Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ч arrow ЧУБИНСЬКИЙ
   

ЧУБИНСЬКИЙ

Михайло Павлович [7(19).ХІ 1871, родинний хутір побл. м. Борисполя, тепер Київ. обл. — 1943, Югославія] — укр. правознавець і держ. діяч, доктор крим. права, професор з 1905. Син П. П. Чубинського. Закін. 1893 юрид. ф-т Київ, ун-ту і був залишений при ньому професор, стипендіатом каф. крим. права. 1897 склав магіст. іспити і отримав звання приват-доцента. З 1898 продовжував освіту за кордоном (в ун-тах Відня, Граца, Берліна, Галле, Лейпцига). Навесні 1899 став приват-доцентом в Демидовському юрид. ліцеї (Ярославль), а з літа того самого року продовжив освіту в

Чубинський Михайло Павлович - leksika.com.ua

Берліні, Брюсселі й Лондоні. 1900 захистив у Моск. ун-ті магіст. дис. за монографією «Мотив злочинної діяльності та його значення у кримінальному праві». 1901 призначений в. о. екстраординар. професора каф. крим. права Демидовського юрид. ліцею. Невдовзі (1901— 02) працював у Німеччині, Франції та Швейцарії. З 1902 — у Харків, ун-ті: професор каф. крим. права, а з 1905 (після захисту докт. дис. за монографією «Нариси кримінальної політики») — ординар, професор. У травні 1906 обраний директором і ординар, професором Демидов, юрид. ліцею. У 1909 посів кафедру крим. права і процесу в Олександрів, ліцеї (Петербург). Одночасно був професором Вищих жін. курсів, читав у Петерб. ун-ті спец, курс крим. політики, викладав в Олександрів, військ.-юрид. академії (1910—11), ряді ін. навч. закладів. У 1916, зберігаючи кафедру в ліцеї і спец, курс у Петерб. ун-ті, посів каф. крим. права Юр'ївського (тепер Тартуський) ун-ту. З 1917 — сенатор і позашт. ординар, професор Петрогр. ун-ту. Був членом юрид. товариств у Харкові, Києві та Ярославлі. 1913 Ч. опублікував ст. «Українська національна ідея та її правові постулати», що була однією з перших спроб юрид. обгрунтування права України на національну самобутність.

Після падіння Тимчас. уряду Росії (1917) Ч. виїхав в Україну. В березні—квітні 1918 прочитав курс крим. права для слухачів Харків, комерц. ін-ту. За гетьманату П. П. Скоропадського Ч. з 8 травня по 24 серпня 1918 був міністром суд. справ (з 15 липня — міністром юстиції) і водночас (травень—липень 1918) — в. о. заст. голови Ради Міністрів. Брав участь у підготовці законопроектів про заснування академії наук, про громадянство тощо. Від липня 1918 — сенатор, голова Карного ген. суду Держ. сенату. Після падіння режиму П. П. Скоропадського Ч. виїхав на Дон до А. І. Денікіна, де зайняв посаду обер-прокурора. Після краху денікінщини Ч. емігрував до Королівства сербів, хорватів та словенців. 1920 став професором кафедри в Белград, ун-ті, а 1922 переїхав до м. Суботіци, де викладав крим. право і процес на юрид. ф-ті місц. ун-ту. Разом з серб, криміналістом Т. Живановичем розробив проект заг. частини нового крим. уложення д-ви. Підготував наук.-практ. коментарі до югосл. крим. уложення 1929 і югосл. статуту крим. судочинства 1929.

Наук, інтереси Ч. зосереджувалися на вивченні крим. політики, в межах якої він об'єднував науки крим. права, крим. процесу та криміналістики. Досліджував історію розвитку відповід. галузей юрид. науки з найдавніших часів до кін. 19 ст.

Осн. праці: «Зворотня дія кримінального закону» (1896), «Сучасна боротьба поглядів за і проти суду присяжних та реформаторські спроби в цій сфері» (1897), «Загальна характеристика нових учень у кримінальному праві» (1898), «Про значення в кримінальному праві мотиву злочинної діяльності та його зв'язок з новими течіями у цш науці» (1901), «Наука криминального права та її складові елементи» (1902), «Суд присяжних і нова практика Сенату» (1904), «До питання про економічні фактори злочинності», «Нариси кримінальної політики» (обидві — 1905), «Статті і промови з питань кримінального права та процесу (1896—1906)» (1906), «Курс кримінальної політики» (1909), «Ювілей судових установ та його відображення в літературі» (1915), «Закон і дійсність у Радянській Росії» (1925).

Літ.: Юрид. ф-т Харьков, ун-та за первые сто лет его существования (1805—1905). X., 1905; Маклецов А. Рус. юристы в Югославии. «Закон и суд». Рига, 1933, № 10(40).

І. Б. Усенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази