Історія. Заселення тер. Є. відбувалося в період палеоліту (долини Нілу - за часів неоліту). Наявність родючих грунтів долини Нілу, буд. матеріалів, багатих земних надр сприяла розвиткові землеробства, буд-ва, ремесел і торгівлі. В умовах Є. людське суспільство рано досягло такого рівня розвитку, коли з'явився додатковий продукт, зародилася майнова нерівність і виникли класи. Єгип. народ як етнічна спільність склався з місц. племен протосемі-тів, берберів і кушитів. Єгипетська мова належить до семіто-хамітських мов. У 2-й пол. 4-го тис. до н. е. приблизно з 40 невеликих держ. утворень (номів) на тер. Є. склалося два царства: на Пн.- Нижній Є., на Пд.- Верхній Є. Почалася т. з. династична епоха в Є. (всього до 343 до н. е. правило бл. 30 династій). Характерними рисами Раннього царства в Є. (I-II династії, 3100 + 150 - 2700 до н. е.) були консолідація країни в єдину д-ву, становлення монархії, боротьба проти відцентрових сил. Удосконалювалися знаряддя праці з каменю та міді, з'явився гончарський круг. Розвивалося іригаційне с. г. Поширилося піктографічне письмо. Поховання свідчать про різку майнову й соціальну нерівність. Використовувалася праця рабів. Формувався держ. апарат, виділились адм. округи (номи) на чолі з номархами. Було здійснено ряд походів на Пд. до Нубії та на Пн. Зх. проти лівійців. Соціально-екон. і політ. процеси Раннього царства набули дальшого розвитку в Старод. царстві (III-VI династії, бл. 2700- 2160 до н. е.). Є. перетворився на могутню централізовану рабовласницьку д-ву з необмеженою владою фараона, зі складним і великим бюрократичним апаратом. Істор. джерела свідчать про існування царського, приватновласницького і храмового г-в, у яких використовувалася праця рабів, підневільних людей - мерет (дехто з учених вважає і їх рабами), а також спорадично - орендарів і найманих робітників. Г-во в цілому було натуральним, хоч певна частина продуктів і вироблялася на обмін. Єгиптяни здійснили в той час ряд завойовницьких походів у Лівію, на Сінай, у Палестину. В 23-22 ст. до н. е. в Є. загострилася соціально-політ. боротьба, яка призвела до розпаду єдиної д-ви на номи. Почався Перший перехідний період (VII-X династії, бл. 2160-2143 до н. е.) - період міжусобних воєн. Занепали іригаційна система, великі рабовласницькі г-ва, порушилися екон. зв'язки між номами. В ході міжусобної боротьби поступово зді йснювалося об'єднання Є. На Пн. посилилася влада номархів Гераклеополя (IX-X династії), на Пд.- Фів (XI династія). Фіви стали центром Середнього царства (XI-XII династії, бл. 2134-1786 до н. е.). За Аменемхета III зміцніла центр. влада, було покінчено з незалежністю номархів. Характерною ознакою економіки Серед. царства було поширення середніх і дрібних рабовласницьких г-в, власники яких були соціальною опорою влади фараонів. Фараони XII династії Аменемхет І і Сенусерт III активізували завойовницьку політику Є. Значно розвинулися ремесла, торгівля, виникло чимало нових міст і розрослися старі. Загострення соціально-політ. боротьби, яке виявилося в повстанні рабів та бідноти, і вторгнення з Сінайського п-ова племен гіксосів привело до нового розпаду країни. Панування гіксосів припало на Другий перехідний період (XIII-XVII династії, 1786-1575 до н. е.). Гіксоси заволоділи в основному пн. областями. У Фівах продовжували правити місц. царі, які змушені були визнати зверхність гіксосів і сплачувати їм данину. Фіванські фараони XVII династії Секененра і Камос почали боротьбу проти гіксосів, а засновник XVІII династії Яхмос І завершив визволення країни і об'єднав її знову в централізовану д-ву - Нове царство (XVIII-XX династії, бл. 1575- 1087 до н. е.). В той час у Є. відбувалися нові зрушення в розвитку продуктивних сил, про що свідчить широке запровадження бронзи у виробн. та військ. справі, поява перших заліз. виробів, удосконалення плуга, поширення вертикального ткацького верстата замість менш продуктивного горизонтального, розвиток ремесел. Золото й срібло певної ваги використовувалися як торг. еквівалент. У с. г. новою галуззю стало конярство, застосовувалися урожайніші сорти зернових, система сівозмін. В армії було створено колісничні війська. Фараони Тутмос І, Тутмос III, Аменхотеп II приєднали до Є. Сірію й Палестину, Куш. За Аменхотепа III (2-а пол. 15 ст. до н. е.) Є. став наймогутнішою д-вою Старод. Сходу, кордони якої сягали 4-го порога Нілу на Пд. та серед течії Євфрату на Пн. Незліченна данина людьми, золотом, сріблом та ін. цінностями надходила від народів Палестини. Сірії і Нубії. Гегемонію Є. визнавали царі Мітанні, Вавілонії, Хеттської д-ви. Прагнучи ослабити жрецтво і номову знать, Аменхотеп IV запровадив замість культу верховного бога Амона загально-держ. культ бога Атона, якого мали вшановувати не лише єгиптяни, а й підкорені народи. Проведення реліг. реформи супроводилося гострою боротьбою серед пануючих верств населення. За правління фараонів Тутанхамона і Хоремхе6а жрецтво і знать домоглися відновлення старої релігії. Фараони XIX династії Сеті І та Рамсес II частково відновили зовн. могутність Є., що занепала за Аменхотепа IV та його наступників, але боротьба за Сірію проти Хеттської д-ви закінчилася підписанням мирного договору, за яким Є. поступився безроздільним пануванням у Передній Азії. Війни, що розорювали країну, загострення соціальних суперечностей призвели до екон., політ. і військ. ослаблення Є. В 1087 до н. е. влада фактично перейшла ло Херіхора - верховного жерця бога Амона. В Третій перехідний період (XXI- XXV династії, бл. 1087-664 до н. е.) центр, влада в Є. була номінальною. В серед. 10 ст. до н. е. Є. завоювали лівійці. У 2-й пол. 8 ст. до н. е. Є. підпав під владу Кушу, 671 до н. е. був завойований Ассірією. Нове об'єднання країни відбулося 664 до н. е. за правління XXVI саїської династії (засн. правителем Саїсу Псамметіхом І). У той час Є. встановив тісні торг. зв'язки з країнами Сх. Середземномор'я. В 525 до н. е. Є. підкорили перси і включили до складу Перської імперії (XXVII династія, перше правління персів 525-404 до н. е.). Бл. 404 до н. е. Є. тимчасово став незалежним (ХХVІІІ-ХХХ династії, бл. 400- 343 до н. е.). В 343 до н. е. Є. знову завоювали перси, а 332 до н. е.- Александр Македонський. Є. став частиною елліністичного світу (див. Еллінізм). Після смерті Александра Македонського (323 до н. е.) в Є. правила династія Птолемеїв. У ЗО до н. е. країну завоював Старод. Рим, який перетворив її на свою провінцію. Після поділу Рим. імперії 395 н. е. Є. став провінцією Сх. Рим. імперії (Візантії). В 619 тер. Є. захопила Персія, 639-642 - араби. Дальшу історію Є. див. у ст. Арабська Республіка Єгипет. Див. також Єгиптологія.

В. С. Шиловцева.

Техніка й наука. Єгиптяни вміли будувати системи штучного зрошування, греблі, встановлювати спец. водопіднімальні пристрої. У буд-ві застосовували важіль, клин, похилу площину, котки та качалки. Користувалися лінійкою, циркулем, косинцем, виском, візуальною дощечкою, сонячним та водяним (клепсидра) годинниками. Бл. 2500 до н. е. було зроблено спробу впорядкування одиниць мір довжини, ваги, місткості та часу. Розквіт наук припадав на період Серед. царства. Осн. матем. документами того часу є т. з. папіруси Райнда та Московський і шкіряний сувої. Єгиптяни користувались десятковою системою числення. Вони вміли виконувати чотири арифметичні дії над цілими та дробовими додатними числами, їм були відомі арифм. та геом. прогресії, способи розв'язування практичних задач, які тепер відповідають лінійним рівнянням з одним і двома невідомими. Вони могли знаходити площі прямокутника, трикутника, трапеції (точно) та довільного чотирикутника і круга (наближено), об'єм куба, паралелепіпеда, призми, циліндра, піраміди та зрізаної піраміди, а також площі поверхонь деяких просторових тіл. Пропорційні відношення застосовували в живописі (квадратні сітки) та архітектурі. Найважливішим астр, досягненням було встановлення "єгипетського року", що поділявся на 12 місяців по 30 днів у кожному (поч. 5 тис. до н. е.) і до якого згодом (біля 2500 до н. е.) почали додавати наприкінці року ще по 5 днів. Єгиптянам були відомі деякі сузір'я. Всесвіт вони уявляли у вигляді витягнутого паралелепіпеда, в центрі якого міститься Земля з Єгиптом посередині. Спостереження над затемненнями Сонця та Місяця знайшли відображення в міфології. Бальзамування померлих сприяло ознайомленню з анатомією й нагромадженню хірургічного досвіду. Вивчалися функції серця, кровообігу, були деякі уявлення про функції мозку. Єгипетські лікарі провадили трепанацію черепа, пломбували зуби, накладали хірургічні шини, для чого використовували набори хірургічних інструментів. Зародження хімії пов'язане з технікою лиття металів, одержання сплавів, виготовлення скла, барвників, штучних ліків, з підробкою благородних металів. Єгиптяни вміли відновлювати заліз. руду у плавильних печах та одержувати нашатир і вапно (як в'яжучий матеріал). Підсумком хіміко-тех. знань був енциклопедичний твір Болоса (200 до н. е.). Є.- колиска алхімії, міфічним засновником якої вважають Гермеса Трісмегіста. Єгип. наука, хоч і мала емпіричний характер, зробила значний вплив на розвиток сусідніх цивілізацій.

Я. О. Матвіїшин.

Література. Найдавніші пам'ятки єгип. мовою датуються 3-м тис. до н. е., останні - першими ст. н. е. Характерною рисою єгип. л-ри, як і багатьох ін. давньосхідних л-р, є анонімність. Осн. жанрами були казки, міфи, оповіді, гімни й молитви, дидактичні твори, байки, епос, любовна лірика тощо. Єгип. казки сповнені симпатії до людини, впевненості в перемозі добра над злом. В оповідях ідеться про події, близькі до дійсності, викладені вони від 1-ї особи як спогади ("Повість Сінухета" та ін.). Такою оповіддю є й літ. оброблений звіт (на папірусі серед. 11 ст. до н. е.) про подорож єгиптянина Ун-Амуна в Біол, що є одним з кращих творів єгип. л-ри. Дидактичні твори, т. з. повчання, містили всілякі утилітарні настанови, поради на різні випадки життя. До єгип. л-ри відносять і тексти на пірамідах, написи царів та вельмож. Л-ра Є. мала вплив на л-ри ін. давніх народів, зокрема на грецьку (особливо в греко-римський період). Деякі єгип. сюжети через греків проникли в л-ру європейських народів. Архітектура Є. у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У 5-4 тис. до н. е. споруджувалися прямокутні в плані будівлі з дерева та сирцевої цегли. В період Раннього царства значне місце належало архітектурі, пов'язаній з культом померлих. Для поховання знаті й фараонів будували т. з. маста-6и - прямокутні в плані наземні гробниці. В період Старод. царства для поховання фараонів споруджували грандіозні піраміди (фараона Джосера в Саккарі, будівничий Імхотеп; Хеопса і Хефрена в Пзі, 3 тис. до н. е. Іл. див. до ст. Архітектура, т. 1, с. 224- 225). Складалися типи храмів з прямокутними залами, стелі яких опиралися на масивні 4-гранні стовпи, та ін. храми, присвячені богу сонця Ра, прямокутні в плані з відкритим подвір'ям із святилищем та обеліском. В епоху Серед. царства архітектура втратила колишню грандіозність. Піраміди вже мали тільки кам. каркас із стін, проміжки між якими заповнювалися цеглою, піском, уламками каменю. Мастаби поступилися місцем скельним гробницям, вхід до яких оформлювали у вигляді портика з 2 або 4 колонами. Останні широко використовувались при буд-ві поминальних храмів, які часто відокремлювалися від гробниці (храм фараона Мен-тухотепа І в Дейр-ель-Бахрі, бл. 21 ст. до н. е.). Розширилося будівництво іригаційних споруд, зростали й розвивалися міста (Ка-хун та ін.). В період Нового царства створювалися грандіозні храмові комплекси. Тогочасний храм складався зі святилища, гіпостильного (колонного) залу й замкненого подвір'я, оточеного колонадою та двома масивними пілонами з одним входом посередині (храми бога Амона-Ра в Карнаку, 16-12 ст. до н. е., та Луксорі, 15-13 ст. до н. е.). В період правління фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) було збудовано нову столицю Є.- Ахетатон (кін. 15 ст. до н. е.). Традиції епохи Аменхотепа продовжували його наступники. В 2-й пол. 14 ст. до н. е. розширилося храмове буд-во; знову запанував скельний тип храму (Великий храм Рамсеса II в Абу-Сімбелі). В Пізній період та в елліністичному Є. (див. Елліністична культура) споруджено ряд своєрідних храмів (храм Гора в Едфу, 3-1 ст. до н. е.). Після завоювання Є. арабами в його архітектурі формуються риси арабської культури.

Ю. С. Асєєв.

Образотворче мистецтво Єгипту бере початок з 5-4 тис. до н. е. Як і архітектура, воно значною мірою живилося реліг. уявленнями, особливо культом померлих. Цим зумовлена міфологічна тематика рельєфних і живописних композицій, що вкривають стіни й стелі храмів та гробниць, а також скульптури. Общинний уклад і деспотична влада фараонів наклали відбиток на мист. Є. Воно мало умовний характер і протягом століть дотримувалося суворих канонів. Це виявилося за І династії, коли було створено палетку (платівка з рельєфом) фараона Нармера (бл. 3000 до н. е.). В період Старод. царства споруджувалися великі піраміди й монументальна пластика - Великий сфінкс у Пзі біля піраміди Хефрена, портретна скульптура з гробниць та храмів (статуя фараона Хефрена, переписувача Каї та ін.). У період Серед. царства в мист. посилилися реалістичні тенденції. Розвивався настінний живопис, але найбільшого розквіту досягли портретна скульптура з каменю і дрібна дерев'яна пластика. В період Нового царства для образотворчого мист. Є. були характерні витонченість і прагнення до пишності й декоративності. Продовжували розвиватися й реалістичні тенденції. В той час створено всесвітньовідомі портрети цариці Нефертіті, фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) та ін. Декоративний стиль найвиразніше виявився в численних пам'ятках ужиткового мист. з гробниці Тутанхамона. Мистецтво Є. в І тис. до н. е. мало синкретичний характер. В епоху еллінізму та рим. панування в Єгипті (4 ст. до н. е. - 4 ст. н. е.) для нього характерне складне поєднання античних і місцевих рис. Кращими зразками живопису перших ст. н. е. є фаюмські портрети. Після завоювання країни арабами (7 ст.) в Є. поширюється арабська культура. Найбільші зібрання творів мист. Є.- в музеях Каїру, Лондона, Парижа, Ленінграда. В 1975 виставку старод. мист. Є. з Єгипетського музею було експоновано в Києві.

Л. М. Сак.

Музика. Муз. культура Є. налічує понад 5 тисячоліть. Записи стародавньої музики не збереглися. Джерелом свідчень про неї є археол. пам'ятки. Музика була переважно одноголосою, синкретичною, тісно пов'язаною з танцем, пантомімою, драм. виставами, л-рою. Згодом виділилися культова, придворна й нар. музика; удосконалювались форми виконання (ансамблі), зародилася хейрономія (рання форма керування хором за допомогою жестів і міміки), удосконалювались муз. інструменти: дугоподібна арфа, повздовжня флейта, систр (металеве брязкальце). В епоху Серед. і Нового царств виникли ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев'яні й бронзові сурми, різноманітні барабани, пневматичний і гідравлічний органи. Розвивалися примітивні форми багатоголосся. В Є. зародилися основи етичного розуміння муз. мист. ("корисна" і "шкідлива" музика). Іл. див. на окремому аркуші, с. 96-97.

М. П. Загайкевич.

Літ.: Тураев Б. А. История Древнего Востока, т. 1. Л., 1935; Струве В. В. История Древнего Востока. М., 1941; Савельева Т. Н. Аграрный строй Египта в период Древнего царст ва. М., 1962; Хрестоматия по истории древнего Востока. М., 1963; Коростовцев М. А. Проблемы истории Древнего Египта. "Вопросы истории", 1976, № 1; Бикерман Э. Хронология Древнего мира. Пер. с англ. М., 1975; Выгодский М. Я. Арифметика и алгебра в древнем мире. М., 1967; Ранк А. Е. Очерки по истории математики в древности. Саранск, 1977: Нейгебауер О. Точные науки в древности. Пер. с англ. М., 1968; Культура Древнего Египта. М., 1976: Всеобщая история архитектуры, т. 1. М., 1970: Мате М. Э. Искусство Древнего Египта. М., 1970; Музыкальная культура древнего мира. Л., 1937.

ЄгипетЄгипетЄгипетЄгипетЄгипетЄгипет

Єгипет

 

Схожі за змістом слова та фрази